1 курс, спец. «Міжнародна економіка», д.н.ф. Наук. керівник – Добржанська І.М., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
ДЕРЖАВНА ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА
На сучасному етапі розвитку економіки інновації стали найважливішим чинником суспільного відтворення, який визначає рівень конкурентоспроможності національного господарства і забезпечує стійке економічне зростання. Відомо, що інновація означає нововведення, а інноваційна політика держави - це вплив держави на інноваційну діяльність за допомогою прямих та опосередкованих важелів правового та економічного регулювання задля розвитку науки і техніки та інноваційних процесів. Особливості державної інноваційної політики обумовлюють специфічні риси національної інноваційної моделі розвитку. Вирішальне значення для моделі мають такі чинники: розвиненість інноваційного бізнес-середовища (визначається масштабністю, інтенсивністю, ефективністю створення та використання інновацій, механізмами дифузії, захисту інтелектуальної власності), якість системи регулювання інноваційної діяльності та механізмів забезпечення інноваційних змін у національній економіці [1]. Реалізація державної інноваційної політики потребує формування стратегії інноваційного розвитку. Формування макроінноваційних стратегій припускає урахування різних аспектів діяльності держави у сфері управління інноваціями. Такими аспектами можуть бути: діапазон охоплення державою науково-технічних сфер і напрямів інноваційної діяльності; стратегія послідовних інновацій і стратегія технологічного стрибка; підвищення конкурентоспроможності; за рахунок запозичення зарубіжних технологій, і на основі власних вітчизняних нововведень; державна підтримка зовнішніх і внутрішніх інноваційних процесів. Виходячи із цих аспектів, держава визначає пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності та обирає основні шляхи підтримки підприємств, які працюють над виконанням державних інноваційних програм. Закон України «Про інноваційну діяльність» визначає головною метою державної інноваційної політики створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва й реалізації нових видів конкурентоздатної продукції [2]. Формування інноваційної економіки потребує значних фінансових ресурсів, тому завдання інноваційної політики полягає в дієвому державному стимулюванні прогресивної структурної перебудови економіки та реформуванні сфер освіти, науки, інноваційної діяльності на основі наявного науково-технічного потенціалу та з урахуванням світових тенденцій науково-технологічного розвитку . До основних причин, які перешкоджають розвитку інноваційних процесів у державі, належать такі: 1) відсутність цілісної кодифікованої системи законодавства, яке має врегулювати правовідносини у сфері інноваційної діяльності; 2) розрив між необхідним обсягом інвестиційних ресурсів для інноваційної реструктуризації економіки та фактичним їх обсягом; 3) великий ризик розробки та освоєння інновацій і відсутність механізмів щодо покриття та страхування цих ризиків; 4) низький рівень підготовленості керівників та персоналу на мікро- і макрорівнях до здійснення управління інноваційним процесом на всіх стадіях його життєвого циклу; 5) недостатність інформації про новітні технології, пропозиції їх трансферту та кон'юнктуру інноваційного ринку [3, с.126]. Основною детермінантою інноваційної моделі розвитку національного господарства є постійне створення і використання інновацій в усіх сферах життєдіяльності. Важливе значення має розвиненість інноваційного бізнес-середовища, якість системи регулювання інноваційної діяльності, ефективність механізмів підтримки інноваційних процесів. Для України поки що характерна відсутність радикальних (базових) інновацій, що гальмує інноваційний розвиток країни. Розвиток інноваційної сфери потребує підтримки з боку держави, а насамперед широке введення в господарський обіг об'єктів інтелектуальної власності, підвищення науково-технічного потенціалу, сталого зростання економіки та утвердження України як високотехнологічної держави. Список використаних джерел: 1. Білозубенко В. С. Державна інноваційна політика України в контексті світових тенденцій інтенсифікації інноваційних процесів / В. С. Білозубенко, О. В. Морщагін // Вісник Донецького університету економіки і права. — 2007. [Електронний ресурс] - http://www.disslib.org/derzhav....u.html. 2. Закон України Про інноваційну діяльність, від 4 липня 2002 р. №40-ІV [Електронний ресурс] — http://www.inscap.net/files. 3. Пічкур О. “Особливості інноваційної діяльності на сучасному етапі” // Інтелектуальна власність. - 2005. - № 1. – с. 126.
