Оксана Калуш,
3 курс, спец. «Міжнародна економіка», д. ф. н.
Наук. кер. – Козменко В.М.
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м. Чернівці
ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОРІЇ МІЖНАРОДНОГО РУХУ КАПІТАЛІВ
Оцінювання феномена міжнародного руху капіталів як ефективного механіз¬му підвищення дохідності вкладень, спеціалізації національних господарств і світового поділу праці залишається актуальним. Представники різних економічних шкіл і течій у своїх працях розвивали доробки класиків, а також досліджували інші спонукальні мотиви міжнародного руху капі¬талів і прямих іноземних інвестицій, що виникли з розвитком економіко-політичних процесів у світі, визна¬чали роль та особливості інвестиційної політики транснаціональних компаній.
Спонукальним мотивом міжнародного руху капіталів виступає не тільки заінтересованість в одержанні високої норми прибутку, а й збереження досягнутого рівня. Ще К. Маркс звернув увагу на «загрозу» перенагромадження капіталу в окремих країнах, наслідком якого стає зниження норми дохідності. На його дум¬ку, основним фактором міжнародного руху капіталів є його «втеча» за кордон з метою захисту від втрати частини прибутку [1, c. 164].
Розвиваючи дещо відмінні погляди на причини і наслідки «втечі» капіталу за кордон, проте продовжуючи досліджувати феномен загрози його перенагромадження всередині країни, неокейнсіанці стверджували, що в разі перевищення розміру заощаджень над обсягами інвестицій вивезення капіталу унеможливлює його перенагромадження у країні або принаймні зменшує таку небезпеку [3, c. 137]. Для країни-реципієнта ввезений капітал стає каталізатором поліпшення еконо¬мічної ситуації через розвиток виробничої сфери (при надходженні прямих інвес¬тицій) або підвищення активності на фондовому ринку (при надходженні порт¬фельних інвестицій).
Вивчаючи міжнародний рух капіталів і ПІІ, монетаристи дійшли висновку, що міжнародна торгівля та міжнародний рух капіталів – явища взаємозамінні. Монетаристи зазначали, що ринок інвестицій динамічніший порівняно з іншими товарними або фінансо¬вими ринками і зростає випереджальними темпами. Проте головною рушійною силою міжнародного інвестування монетаристи вважали вмотивованість приватних інвес¬торів. З цих причин, згідно з концепцією монетаризму, міжнародний рух капі¬талів може врівноважитися через вільне функціонування інвестиційних ринків і за умови обмеження державного втручання в економіку, що суперечить переко¬нанням неокейнсіанців [1, c. 292].
Основними опера¬торами міжнародного руху капіталу у XX ст. стали транснаціональні корпорації, тому вивчення феномена ПІІ в цей період нерозривно пов’язане з аналізом діяль¬ності цих формувань, що зумовило розвиток ряду відповідних теорій і концепцій [2, c. 87]. Поряд з монетаристською концепцією сформульовано теоретичні погляди пред¬ставників фрайбурзької школи, інституціональну теорію, моделі «життєвого циклу продукту», «монополістичних переваг», «захисного інвестування», еклектичну концепцію, концепцію інтернаціоналізації тощо.
Представники фрайбурзької школи звертають увагу на те, що окремі країни-реципієнти мають вільні ринкові ніші внаслідок відсутності потужного вітчизняно¬го виробництва. Наявність цих незайнятих ніш, з одного боку, спонукає реципієнтів до залучення іноземного капіталу, а з іншого – формує передумови для вкладен¬ня ними власних коштів [3, c. 347].
Крім того, зміна інвестиційних потоків може залежати від особливостей стадій «життєвого циклу продукту». Адже на третій і четвертій стадіях власний ринок насичується, а згодом і перенасичується продуктом, що зумовлює зниження обсягів продажу. У такій ситуації виробник змушений шукати нові ринки збуту в інших країнах. Якщо виробництво в цих країнах стає вигіднішим порівняно з екс¬портом до них готового продукту, то мають місце інвестиційні потоки для утво¬рення виробничих потужностей та організації господарських процесів [3, c. 382].
Крім володіння інноваційними продуктами і технологіями, компанії-інвестори можуть одноосібно розпоряджатися певними патентами, ліцензіями, дешеви¬ми фінансовими, виробничими та іншими ресурсами, що забезпечує їх монопо¬лістичні переваги на ринку [2, c. 103]. Намагання зберегти власну монополію приводить до географічного розширення компанії, утворення її осередків і підрозділів у різних країнах світу. Такий формат діяльності сприяє зменшенню загальних витрат виробництва, підвищенню її ефективності, якнайповнішому враху¬ванню інтересів інвестора тощо. Саме так розглядають сутність і механізми над¬ходження ПІІ прихильники теорій «недосконалості ринку», зокрема, концепцій мо¬нополістичних переваг, інтернаціоналізації та еклектичної концепції [1, c. 395].
Отже, використовуючи різні вихідні положення і наукові аксіоми, термінологічний апарат, матеріали та методи дослідження, представники різних наукових шкіл і течій, по суті, описували різні сторони прояву одного й того самого явища. Вони вивчали різноманітні фактори іноземного інвестування, вплив яких більшою або меншою мірою проявляється у конкретних інвестиційних ситуаціях і в різних країнах. Проте узагальнюючи теоретичні положення міжнародного руху капіталів, варто погодитися з прихильниками інституційної теорії (зокрема, М. Портером), які зазначають, що основним і найвагомішим предиктором активізації міжнарод¬них інвестиційних процесів у світі нині є процеси транснаціоналізації та глобалі¬зації, які й зумовлюють формування інвестиційних потоків між різними країнами. На кумулятивне розгортання інвестиційного процесу впливають як економічні, так і позаекономічні фактори. Тому розширення інвестиційної діяльності вимагає створення сприятливого інвестиційного клімату шляхом стимулюючого державного втручання в соціально-економічні процеси.
Список використаної літератури:
1. Корнійчук Л.Я. Історія економічних учень: [підручник] / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Та¬таренко, А.М. Поручник та ін.. – К. : КНЕУ, 2009. – 564 с.
2. Сазонець І.Л. Інвестування: міжнародний аспект: [навчальний посібник] / І.Л. Сазонець, В.А. Федорова. – К. : Знання, 2007. – 271 с.
3. Юхименко П.І. Історія економічних учень: [навчальний посібник] / Юхименко П. І., Леоненко П.М. – К.: Знання-Прес, 2005. – 583 c.
