Студенток 2 курсу 423 групи Спеціальності: «Менеджмент організацій торгівлі» К.е.н.доц. – Шилепницький П.І. Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
Євроринок: суть, структура та особливості функціонування
Євроринок - це частина світового ринку позичкових капіталів, на якому проводяться операції з кредитів та позик в євровалюті. Євроринок приймає активну участь у міжнародних економічних відносинах Еврорынок - часть мирового рынка заимообразных капиталов, на котором проводятся операции по кредитам и займам в евровалюте. Еврорынок принимает активное участие в международных экономических отношениях. Euromarket - is part of the world capital market, where operations are conducted with credit and loans in euro. Euromarket actively participates in international economic relations.
Однією з причин формування та швидкого зростання міжнародного фінансового кредиту була фінансова допомога США країнам Західної Європи за «планом Маршалла» з метою відбудови зруйнованого другою світовою війною народ¬ного господарства. Єдиною кредитоспроможною державою у той час бу¬ли США і країни-позичальниці отримували кредити від них для оплати імпорту необхідних товарів. Поступово ця щораз більша маса доларових коштів почала використовуватися для оплати товарних поставок з інших країн, що зумовило концентрацію доларів на рахунках банків європей¬ських країн. Це і призвело до виникнення ринку євродоларів та його трансформації у євроринок. Сьогодні на євроринку задіяні найбільші міжнародні банки, фінансові центри та всі конвертовані валюти. На євроринку операції здійснюються у валютах, які відрізняються від валюти країни місцезнаходження банку, що проводить операції. Поява такого ринку обумовлена лише потребами
інвесторів і користувачів інвестицій, тому операції на ньому не підпадають під державне валютне та податкове регулювання країни — емітента валюти. Актуальність євроринків полягає в тому, що вони набули світового масштабу. На них задіяні найбільші міжнародні банки, фінансові центри та всі конвертовані валюти. На цих ринках здійснюються операції з різноманітними фінансовими інструментами у валютах, відмінних від валюти країни, в якій розміщуються банки, що здійснюють ці операції. Такі ринки народжені не урядовими рішеннями, а потребами інвесторів і користувачів інвестицій, їх операції не є об'єктом державного валютного та податкового регулювання даної країни. За останні роки суттєво пожвавилися дослідження зарубіжних, і що особливо показово, вітчизняних вчених та практиків, які називають ці явища формуванням глобальної фінансової архітектури. Про це пишуть Дж.Сорос, Д.М.Михайлов, Е.Л.Найман, З.О.Луцишин, О.М.Шаров. Названі та інші дослідники вивчають тенденції формування світового фінансового ринку та його окремих сегментів, фондового, валютного, ринку похідних фінансових інструментів, шляхи адаптації світового досвіду до українських умов. Метою статті є визначення суті, структури та особливості функціонування євроринку в цілому, а також відокремити основні проблеми діяльності та обґрунтування можливих шляхів їх вирішення. Євроринок — це частина світового ринку валют та позикових капіталів, на якій операції здійснюються у євровалютах [2, c. 39]. Євроринки визначаються як: • ринки вільної конкуренції; • світові ринки, на яких беруть участь і ведуть жорстоку конкурентну боротьбу міжнародні банки всіх великих країн, використовуються всі провідні конвертовані валюти, функціонують всі великі фінансові центри світу; • новаторські: ініціатори нових фінансових інструментів та новітніх інформаційних технологій. На нашу думку, можна використовувати кошти, залучені на ринку єврооблігацій, як додаткове джерело фінансового забезпечення виконання програм міського розвитку органами місцевого самоврядування, таких як розширення та покращення житлового фонду міста, удосконалення міської інфраструктури, реновація житлово-комунального господарства, підтримка дрібного та середнього бізнесу, що здійснює інноваційну діяльність [1, c.301]. Євроринок, як частина світового ринку валют та позикових капіталів, містить три складові: ринок євровалют, ринок єврокредитів, ринок єврокапіталів (рис. 1).
Рис. 1 Структура євроринку [4, с.562] Євровалюта — це валюта, що розміщується в іноземних банках, розташованих за межами країни — емітента даної валюти. Операція, в результаті якої з’являється євровалюта, є банківським депозитом. До євровалюти відносять також кошти, які банк позичає своїм клієнтам у валюті, що відрізняється від валюти країни місцезнаходження даного банку. Ринок єврокредитів – міжнародні позики, які надають євробанки за рахунок кредитних ресурсів євровалютного ринку. Операції банків у євровалютах не підлягають юрисдикції країн розташування банку – кредитора, і на них не поширюються відповідні грошово-кредитні норми та обмеження, що діють у цих країнах. Для надання кредитних послуг євробанки використовують широкий спектр єврокредитних інструментів, таких як: синдиковані позики, поновлювальні кредити (роловерна позика), резервні кредити, програми випуску євронот, комерційні векселі та інші. Головне призначення єврокредитних інструментів полягає у тому, щоб при незмінній гнучкості привабливості кредитних умов забезпечувати секютиризацію банківських активів, тобто процес формування пулів позик і випуску на їх базі цінних паперів: євронот і євробондів [3, c.221]. В таблиці 1 наведено показники діяльності найбільших фінансових конгломератів в Європі. Таблиця 1 Показники діяльності фінансових установ Організатор Кількість у 1-й половині 2011 р. Кількість у 2010 р. Сума (млрд. дол.) у 1-й половині 2011 р. Сума (млрд. дол.) у 2010 р. Barclays capital 282 183 74,2 37,2 Chase Manhatten 299 154 72 22,9 Deutsche Bank 236 113 69,8 25,5 Greenwich NatWest 224 98 67 23,4 Citicorp 229 94 62 23,1 JP Morgan 156 90 61,7 22,8 UBS 232 116 60,2 21,8 HSBC 198 100 58 30,4 ABN AMRO 223 151 56,8 22,6 CSFB 146 94 49,4 17,2
*The IFR Top 250, 2011, IFR Publishing [6]. Як видно у таблиці 1, за 1-у половину 2011 року найбільшу кількість кредитів надав Нью-Йоркський банк Chase Manhatten – 299 кредитів ( у грошовому виразі – 72 млрд. дол. ), а найменше − швейцарський фінансовий конгломерат CSFB – 146 кредитів, в свою чергу позичивши 49,4 млрд. дол. Умови для розвитку ринку єврокапіталів виникли в результаті повного скасування в 70-х років ХХ ст. обмежень на переміщення капіталу в розвинених країнах. Таким чином, здійснювати запозичення на іноземних ринках виявилося значно вигідніше, ніж на національних. Протягом останніх десятиліть появилося велика кількість різних інструментів залучення фінансових ресурсів на ринках єврокапіталу. У зв’язку з цим в учасників ринку виникла проблема вибору з безлічі євроінструментів таких, які б максимально відповідали їхнім вимогам і сприяли підвищенню економічної ефективності. У складі ринку єврокапіталів можна виділити такі основні компоненти: ринок єврооблігацій, ринок євроакцій, ринок єврокредитів і ринок кредитних послуг. Ринок євровалют став у повному розумінні наднаціональним ринком, на який не поширюється юрисдикція національних органів валютного регулювання жодної з країн. Свої функції контролю деякі з них обмежували лише вимогою надання інформації від національних банків про операції, що проводяться на даному ринку. До специфічних характеристик ринку євровалют можна віднести: • значні масштаби ринку: загальна маса євровалют, що відповідає обсягу депозитів на даному ринку, на кінець 2004 р. становила 9000 млрд дол., а банківські позики в євровалюті у тому ж році перевищили 500 млрд дол.; • відсутність чітких просторових кордонів: ринок євровалют охоплює приблизно 500 провідних банків, розташованих у фінансових центрах різних континентів; • відсутність обмежень у часі: ринок євровалют функціонує цілодобово, що є зручним для його клієнтів та операторів; • універсальність ринку: на ньому здійснюються валютні операції різного типу (депозитні, кредитні тощо) і не тільки з ключовими валютами, а й грошовими одиницями регіонального характеру (сінгапурський долар, реал Саудівської Аравії тощо); • розміщення фінансових центрів ринку євровалют у тих країнах або офшорних частинах їхніх територій, де місцеве законодавство встановлює пільговий режим для операцій з нерезидентами; • інституційну особливість ринку — виділення категорії євробанків та міжнародних банківських консорціумів; • існування специфічних відсоткових ставок, що є не тільки самостійними відносно національних ставок, а й можуть впливати на останні; відсоткова ставка на євроринку включає постійний елемент — надбавку до базисної ставки «спред» (премію за банківські послуги), а як змінний — ЛІБОР (LIBOR), лондонську міжбанківську ставку пропозиції за короткостроковими міжбанківськими операціями в євровалюті; • обмежений доступ на ринок — тільки великі кредитори та позичальники; • мінімальне урядове регулювання ринку: відсутність контролю з боку центральних банків за угодами, що здійснюються на ринку євровалют; • вища прибутковість операцій у євровалютах, ніж у національних валютах: ставки за євродепозитами вищі, а за єврокредитами нижчі, оскільки відсутня система обов’язкового резервування коштів для євродепозитів та не стягується прибутковий податок на проценти (рис. 2); • наявність значної кількості фінансових інструментів, що є порівняно дешевими, характеризуються високою ліквідністю та гібридністю; висока ліквідність інструментів визначається наявністю вторинного ринку, де їх можна в будь-який час реалізувати; порівняно дешевим фінансовий інструмент є завдяки пільгам для рахунків нерезидентів; гібридність інструментів дає змогу використовувати їх для досягнення відразу кількох цілей: кредитування, страхування ризиків, спекуляції тощо [4, c.557].
Рис. 2 Різниця ставок за депозитами та кредитами на національному ринку та ринку євровалюти [4, с.564] До функцій євровалютного міжбанківського ринку слід віднести: 1. Розподільну (банки однієї країни, що отримують кошти у вигляді депозитів, можуть переміщувати їхню ліквідність до інших банків для остаточного надання позик або здійснення інвестицій); 2. Хеджування (страхування банками власних відкритих позицій від ризиків змін процентних ставок та курсів валют через купівлю-продаж активів та зобов’язань в іноземній валюті з різними термінами дії); 3. Забезпечення зручного механізму надання позик для коригування статей балансу; 4. Забезпечення руху коштів через міжбанківський ринок [5]. Сьогодні нараховується близько 35 центрів ринку євровалют, а найбільшими з них є: Лондон, Токіо (більше 20 % обсягу угод ринку); Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні (по 10 %); Париж (7 %); Цюріх — Женева (6 %); Люксембург (4 %); Амстердам, Брюссель (по 3 %); Мілан (2 %); Торонто (1 %). Іншими центрами ринку євровалют можна назвати такі міста та території: в Європі — Мадрид, Дублін, Гібралтар, Монако, Сент-Хелієр (о. Джерсі, Нормандські о-ви), Валетта (Мальта), Нікосія (Кіпр); в Америці — Лос-Анджелес, Сан-Франціско, Чикаго, Майамі, Нассау, о-ви Кайман, Нідерландські, Антили, Панама, Гамільтон (Бермуди), Бриджтаун (Барбадос), Сен-Джон (Антігуа); в Азії — Сінгапур, Сянган (раніше Гонконг), Маніла, Тайбей, Порт-Віла (Вінуату), Бахрейн, Абу-Дабі, Дубай, Бейрут; в Африці — Кейптаун, Монровія (Ліберія), Порт-Луї (о. Маврикій). Отже, євроринок приймає активну участь у міжнародних економічних відносинах. Євроринок — це частина світового ринку позичкових капіталів, на якому проводяться операції з кредитів та позик в євровалюті. Пропозиції: 1. Зростання міжнародної торгівлі і багатонаціональних корпорацій; 2. Виникнення новітніх фінансових інструментів, які впливатимуть на динамічний розвиток банківської справи; 3. Ввести новітні технології міжнародних фінансових операцій, які будуть перебувати в центрі уваги засобів масової інформації. Список використаних джерел: 1. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: / М.Пебро— М.: Прогресс: Универс, 1994. — 425 с. 2. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / Н.С.Рязанова— К.:2001. — 179 с. 3.Петрашко Л.П. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.:2003. — 344 с. 4. Мозговий О.М., Оболенська Т.Є., Мусієць Т.В.: Міжнародні фінанси: Навч. посіб. — К.: 2005. — 677 с. 5. http://pulib.if.ua – Міжнародні фінанси. 6. The IFR Top 250, 2011, IFR Publishing.
