5курс, спец. «Менеджмент», д.ф.н., Наук. кер. – Коваленко Н. Ю. Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
ІСТОРИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ВИНИКНЕННЯ ПАТЕНТНОГО ПРАВА В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
При правильному підході до патентування та вдалій патентній стратегії люди будують свій бізнес, посередні компанії стають великими, а великі компанії – могутніми. Зарубіжне патентування є важливою умовою для успішного просування продукції на зовнішній ринок та підвищення її конкурентоспроможності, все більше українських винахідників замислюється над необхідністю отримання охоронних документів на свій винахід у іноземних державах. В цьому й можна простежити актуальність даної роботи. Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом [1]. Патент – це охоронний документ, який надає його власнику монопольне право на використання запатентованого об’єкта протягом встановленого строку його дії. Термін «патент» походить від латинського слова «patentis», що означає «свідоцтво, грамота». Водночас є версія, згідно з якою в основі походження цього терміна лежить англійське словосполучення «Letters Patend», що в перекладі означає «відкрита грамота». Ця назва пов'язується з історичними об¬ставинами зародження патентування, коли охоронні доку¬менти, які видавались авторам новацій і забезпечували їх виключні права, не скріплювались печаткою як звичайні лис¬ти. Як правило, печатка ставилась у нижній частині аркуша паперу, що був охоронним документом. Згідно з визначенням Всесвітньої організації інтелекту¬альної власності патент є виключним правом, наданим на винахід, який може бути продуктом чи способом, які дозволя¬ють зробити будь-що по-новому або пропонують нове техніч¬не рішення задачі. Патент надає тому, хто ним володіє, охо¬рону на винахід. Охорона надається на обмежений термін, який становить 20 років. Відповідно до патентних законів у всіх країнах світу на винаходи видаються патенти. По-перше, патент засвідчує пріоритет винаходу, який встановлюється патентним відомством за датою отримання ним правильно оформленої заявки. По-друге, патент засвідчує права, які витікають з патенту. Патентні права носять комплексний характер і складаються з комбінації майнових і особистих немайнових прав. Зміст патентно-правових норм кожної окремо взятої країни визначається історичними, соціально-економічними особливос¬тями розвитку, політичною структурою суспільства, національ¬ними традиціями. Перше у світі патентне свідоцтво було створено у Ве¬неціанській республіці (Патентний кодекс 1474 р.). Разом з тим основи патентної системи були закладені першими патентними законами Великобританії, Фран¬ції і США, які відіграли визначальну роль у формуванні патент¬ного законодавства різних країн світу, обумовивши появу трьох патентно-правових систем: англійську, французьку, американську. Першим справжнім патентом у США вважається патент, виданий у 1646 р. англійцю Дж. Дженклу, який надавав йому право на створення металургійного виробництва на 14 років. Особливо широко застосовували англійську і французьку пра¬вові системи, меншою мірою - американську, яка аж до середини XX століття розвивалась дещо відокремлено від інших правових систем і впливала лише на патентне право деяких країн латино¬американського континенту. Закон 1836 р. затвердив Американську патентну систему практично в тому ж вигляді, в якому вона існує нині. У Франції перший патентний закон був прийнятий у 1791 р. і проголошував власністю автора будь-яке відкриття або но¬вий винахід у будь-якій галузі виробництва. Протягом 1815-1820 рр. Сполучені Штати Америки, Франція, Велика Британія видавали понад 100 патентів на рік. У 1850-1854 рр. їх кількість невпинно зростала і досягла в деяких країнах до кількох сотень патентів на рік. У кінці XIX ст. з’явилась ще одна патентно-правова система – німецька. Перший патентний закон Німеччини, прийнятий у 1877 p., виявився віхою на шляху розвитку патентного права. Цей закон був розроблений із врахуванням досвіду і досягнень законодавства та практики інших країн. У зв'язку з цим німецьке патентне право послужило моделлю патентного права інших країн. Отже, сьогодні розрізняють чотири патентно-правові системи: англійську, французьку, американську і німецьку. Немає жодної країни світу, яка б не відчула на собі впливу хоча б однієї з цих систем. Англійська патентно-правова система – крім Великобри¬танії діє також в Австралії, Греції, Ізраїлі, Індії, Ірландії, Ісландії, Кенії, Кіпрі, Нігерії, Новій Зеландії, Пакистані, Шрі-Ланці та інших країнах, що знаходились раніше в політичній і економічній залежності від Великобританії. Французька патентно-правова система – лягла в основу регулювання винахідницьких відносин в Бельгії, Алжирській Народній Демократичній республіці, Гвінеї, Люксембургу, Ма¬рокко, країнах Афро-Малагасійського Союзу та інших країнах. Суттєво вплинула на патентне право Бразилії, Колумбії, Італії, Чилі. Американське право у сфері патентне-ліцензійних відно¬син, окрім США, діє в Канаді, Аргентині, Мексиці, Філіппінах і деяких інших країнах. Німецька патентно-правова система широко застосо¬вується в розвинутих країнах: Австрії, Нідерландах, Данії, Норве¬гії, Фінляндії, Швеції, Швейцарії, Японії. Інтернаціоналізацію правової охорони промислової власності започаткувала Паризька конвенція про охорону промислової власності (20 березня 1883 p.), яка заснувала Союз із промисловою власністю [2]. Пізніше було підписано ще п’ять спеціальних угод, які роз¬винули ідеї та принципи Паризької конвенції, зокрема: Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків (1891); Мадридську угоду щодо недопущення фальшивих або таких, що можуть ввести в оману, позначень товарів (1891); Гаазька угода про міжнародне депонування промисло¬вих зразків (1925); Ніццьку угоду про міжнародну класифікацію товарів і послуг метою реєстрації знаків (1957); Лісабонську угоду про охорону найменування місць походження та їх міжнародну реєстрацію (1958). При виборі процедури зарубіжного патентування заявник може подати заявку до регіонального патентного відомства. До таких регіональних договорів відносяться: Європейська патентна конвенція (учасницями якої є 35 з більшості європейських країн); Євразійська патентна конвенція (учасницями якої є 9 країн — колишніх республік Радянського Союзу); Угода про створення Африканської органзації інтелектуальної власності (16 франко-мовних країн Африки); Протокол щодо патентів та промислових зразків у рамках Африканської регіональної організації промислової власності (16 англомовних країн Африки) [3]. Нині щорічно у світі реєструється майже 800 тис. заявок на винаходи і видається приблизно 400 тис. охоронних документів (патентів, авторських свідоцтв, свідоцтв про корисність тощо). Особливо інтенсивним є процес патен¬тування в Японії, США і Європі. Якщо Японії для того, щоб за¬реєструвати перший мільйон патентів знадобилося 95 років, то для реєстрації другого мільйону — лише 15 років [3]. Отже, можна сказати, що в наш час законодавство щодо патентних прав тісно пов’язане з його історією. Тобто все що для нас було зроблено раніше вплинуло на закони, угоди та акти тепер. Список використаних джерел: 1. Цивільний кодекс України: закон України від 16.01.2003 № 435-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15. 2. Паризька конвенція про охорону промислової власності: Конвенція, Міжнародний документ (укр/рос) від 20.03.1883 IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_123. 3. Жужнева А. О. Зарубіжне патентування: переваги використання процедури згідно з договором про патентну кооперацію (РСТ) [Текст] /А. О. Жужнева // Наука та інновації. - 2009. № 4. - С.44 – 49.
