Виробничий травматизм: причини, наслідки та профілактика
В умовах сьогодення в Україні функціонує велика кількість організацій, установ, підприємств, де роботодавці повною мірою несуть відповідальність за створення безпечних і здорових умов праці, попередження випадків травматизму, профзахворювань, аварій і пожеж. Актуальність теми пов’язана з тим, що виробничий травматизм давно став нагальною проблемою у всіх країнах світу, в тому числі і в Україні. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), смертність від нещасних випадків на сьогодні займає третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань [6]. Крім того, якщо від таких захворювань потерпають в основному люди похилого віку, то внаслідок нещасних випадків – переважно люди молодого та середнього віку. Травматизм завдає значної моральної і матеріальної шкоди, тому велика увага приділяється визначенню суті виробничого травматизму та пошуку шляхів його зменшення. За даними Фонду соціального страхування, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за 9 місяців 2012 року порівняно з аналогічним періодом 2011 року кількість страхових нещасних випадків зменшилась на 7% (з 8549 до 7947), кількість смертельно травмованих осіб збільшилась на 1,3% (з 466 до 472) [7]. Рівень виробничого травматизму залишається неприпустимо високим і перевищує показники європейських країн. На нашу думку, така ситуація спричинена цілою низкою проблем, як-от: незадовільна організація робочих місць і безпечного виконання робіт, порушення технологічної та трудової дисципліни, безвідповідальність керівників виробництва і безпосередніх виконавців в питаннях дотримання вимог безпеки й охорони праці. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України вказує на переважно такі причини виробничого травматизму: 1) технічні (конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність засобів виробництва, транспортних засобів; неякісне виконання будівельних робіт; недосконалість технологічного процесу, його невідповідність вимогам безпеки); 2) організаційні (незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці; відсутність або неякісне проведення інструктажу; допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці); 3) психофізіологічні (алкогольне, наркотичне сп'яніння, токсикологічне отруєння; низька нервово-психічна стійкість; незадовільний психологічний клімат у колективі; травмування внаслідок протиправних дій інших осіб). Москальова В.М. вважає, що ще однією причиною травматизму є “недотримання санітарно-гігієнічних норм. Сюди можна віднести ненормальні метеорологічні умови, загазованість, запиленість повітря, нераціональне освітлення, незадовільний стан санітарно-побутового обслуговування” [3, с.83]. Аналіз причин виробничого травматизму має встановити в конкретних виробничих умовах всі основні і супутні чинники, що призвели до нещасного випадку. Щоб достовірно визначити причину нещасного випадку, необхідно в процесі розслідування зібрати повну й достовірну інформацію – від характеру виробничої діяльності до поведінкової реакції працюючої людини. В Україні високий рівень травматизму спостерігається на підприємствах вугільної, машинобудівної промисловості, транспорту, енергетики, житлово-комунального господарства. Найбільша кількість хворих реєструється у великих промислових областях: Донецькій (34,8%), Луганській (11,8%) і Дніпропетровській (8,5%). Кількість травмованих осіб у цих областях складає близько 55,1% від загальної кількості травмованих по Україні за 9 місяців 2012 року. Серед форм патології переважають захворювання, пов’язані з дією на організм пилу, вібрації, шуму, хвороби опорно-рухового апарату. Серед причин нещасних випадків переважають організаційні – 70% (5536 нещасних випадків). Через технічні причини сталося 12% (971) нещасних випадків, психофізіологічні – 18% (1440) нещасних випадків. Найпоширенішими організаційними причинами стали: невиконання вимог інструкцій з охорони праці – 39,3% від загальної кількості травмованих осіб по Україні (3121 травмована особа); невиконання посадових обов'язків – 9,11% (724 травмовані особи); порушення правил безпеки руху (польотів) – 5,3% (420 травмованих осіб). Найпоширенішими технічними причинами стали: незадовільний технічний стан виробничих об'єктів, будинків, споруд, території – 3,9% від загальної кількості травмованих осіб по Україні (315 травмованих осіб). Найпоширенішими психофізіологічними причинами стали: особиста необережність потерпілого – 12,2% (974 травмовані особи); травмування внаслідок протиправних дій інших осіб – 2,9% (225 травмованих осіб) [6]. “Введення нових технологій, нові хімічні речовини і матеріали, зростаючий рівень механізації та індустріалізації на фоні відставання у засобах захисту, заходах безпеки і контролю створюють загрозу не лише для здоров’я тих, хто працює в умовах дії цих чинників, а й для всього навколишнього середовища. Його техногенне забруднення, хімічні і радіаційні аварії пов’язані здебільшого з промисловим виробництвом” [4, с.60]. Рівень травматизму впливає на соціально-економічний розвиток країни. Поліпшити умови праці, зберегти здоров’я людей не тільки можна, а й економічно вигідно. Проте запитання, скільки витрачають підприємства України, бюджети різних рівнів на ці цілі та скільки потрібно коштів й інших ресурсів у майбутньому для створення та підтримання на належному рівні здорових і безпечних умов праці, й досі залишається без відповіді. Спроби зробити такі підрахунки були і в Україні, і за кордоном, але остаточних оцінок або принаймні загальноприйнятих алгоритмів їх визначення ми ще не маємо. Зумовлено це, в першу чергу, багатоелементністю формування затрат на охорону праці, необхідністю задіяти різні джерела фінансування, імовірнісним (у багатьох випадках) характером самих елементів затрат. Крім того, у системах бухгалтерського та податкового обліку не передбачено виділення з валових затрат виробництва всіх витрат, які підприємство планово чи вимушено спрямовує на потреби охорони праці, а діюча в Україні система обліку і звітності з охорони праці фіксує лише окремі види цих затрат, і далеко не у повному обсязі. Тому проблема отримання комплексної оцінки всіх затрат на безпеку праці та виробничого середовища на сьогодні остаточно не вирішена. Величина збитків підприємства внаслідок виробничого травматизму залежить від тяжкості нещасних випадків, масштабу ушкодження виробничих фондів та інших наслідків для виробничого процесу. Масштаби ушкодження виробничих фондів можуть змінюватися: від відсутності будь-яких ушкоджень до повного руйнування обладнання, машин, механізмів, виробничих будівель та споруд. Збитки підприємства за цією позицією поділяються на п’ять категорій: збитки дорівнюють нулю (відсутність ушкоджень виробничих фондів); незначні збитки (обладнання, машини, механізми, будівлі та споруди потребують позапланового ремонту); середні збитки (ушкодження середнього ступеня тяжкості – потреба позапланового ремонту та додаткових відновлювальних робіт); значні збитки (ушкоджено дві і більше одиниць виробничого обладнання, для відновлення необхідно провести позаплановий ремонт та виконати інші відновлювальні роботи); критичні збитки (одна або кілька одиниць виробничих фондів повністю виведено з ладу). “Перш ніж приймати рішення, яку суму коштів спрямувати на охорону праці, роботодавцю треба підрахувати, скільки він витратить на ліквідацію аварій та нещасних випадків на виробництві, що можуть статися через недбалість в питаннях безпеки праці” [2, с.26]. З метою зменшення матеріальних збитків і моральної шкоди від виробничого травматизму на підприємствах різної форми господарювання розробляються заходи профілактики. Під профілактикою розуміють сукупність запобіжних заходів, які спрямовані на підтримку встановленого режиму діяльності чи порядку. Це визначення дає підставу представляти профілактику небезпек системою, що складається з декількох взаємозалежних компонентів, кожен з яких має знакове значення для системи в її цілісній єдності. Спробуємо охарактеризувати зазначені компоненти, керуючись чинними нормативними документами з питань охорони праці. Почнемо з констатації того, що заходи для профілактики, виходячи з наведеного вище визначення, носять коригувальний, управлінський характер, перший етап яких полягає у виявленні різних небезпек виробничого середовища. На думку Варення Г., “першим компонентом профілактики як системи є контроль стану охорони праці: дотримання працівниками вимог безпеки, відповідність стану робочих місць нормам охорони праці, безпека устаткування, будівель, споруд, території тощо” [1, с.35]. Наступним знаковим компонентом структурної профілактики травматизму буде правильним вважати матеріальне і моральне стимулювання посадових та інших осіб за успіхи й недоліки в питаннях забезпечення безпеки праці. З точки зору охорони праці стимулювання покликано підвищувати ефективність процесу профілактики за рахунок підсилення активності людського фактора, що дуже важливо. Не секрет, що стан охорони праці залежить від багатьох факторів. Оновлення техніки, удосконалення технології виконання робіт, поліпшення умов праці, доведення їх до нормативних вимог, навчання, поповнення нормативної бази, придбання засобів захисту, застосування нових інформаційних технологій – все це вимагає коштів. Не вкладаючи фінансів в охорону праці, важко і навіть неможливо домогтися позитивних зрушень. Фінансування усіх цільових заходів, спрямованих на доведення умов праці до нормативних вимог, на зниження виробничого ризику – також необхідна умова створення передумов для підвищення рівня безпеки та зменшення рівня травматизму. Ще одним фактором зниження травматизму є спеціалісти в організації з охорони праці. Сьогодні в службах охорони праці працюють інженери, які не мають спеціальної фахової освіти в галузі охорони праці, а в основному лише практичний досвід. “Практики діють в основному старими методами, тоді як проблеми охорони праці вимагають нових підходів та нової ідеології, яка б базувалася на соціально-економічних методах впливу, аналізі та прогнозуванні ступеня виробничого ризику, на міжнародній практиці” [5, с.17]. На нашу думку, необхідно навчати вже працюючих спеціалістів. Це навчання необхідно організовувати за такими напрямами: соціально-психологічні методи профілактики травматизму, аналіз обставин та причин травматизму, ризик-аналіз, як метод управління охороною праці. Враховуючи причини травматизму, передусім увагу слід спрямувати на ліквідацію негативного впливу пилу та фізичних факторів (вібрації, шуму) на організм робітників. Сьогодні на перший план виступає так звана неспецифічна дія хімічних речовин, що проявляється в зростанні кількості випадків тимчасової втрати працездатності. Отже, інтелектуальний і економічний внесок у розв’язання цих проблем – не тягар витрат, а вигідне вкладання коштів і зусиль, оскільки високий рівень здоров’я працівників – фактор стійкого соціально-економічного розвитку суспільства. У суспільстві, що вважає життя людини найвищою цінністю, доцільність вкладання коштів у оздоровчі заходи визначається не показниками економічної ефективності останніх, а медико-соціальними аспектами проблеми.
Список використаних джерел: 1. Варення Г.А. Про системну тріаду профілактики виробничого травматизму. / Г.А.Варення // Безпека життєдіяльності. - 2006. - №5. – С.35-37. 2. Малихін О.Структура збитків підприємства внаслідок травматизму на виробництві. / О.Малихін // Охорона праці. – 2012. - №8. – С.26-27. 3. Москальова В.М. / Охорона праці. Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення. Рівне. НУВГП . – 2009. – 399с. 4. Трахтенберг І.М., Коршун М.М. Праця і здоров’я: гармонія чи протиріччя?Медичний, соціальний, економічний аспекти. І.М. Трахтенберг, М.М. Коршун // Безпека життєдіяльності. – 2005. – №2. – С.59-63. 5. Цвігун К. Про резерви зниження рівня травматизму / К.Цвігун // Охорона праці. - 2001. - №3. - С.16-17. 6. Режим доступу: http://www.kazedu.kz/referat/167847 7. Режим доступу: http://www.social.org.ua/activity/profilactika
