. Наук. кер. Рилєєв С.В., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
РОЛЬ ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ У ЗАБЕЗПЕЧЕНІ ПІДПРИЄМСТВА ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ
Оборотний капітал відіграє важливу роль у процесі фінансування оборотних активів, тобто він є частиною всіх фінансових ресурсів. Від рівня забезпеченості підприємства оборотним капіталом залежить його фінансово-господарська діяльність, фінансова стійкість та платоспроможність. Відповідно до цього, на підприємстві необхідно сформувати цільову установку управління оборотним капіталом. Питанням щодо управління формуванням та використанням оборотного капіталу призначено праці провідних вітчизняних та зарубіжних науковців, зокрема І.О. Бланка, А.М. Поддерьогіна, Є.В. Мниха, Г.М. Азаренкової, В.Г. Андрійчука, В.В. Виговської, Б.В. Губіна, Л.О. Лігоненко, Є.С. Стоянової, В.В. Ковальова, Ю. Брігхема, Л. Бернстайна та ін. Незважаючи на значний доробок зазначених дослідників виникає потреба подальшого удосконалення теоретико-методологічних та практичних засад управління оборотним капіталом суб’єктів господарювання, що обумовило мету та завдання даної статті. Метою статті є висвітлення основних теоретичних положень в системі удосконалення процесу управління формуванням та використанням оборотного капіталу суб’єктів господарювання. Цільовою установкою управління оборотним капіталом є визначення обсягу і структури оборотного капіталу, джерел їх покриття, оптимального співвідношення між ними, достатнього для забезпечення ефективності фінансово-господарської діяльності у довгостроковій перспективі. Сформульована цільова установка має стратегічний характер; не менш важливою є підтримка оборотного капіталу в обсязі, що оптимізує управління поточною діяльністю. З цих позицій найважливішою фінансово-господарською характеристикою підприємства є його ліквідність, тобто можливість "перетворити активи в готівку і погасити свої платіжні зобов'язання" [3]. Для будь-якого підприємства достатній рівень ліквідності є однією з найважливіших характеристик стабільності господарської діяльності. Втрата ліквідності може викликати не лише додаткові витрати, але і періодичні зупинки основної діяльності. При низькому рівні оборотного капіталу операційна діяльність не підтримується належним чином, звідси – можлива втрата ліквідності, періодичні збої в роботі, зниження прибутковості. При деякому оптимальному рівні оборотного капіталу прибуток стає максимальним. Подальше підвищення величини оборотних коштів приведе до того, що підприємство матиме у розпорядженні тимчасові вільні, недіючі поточні активи, а також зайві витрати фінансування, що спричинить зниження прибутку [2]. Таким чином, стратегія і тактика управління оборотним капіталом повинна забезпечити пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності і ефективністю роботи. Це зводиться до вирішення двох важливих завдань. 1. Забезпечення платоспроможності. Така умова відсутня, якщо підприємство не в змозі оплачувати рахунки, виконувати зобов’язання і, можливо, оголосить про банкрутство. Підприємство, що не має достатнього рівня оборотного капіталу, може зіткнутися з ризиком неплатоспроможності. 2. Забезпечення прийнятного обсягу, структури і рентабельності активів. Відомо, що різні рівні поточних активів по-різному впливають на прибуток. Наприклад, високий рівень виробничо-матеріальних запасів спричинить відповідно значні поточні витрати, тоді як широкий асортимент готової продукції надалі може сприяти підвищенню обсягів реалізації та збільшенню доходів. Кожне рішення, пов'язане з визначенням рівня грошових коштів, дебіторської заборгованості і виробничих запасів, повинне бути розглянуте як з позиції рентабельності даного виду активів, так й з позиції оптимальної структури оборотних коштів. Ризик втрати ліквідності або зниження ефективності, обумовлений обсягом і структурою оборотного капіталу потенційно несе в собі наступні явища: 1. Недостатність грошових коштів. 2. Недостатність власних кредитних можливостей 3. Недостатність виробничих запасів. 4. Надлишковий обсяг оборотного капіталу. До найбільш істотним явищам, що потенційно несуть у собі ризик неспроможності до фінансування можна віднести: високий рівень кредиторської заборгованості; неоптимальне співвідношення між короткостроковим та довгостроковими позиковим капіталом; висока питома вага довгострокового позикового капіталу. У теорії фінансового менеджменту розроблені різні критерії ефективного управління оборотним капіталом та джерелами його формування. До основних з них належать [2, с. 78]: 1. Мінімізація поточної кредиторської заборгованості, що дозволить зменшити ризик втрати ліквідності. Однак така стратегія потребує використання довгострокових джерел та власного капіталу для фінансування більшої частини оборотного капіталу. 2. Мінімізація сукупних витрат що фінансування. У цьому випадку ставка робиться на переважно короткострокове позикове фінансування як джерела покриття активів. Це джерело найбільш дешеве, разом з тим для нього характерний високий рівень ризику невиконання зобов’язань. 3. Максимізація повної собівартості підприємства. Ця стратегія включає процес управління оборотним капіталом у загальну фінансову стратегію підприємства. Її сутність полягає у тому, що будь-які рішення у області управління оборотним капіталом, сприяють підвищенню економічної вартості підприємства, слід визначати за доцільними. Розроблені в теорії фінансового управління моделі фінансування оборотного капіталу, з одного боку, виходять з того, що політика управління повинна забезпечити їм пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності і ефективністю роботи, з іншої – при підборі джерел фінансування ухвалюється рішення, що враховує термін їх залучення і витрачання за використання. Ю. Брігхем описав наступні три варіанти політики формування оборотного капіталу підприємства [1]: «Спокійна», при якій має місце відносно великий рівень запасів, дебіторської заборгованості і грошових коштів. Вона пов'язана з мінімальним рівнем ризику та прибутку; «Стримуюча», при якій рівень оборотного капіталу зведений до мінімуму. Вона здатна генерувати найбільший прибуток але є й найбільш ризикованою; «Помірна» - середній варіант. Є.С. Стоянова в своїх роботах розглядає політику комплексного опе-ративного управління поточними активами (ПА) і поточними пасивами (ПП), яка поєднує політику управління ПА з політикою управління ПП. Її сутність полягає, з одного боку, у визначенні достатнього рівня і раціональної структури ПА, з іншого – у визначенні величини і структури джерел фінансування ПА [4]. Залежно від величини питомої ваги оборотних активів у складі всіх активів виділяють наступні варіанти політики управління оборотними активами, по суті, аналогічні описаним вище: 1. Агресивна. Її основні ознаки – підтримання високої питомої ваги оборотних активів і їх низька оборотність. Вона забезпечує достатній рівень ліквідності, але невисоку рентабельність активів. 2. Консервативна. Її основною ознакою є утримання зростання і низький рівень оборотних активі, що несе високий ризик втрати ліквідності, пов’язаний з десинхронізацією надходжень і платежів, тому проводиться або в умовах достатнього передбачення надходжень і платежів, обсягу продажів і запасів, або при строгій економії. 3. Помірна – компромісний варіант. Її параметри знаходяться на середньому рівні [3, с. 25-28]. Кожному типу такої політики повинна відповідати політика фінансування. Залежно від величини питомої ваги короткострокових пасивів, у складі всіх пасивів виділяються наступні варіанти політики управління короткостроковими пасивами: 1. Агресивна. Її основна ознака – переважання короткострокових пасивів. 2. Консервативна. Основна ознака – низька питома вага поточних пасивів. 3. Помірна – компромісний варіант. Середній рівень короткострокового кредиту. Поєднання різних видів політики управління ПА і ПП ілюструє матриця вибору політики комплексного оперативного управління ПА і ПП (табл. 1). Таблиця 1 Матриця комплексного оперативного управління поточними активами і пасивами (політика комплексного управління (ПКУ)) [3, с. 28] Політика управління ПП Політика управління ПА Агресивна Помірна Консервативна Агресивна Агресивна Помірна Не поєднуються Помірна Помірна Помірна Помірна Консервативна Не поєднуються Помірна Консервативна
При аналізі матриці ПКУ видно, що деякі види політики управління поточними активами не поєднуються з певними типами політики управління поточними пасивами. Це стосується агресивної політики управління поточними активами, яка не поєднується з консервативною політикою управління поточними пасивами, і навпаки. Перш за все, це пов'язано з тим, що заходи по управлінню поточними активами вступають в пряму суперечність з методами управління поточними пасивами (наприклад, при агресивній політиці управління поточними активами фірма всіляко нарощує частку поточних активів в сукупних активах підприємства, при консервативній же політиці управління поточними пасивами фірма фактично відмовляється від короткострокових кредитів). Добре поєднується (можна навіть говорити про доповнення і появу кумулятивного ефекту) агресивна політика управління поточними активами з агресивною ж політикою управління поточними пасивами підприємства (при цьому виникає агресивна ПКУ). Аналогічне відбувається і у разі поєднання консервативної політики управління поточними активами з консервативною ж політикою управління поточними пасивами (при цьому виникає консервативна ПКУ). Нормально поєднуються, приводячи до помірної ПКУ, політика агресивного управління поточними активами і консервативна політика управління поточними пасивами і навпаки, а також всі види помірної політики управління поточними активами і помірної політики управління поточними пасивами. Дана матриця має практичний сенс при ухваленні рішень про політику комплексного управління поточними активами і поточними пасивами. Підприємство може зробити правильний вибір в цьому принциповому питанні, маючи всю інформацію (обов'язково достовірну) про внутрішнє середовище підприємства і про основні параметри зовнішнього середовища.
Список використаних джерел 1. Бригхем Ю. Финансовый менеджмент / Ю. Бригхем, Л. Гапенски : пер. с англ. / Под ред. В. В. Ковалева. – СПб. : Экономическая школа, 1997. – 985 с. 2. Пазинич В. І. Фінансовий менеджмент : навч. поcіб / В. І. Пазинич, А. В. Шулешко. – К. : ЦУЛ, 2011. – 408 c. 3. Пархоменко О. П. Система управління оборотним капіталом промислового підприємства [Електронний ресурс] / О. П. Пархоменко. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Tiru/2009_28_2/38.pdf. 4. Стоянова Е. С. Управление оборотным капиталом / Е. С. Стоянова, Е. В. Быкова, И. А. Бланк; под. ред. Е. С. Стояновой. – М. : Изд-во “Перспектива”, 1998. – 128 с.
