Наук. кер. – Верстяк О. М., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
Інвестиційна привабливість як стимул експорту капіталу
Україна постає перед проблемою інтеграції до світової спільноти та залучення до глобальних економічних процесів. Однією з форм цих процесів є міжнародний рух капіталу, зокрема іноземне інвестування. Притік іноземних інвестицій може бути як позитивним, так і негативним явищем, в залежності від їх обсягів та сфер інвестування. Тому необхідно сформувати чітку стратегію щодо залучення іноземних інвестицій, яка включала б в себе, по-перше, пріоритетні сфери залучення інвестицій, та, по-друге, способи стимулювання іноземних інвестицій. Дана тема є актуальною, оскільки чим раніше така стратегія буде сформована та почне діяти, тим скоріше можна розраховувати на оздоровлення економіки та початок економічного зростання. Проблемам міжнародного руху капіталу та участі в ньому України, інвестиційній привабливості України присвячені праці К. П. Покатаєвої, А. В. Пехника [4], І. О. Бочана, І. Р. Михасюка [1], П. П. Мазурка, Б. М. Одягайла, В. В, Кулішова, О. М. Сазонця [3]. В цих працях розглянуто основні риси процесів глобалізації, наведено характерні особливості інтеграції України до світової економіки, проведене розмежування понять «Інвестиційний потенціал», «Інвестиційна привабливість», «Інвестиційний клімат», розглянуто проблеми залучення іноземних інвестицій в Україну. Міжнародний рух капіталу – це рух капіталу, що включає його експорт, імпорт та функціонування за межами національних кордонів. Сьогодні активний рух капіталу є невід’ємною рисою будь-якої динамічної економіки. Експорт капіталу випереджає за темпами зростання як товарний експорт, так і валовий внутрішній продукт промислово розвинених країн. Використання іноземних ресурсів для розвитку народного господарства стає все більш важливою характеристикою сучасної епохи. Особливо широкого розмаху цей процес набуває під час глобалізації розвитку й росту економічного обміну між країнами [5, c. 244]. Експорт (вивіз) капіталу – це перенесення за межі національних кордонів капіталу в грошовій або товарній формі з метою отримання прибутку. Основні цілі вивозу капіталу: Прагнення контролювати діяльність підприємства, контролювати частину місцевого ринку; Отримання підприємницького прибутку; Прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни; Отримання відсотків на позичковий капітал; Більш сприятливе для власників капіталу співвідношення факторів виробництва; Можливість отримання доступу до ринків певних ресурсів (наприклад, рідкісних сировинних ресурсів); Можливість отримання маркетингових переваг у комерційній діяльності.[5, c. 247]. Експорт підприємницького капіталу може здійснюватись в таких формах: 1) Прямі закордонні інвестиції – інвестиції, що забезпечують інвесторові відповідний рівень доходу та контроль за діяльністю підприємства-реципієнта інвестицій. 2) Портфельні інвестиції - це кошти, вкладені в цінні папери, мають на меті отримання доходу і не забезпечують контролю за діяльністю підприємства. Нас найбільше цікавить саме пряме іноземне інвестування, оскільки саме воно пов’язано зі створенням нових підприємств, і, відповідно, створенням нового виробництва та нової вартості. Останні роки ХХ та початок ХХI ст. характеризувалася стрімким нарощуванням потоків МРК. З кожним роком успіхи країн усе більше залежать від можливостей і ступеня інтеграції національних економік у процеси МРК. Розвиток процесів МРК до останнього часу характеризувався неухильно зростаючою зацікавленістю національних економік як у вкладенні, так і в залученні іноземного капіталу. Для того, щоб детальніше вивчити можливі обсяги та спрямування притоку капіталу в Україну, необхідно вивчити її інвестиційну привабливість. Інвестиційна привабливість – це інтегральна характеристика доцільності вкладення капіталу в потенційні об’єкти інвестування з огляду на їх інвестиційний потенціал та пов’язані з цим процесом інвестиційні ризики. Іноземні інвестиції в економіку України почали надходити практично відразу ж після здобуття нею незалежності в 1991 році. [4, c. 44-45]. Галузева структура іноземних інвестицій також змінювалась із плином часу. В 1997 році близько 37 відсотків ПІІ були спрямовані в 2 основні галузі – внутрішню торгівлю та харчову промисловість. При цьому у такі галузі, як будівництво, хімічну промисловість, машинобудування та металообробну галузь було спрямовано лише 19,7 % ПІІ [4, c. 70]. З плином часу спостерігалось значне розпорошення інвестицій. В 2007 році інвестиції в основний капітал складали 129,8 %, в 2008 році – їх об’єм помітно скоротився до 97,4 % і в 2009 році цей показник став ще меншим, скоротившись до 58,5 % (151777 млн. грн.). [7] В 2008 році обсяги іноземних інвестицій в галузі сільського господарства склали близько 7,2 %, в галузі промисловості – 32,9 %, в будівництво – 5,3 %, в галузі торгівлі – 10,6 %. Порівняно з 2008 роком, в 2009 році показники іноземних інвестицій в ці галузі дещо спали. І так маємо в галузі сільського господарства - 6,2 %, в галузі промисловості – 38,0 %, в будівництво – 3,5 %, в галузі торгівлі – 9,3%. У 2010 році не можна цілком вважати, що обсяг іноземних інвестицій у всі галузі народного господарства помітно зріс, так як були й такі галузі, де цей показник знизився. Іноземні інвестиції в галузі сільського господарства склали 6,1 %, в галузі промисловості – 37,3 %, в будівництво – 3,6 %, в галузі торгівлі – 6,7 %. Як бачимо розвиток іноземних вкладів у галузі народного господарства з кожним наступним роком має тенденцію до зниження. Проаналізувавши дані за останні три роки можна помітити, як інвестиційні капіталовкладення в галузі економіки України почали, хоч і незначно, але спадати. Найзначніший спад спостерігається в галузях торгівлі, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку, де ще у 2008 році цей показник досягав 10,6%, а вже у 2010 маємо 6,7% (6334,7 млн. грн.). Щодо промисловості, то частка іноземних інвестицій зросла у 2009 році (57657,6 млн. грн. = 38,0%) порівняно з попереднім 2008 (32,9%), але вже у 2010 знову почала спадати (37,3%). У галузях сільського господарства, на жаль, на данний момент існує тенденція зменшення ПІІ. Частка іноземних інвестицій у будівництво у 2010 році дещо зросла в порівнянні з 2009 (3,5%), але щодо 2008 року (5,3%), то вона суттєво зменшилась. [7] Вищенаведена статистика показує, що головною метою здійснення інвестицій в Україну є отримання прибутку, пов’язаного з їх вкладенням в промисловість, про що свідчить досить висока частка інвестицій у промиловість. Інвестори зараз також значною мірою зацікавленні у будівництві нових об’єктів, які б в майбутньому змогли принести великий дохід. Частка ПІІ в сільське господарство не перевищує 10% від загального обсягу інвестицій, це свідчить про те, що інвестори зацікавленні і в отриманні швидкого прибутку, вкладаючи інвестиції у більш вигідніші галузі. Щодо регіональної структури інвестування, то найбільша частка інвестицій в 2010 році припадала на Дніпропетровську область (13254 млн. грн.), за нею йшли Донецька (12985 млн. грн.), Київська (9957 млн. грн.) і Одеська області (9955 млн. грн.). Але порівняно з попереднім 2009 роком, іноземні інвестиції в області України значно скоротились. Обсяг ПІІ на душу населення у Києвській області в 2009 році склав 9799,0 млн. грн., а в 2010 – 5791,4 млн. грн.. За нею слідують Полтавська (5135,3 млн. грн.), Дніпропетровська області (3942,9 млн. грн.). [7] Ці дані свідчать про високу інвестиційну привабливість даних регіонів, яку не може математично «нейтралізувати» навіть значна кількість населення. При аналізі структури іноземних інвестицій в Україну в очі одразу ж кидається той факт, що найбільший обсяг ПІІ надходить в Україну з Кіпру – однієї з найпотужніших офшорних зон. Це є показником високої схильності до фінансових зловживань як іноземних, так і українських інвесторів. Фактично, псевдоіноземний інвестор отримує можливість отримати подвійні переваги: з одного боку, пільгові умови інвестування з офшорної зони, а з іншого боку, переваги офшорного оподаткування [4, c. 115]. Відповідно хибним є і уявлення про те, що саме іноземний інвестор принесе із собою «цивілізовані» правила ведення бізнесу. Серйозний інвестор із самого початку надає перевагу «цивілізованому середовищу», а тому його прихід в економіку є скоріше наслідком, аніж причиною оздоровлення економіки та покращення стану економічного середовища, у той час як невизначеність в економіці, недосвідченість вітчизняних підприємств, нестабільна політична ситуація відлякують «цивілізованих» інвесторів, натомість приваблюючи інвесторів, схильних до зловживань [4, c. 134]. Одним із основних напрямків діяльності державного апарату по активізації інвестиційної діяльності є податкове стимулювання залучення коштів у реальний сектор економіки. Окрім оптимізації податкової системи з метою її спрямування на стимулювання інвестиційної активності, нагальною потребою є забезпечення прав інвесторів в Україні. Необхідним є не тільки створення оптимальної нормативно-правової бази, але й її суворе дотримання. Системі управління іноземним інвестуванням в Україні завжди бракувало комплексності. Регулювання залучення іноземних інвестицій в економіку України має здійснюватися на всіх етапах інвестиційного процесу: «вибір країни інвестування» – «вибір форми інвестування» – «вибір галузі/проекту» – «внесення інвестиції» – «реєстрація/визнання права власності» – «управління інвестицією / функціонування підприємства» – «розподіл прибутків» – «виведення інвестиції». Тільки комплексний підхід або постійне «супроводження» з боку державних органів іноземних інвестицій може забезпечити дійсно ефективне їх регулювання [2]. Основні заходи, яких повинна вжити держава для підвищення інвестиційної привабливості України: Лібералізація підприємницького сектора, відмова від безпосереднього державного втручання в економіку; Стабілізація правового поля, захист іноземних інвесторів від змін у законодавстві; Стабілізація фінансового сектору, удосконалення податкової системи; Забезпечення політичної стабільності в країні; Розробка системи стимулів спрямування іноземних капіталів в національну економіку (податкові канікули, спеціальні митні режими тощо); Стимулювання технологічного оновлення промисловості; Спрямування інвестицій в регіони, що сьогодні не мають великих інвестиційних вливань. На нашу думку, ці заходи зможуть істотно поліпшити інвестиційну привабливість нашої держави, що стане запорукою поступового оздоровлення національної економіки та виходу з кризи. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бочан І. О., Михасюк І. Р. Глобальна економіка: Підручник. – К. Знання, 2007. – 403 с. 2. Дмитриченко Л. І., Брайловський І. А. Роль держави у підвищенні інвестиційної привабливості України. Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Prvs/2009_2/0565.pdf 3. Пехник А. В. Іноземні інвестиції в економіку України: Навч. Посіб. – К.: Зання, 2007. – 335 с. 4. Фомішин С. В., Колесник Ю. В. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник. – Львів: «Новий світ», 2010. – 360 с. 5. Державний комітет статистики України. [елект. носій]. http://www.ukrstat.gov.ua/
