3 курс, спец. «Міжнародна економіка», д.ф.н., Наук. кер. – Келару І. О. Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
Лізинг як одна з основних форм інвестування капіталу в Україні
Проведення активної інноваційної політики в Україні є одним із головних шляхів подолання кризового стану економіки країни. Ефективність інноваційної діяльності потребує пошуку шляхів її активізації. Одним із способів активізації може бути застосування лізингу. Упродовж останніх років ринок лізингу набуває все більшої популярності серед українських підприємців, що підтверджується швидкими темпами його зростання. У Законі України «Про лізинг» лізинг визначається як підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна. Таке майно є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів [1]. Економічна суть лізингу полягає перш за все в інвестування коштів у придбання майна, що передається інвестором лізингодавцем у користування лізингоодержувачу на умовах поступової сплати вартості майна і виногороди лізингодавця . Загалом вигода лізингу полягає в можливості використати товар зараз, а оплачувати через певний період [4, c.45]. Аналізуючи ринок лізингових послуг в Україні, слід зазначити, що він дещо пожвавився останнім часом, а саме збільшилась кількість лізингових компаній і значно розширився портфель лізингових угод. Проте, через кризові явища на фінансових ринках і в економіці загалом, погіршення доступу до кредитних ресурсів, що є основним джерелом фінансування лізингових операцій, відбулося падіння платоспроможності підприємств, призупинення інвестиційних проектів, у 2008-2009 рр. спостерігався спад темпів росту лізингового ринку. Зокрема темп росту лізингового ринку в Україні не відповідає проблемам промисловості та економіки в цілому: потреба в лізингу для оновлення основних засобів підприємств країни в 70 разів перевищує реальний обсяг ринку лізингу; співвідношення річного обсягу лізингових угод до ВВП в Україні в 20 разів менше, ніж у країнах, що демонструють швидкі темпи економічного зростання [3]. Для України, яка гостро відчуває потребу в оновленні основних засобів в усіх галузях економіки, необхідність розвитку ринку лізингових послуг є особливо актуальною. За експертними оцінками Україна потребує щонайменше 172 млрд. дол. США інвестицій в основні засоби з метою їх оновлення. На думку багатьох фахівців, гостру потребу в інвестиціях Україна значною мірою спроможна задовольнити саме завдяки кращому використанню потенціалу ринку лізингових послуг. Лізинг у різних своїх формах міг би стати непоганою альтернативою кредитування. Він суттєво зменшує стартові капіталовкладення, а отже, відкриває широкі можливості для розвитку малого та середнього бізнесу. Про це свідчить досвід багатьох країн світу: у формі лізингових операцій здійснюється близько 46% усіх інвестицій в Ірландії, 35% - в Англії, 30% - в США, 20% - в Австрії, 17% - в Франції. Тобто, в розвинутих країнах понад 25-40 % інвестицій здійснюється через механізм лізингу, а в Україні цей показник близький до 1 %. [2, c.95]. Головними причинами обмеженого використання лізингу є недосконалість законодавства про лізинг, надто жорстка система оподаткування лізингових операції, низький попит на товари вітчизняного виробництва [4, c.46] . До причин обмеженого використання лізингу також відносять механізм оподаткування, кредитування, амортизації та страхування, монопольне становище лізингодавця на ринку лізингових послуг, слабкий фінансово-економічний стан багатьох аграрних підприємств, їх неспроможність своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі, висока вартість лізингових угод, яка пропонується рядом лізингових компаній та інші [2, c. 95]. З метою активізації розвитку лізингу в Україні доцільно провести комплекс заходів, який передбачатиме: створення сприятливої законодавчої бази для суб’єктів лізингової діяльності, розвиток механізму сублізингу, удосконалення системи оподаткування, кредитування, амортизації; розширення структур лізингу, урізноманітнення джерел фінансування лізингу, розвиток системи гарантій, щоб уникнути будь-якої застави при лізингу; зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу з метою послаблення фінансового навантаження на учасників лізингової угоди, розроблення державної програми підтримки лізингу, яка б передбачала залучення банківського сектору до розвитку лізингових послуг [3]. Отже, лізинг – один з найефективніших фінансових інструментів розширення інвестиційної діяльності. Сьогодні гостру потребу в інвестиціях українська економіка може забезпечити саме шляхом використання ринку фінансових послуг у цілому та безпосередньо лізингу. Хоча його розвитку в Україні перешкоджає ряд причин, однак розвиток лізингових послуг може стати потужним імпульсом технічного розвитку, сприяти структурній перебудові економіки, розвитку малого і середнього бізнесу.
Список використаних джерел: 1. Закон України «Про лізинг». Режим доступу до сайту: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1381- 2. Зав’ялова І. Лізинг як форма інвестування капіталу в Україну // Збірник студентських наукових праць. – 2009. №5. с. 95-97. 3. Оцінка розвитку лізингових послуг в Україні. Режим доступу до сайту: http://www.nbuv.gov.ua/portal...._12.pdf 4. Рурак І Особливості розвитку лізингу в Україні // Збірник студентських наукових праць. – 2010. №7. с. 45-47.
