Юлія Бежан,
4 курс, спец. «Менеджмент організацій», д.ф.н.
Наук. кер. – Канут Н.С.
Чернівецький торговельно - економічний інститут КНТЕУ м. Чернівці
Економічні засоби у розв’язанні екологічних проблем та збереженні здоров’я населення України.
Навколишнє середовище є середовищем існування людини, де здоров’я формується залежно від впливу природних факторів на організм. “ Здоров’я визначається як стан повного фізичного, духовного й соціальногоблагополуччя, а не тільки відсутність хвороби або фізичних дефектів.” [ 1, с .52 ] Такий стан передбачає, що функції всіх органів і систем людини зрівноважені з навколишнім середовищем, і організм здатний повноцінно виконувати свої соціальні та біологічні функції. Ці визначення поняття здоров’я передбачають безпосередній зв’язок і залежність його від навколишнього середовища.
Всесвітня організація охорони здоров’я наводить данні, що” здоров’я людини на 20 % визначається спадковістю, на 50 % - способом життя, на 10 % - рівнем медичної допомоги і на 20% - станом зовнішнього середовища.”[4,с.152]
За механізмом виділяють біологічний вплив різних факторів
навколишнього середовища, що викликають утворення пухлин різних тканин; та тератогенну - властивість фізичного, хімічного, біологічного або іншого фактора порушувати процес ембріогенезу, спричиняючи виникнення аномалій розвитку. Екологічні чинники впливають шкідливо на загальну опірність організму людини. Організм втрачає здатність до самозахисту. Найбільш вразливими стають органи дихання. Також, внаслідок, ослаблення імунної системи можуть виникати онкологічні захворювання. Чутливі до небезпечних екологічних чинників органи кровотворення. Фактор підвищеного рівня шуму негативно впливає на нервову систему та органи чуття. Особлива загроза полягає у пошкодженні генетичного апарату, що проявляється різними вродженими вадами у дітей, які можуть передаватись наступним поколінням. Дані досліджень Моніна А., Шишкова Ю. свідчать, що за рахунок поліпшення екологічної ситуації можна продовжити тривалість життя нинішнього покоління в середньому на 7 років. [3, с.23 ]
Зберегти якість середовища проживання в умовах високого антропогенного впливу на екологічні системи – одна з найважливіших проблем сучасності. Тому забезпечення сталого розвитку належить до числа пріоритетних та глобальних проблем у внутрішній і зовнішній політиці розвинутих країн. Кризова екологічна ситуація в Україні об’єктивно є наслідком загальної несприятливої соціально – економічної обстановки, яка склалася в попередні роки. Світовий і вітчизняний досвід показує, що неможливо забезпечити економічний розвиток суспільства за рахунок руйнації природного середовища, так як і зберігати високу якість середовища проживання без розвинутої економіки. Сталий розвиток має орієнтуватися на якісні зміни економічної системи для досягнення динамічної рівноваги з навколишнім середовищем. Кожен, хто займається виробництвом, повинен бути обізнаний з наслідками посилення впливу на природне середовище, з правилами управління процесом природокористування та володіти вміннями і навичками природоохоронної діяльності.
Вирішальним чинником розв’язання екологічних проблем повинна бути провідна роль держави у збереженні та відтворенні навколишнього природного середовища. Будь – які ринкові важелі самостійно не здатні вирішити екологічні проблеми, бо вимагають для свого розв’язання певних обмежень в економічній діяльності. Лише держава є тією силою, яка може подолати опір ринкової стихії, що в гонитві за прибутком порушує закони природи, та може поставити ринкову економіку на службу екології і здоров’ю населення. До домінуючих напрямків діяльності держави необхідно віднести правове регулювання питань, пов’язаних з використанням природних ресурсів, їх відтворенням і збереженням навколишнього природного середовища. В Україні прийнято цілу низку законів природоохоронного спрямування ( “ Про охорону навколишнього природного середовища”, 1991; “ Про екологічну експертизу”, 1995;” Про відходи “ , 1998; “ Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру ”, 2000 та ін. ). Дуже важливим є забезпечити неухильне виконання цих законів. Держава може застосовувати адміністративні заходи, що скеровані на розв’язання екологічних проблем. Можлива навіть заборона діяльності підприємств, які завдають шкоди довкіллю.
Більш бажаними та ефективними є ціла низка економічних важелів, які притаманні ринковій економіці і які вона застосовує для економного використання природних ресурсів , їх відтворення і збереження здорового життєвого середовища для людей.
Важливим напрямком цього регулювання є застосування економічних стимулів в галузі охорони природи. “ Впровадження плати за забруднення приводить до істотного зменшення природоохоронних витрат, оскільки підприємства з низькою вартістю ліквідації забруднень прагнуть до максимального їх скорочення, а за високої вартості природоохоронних заходів забруднення хоч і надходять у природне середовище, та високі штрафи за це дозволяють державним органам концентрувати значні ресурси для природоохоронних цілей.” [ 2, с. 346]
Економічні методи управління природокористуванням передбачають введення плати за землю залежно від її якості. Подібна плата існує і за користування водними та іншими ресурсами. Використовується також система податків та штрафних санкцій. Податки встановлюються диференційовано за промислове та комунальне використання. Перевагою платіжної системи є те, що суб’єкт підприємницької діяльності завжди може обирати, як краще вчинити : забруднювати і платити, зупинити діяльність, інвестувати в очисні споруди, внести зміни у виробничу технологію, змінити місце виробництва тощо.
Економічне стимулювання природоохоронної діяльності не обмежується тільки примусовими методами: важливу роль відіграє політика надання пільг та економічної допомоги підприємствам, які здійснюють боротьбу з забрудненням. Набуває розвитку ринковий механізм природоохоронної діяльності, який передбачає застосування екологічних субсидій, позик, податків, зборів, штрафів, кредитів і квот, пов’язаних з викидами шкідливих речовин. Вони дають змогу розподіляти фінансові ресурси і акумулювати їх на державних рахунках або в спеціальних фондах. Позитивним надбанням в цьому напрямку є екологічні субсидії, які мають форму інноваційних субсидій, що покривають частину видатків на розробку нових технологій, і позик на устаткування природоохоронного призначення, на відновлення якості середовища або субсидій для покриття позик. Поширеною є така форма субсидій, як податкові пільги. Додаткова знижка на 10–15% порівняно із звичайною податковою знижкою на інвестиційні витрати застосовується для конкретних інвестицій у зменшення забруднення навколишнього середовища.
Економічними важелями інтенсифікації процесу переробки відходів є податки на сировину, які стимулюють використання більш дешевої вторинної сировини, а також встановлення в законодавчому порядку економічної відповідальності підприємств за утилізацію відходів, одержання з них сировини та матеріалів, скорочення витрат на їх вивезення та зберігання. Цікавим є досвід США де важливим важелем стимулювання природоохоронної діяльності вважається прискорена амортизація очисного обладнання.” Закон про реформу податкової системи встановив утричі коротший термін амортизації для очисного обладнання проти промислового.” [ 2, с. 350 ]
Елементами системи екологічного регулювання виробництва є кредити і квоти у зв’язку з викидами шкідливих речовин. Джерелом фінансових коштів, що спрямовуються на охорону навколишнього середовища , можуть бути окремі податки , збори і штрафи за недотримання норм викидів забруднюючих речовин. Однією з умов успішного управління природокористуванням та охороною навколишнього середовища повинно стати вміле поєднання економічних методів з плановими , адміністративними та правовими. Сподіваємось, що процес корінної політичної та економічної перебудови України відкриє нові можливості для гармонізації економічних і екологічних інтересів суспільства.
Список використаних джерел:
1.Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посіб. – К.: Т – во “ Знання” , 2002.-203 с.
2. Дорогунцов С. І., Коценко К. Ф., Хвесик М. А . Екологія : Підручник. – К.:КНЕУ, 2005. –371 с.
3. Монин А. Е., Шишков Ю. А. Глобальные проблемы экологии. Серия “ Наука о Земле “, № 6, 7, 1991.
4. Панічев В. О. Вплив навколишнього середовища на здоров’ я населення. Тернопіль, -1994.- 174 с.
5. Реймерс Н. Ф. Экология: теория, законы, принципы, правила и гипотезы. –М.: Мир._1994. –304 с.
6.Хижняк М. І., Нагорна А. М. Здоров’я людини та екологія. – К.: Здоров’я, 1995.228с.
