Надія Беца,
3 курс, спец. «Фінанси і кредит», д/ф,
Наук. Кер.- Чичун В. А.
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м. Чернівці
РОЗВИТОК МЕНЕДЖМЕНТУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Тема розвитку сучасного менеджменту в умовах глобалізації є надзвичайно актуальна для сучасного розвитку українського суспільства, має велике значення і не викликає сумнівів, так як успіхи в нашому суспільстві і вихід України із кризи пов’язані з упровадженням в життя загально цивілізаційних засад управління, які базуються на нових підходах постнекласичних стратегій менеджменту. Адже як говорив П. Друкер, «нема слаборозвинутих країн, а є слаборозвинуте управління». Хочеться відзначити, що ця тема більш досконало розвинена та розроблена зарубіжними фахівцями. Це такі представники, як: Майкл Гаммер та Джеймс Чампі, Дейвід Клатербак та Волтер Голдсміт, Гельга Драммонд і Пітер Друкер, Дес. Дерлоу, Ф. Фідлер, Г. Файоль, Томас А. Стюарт , Річард Кох та Ян Годен, Ф. Йєттон, М. Мескон, П. Херсі і К. Бланшард, Роберт Блейк і Джейн Мутон, Меден Г.Сайн та, Алан Баркер та ін. Вони створили моделі та висунули теорії, які отримали світове визнання та затвердили себе як правдиві та науково обґрунтовані ідеї. Всі ці наукові дослідження і теоретичні розробки необхідно враховувати менеджерам при прийнятті ними управлінських рішень.
Актуальність теми викликана, по-перше, тим, що країни так званої «нової демократії» покладають свій шлях до висот сучасної цивілізації через застосування наукового менеджменту й застосування світового управлінського досвіду; по-друге, у зв’язку з регулюванням соціально значущих процесів та оновлення методологічного інструментарію посне класичного напрямку: по-третє підвищена актуальність роботи продиктована і особливостями розробки методологічного підґрунтя менеджменту як науки про управління, яка вимушена розробляти ефективні управлінські стратегії розвитку соціуму у сучасному глобальному світі, вивчати не тільки феномелогію нестабільності, а й умови переходу від хаосу до гармонії.
Сьогодні дати чітке визначення глобалізації дуже складно, різні питання цього процесу є предметом вивчення багатьох наук, кожна з яких має свій дискурс. Крім того, потрібно відмітити, що процес глобалізації є історичним процесом що розвивається в нас на очах і цей процес є ще незавершеним.
Результатом роботи будь-якого менеджера є прийняття управлінських рішень. Від того, яким буде це рішення залежить результат роботи організації. Тому ефективне прийняття рішень є головною функцією і, власне, смислом менеджменту. І так було завжди.
Переворот в управлінській практиці останніх кількох років характеризується різкою активізацією нових і не надто нових технологій та філосо¬фій менеджменту, що значно вплинули на способи роботи компаній. Деякі з цих технологій — включаючи реконструкцію бізнес-процесів та тотальне управління якістю і, найбільш очевидно, рух у бік поширення відповідальності — мали на меті спонукати працівників, що перебувають на нижчих шаблях організаційної структури, брати проблему на себе і, в багатьох випадках, самостійно приймати рішення.
У певних ситуаціях застосування цих технологій значно покращило процес управління бізнесом. А де вони не принесли бажаних результатів — що таки сталося в багатьох організаціях, – то це лише тому, що процес надання права вирішувати проблеми не зачепив найнижчі ланки організації. Наприклад, дуже часто таке надання повноважень означало, що працівники торгового залу, набувши відповідальності за вирішення проблем, не мали впливу на причини, які їх породжують. [1,c.98-99]
Фактично, сьогодні прогрес в управлінській сфері визначається здатністю віддавати і інформацію, і прямий контроль. Це і є сенс поширення відповідальності. Але на сьогодні в багатьох компаніях не готові до переходу від менеджера, що роздає інструкції, до менеджера, який полегшує іншим процес прийняття самостійних рішень. Як нещодавно зазначив експерт з лінгвістики Ноам Хомскі в інтерв'ю "Тіmes": "Як тільки йдеться про рішення, або причину, або вибір, або дію, людській науці нічого сказати".
Центральною ідеєю є переконання, що прийняття рішень — це принципово людська діяльність. Якби ми були переконані в протилежному, то могли б просто замінити менеджерів комп'ютерами, котрі набагато краще опрацьовують інформацію і роблять раціональні вибори. І оскільки рішення приймаються людьми, саме люди є такими цінними для організацій.
На сьогоднішній день постає питання чи потрібні нам керівники взагалі? Таке питання ставлять деякі дослідники, наприклад, Ричард Кох та Ян Годден у книзі "Управління без управлінців", які твердять, що традиційного типу керівники віджили своє.
Щось недобре коїться з нашими великими корпораціями. Уперше великі фірми почали програвати малим. Ніхто ще не пояснив цього і не порадив, що робити. Панацея початку дев'яностих — поширення відповідальності та реконструювання керівних схем — вочевидь неспроможна зупинити процес занепаду. Що сталося з великим бізнесом?"[2,c.365-268]
Пояснення цих авторів просте: управлінські кадри стали мертвим баластом бізнесу. Великі корпорації, на їхню думку, винайшли поняття менеджменту як необхідний інструмент контролю та координації. Але в другій половині століття "управлінський капіталізм" безконтрольно поширився і став занадто дорогим додатком до бізнесу, проштовхуючи свої власні інтереси коштом покупців, інвесторів та суспільства в цілому. Який вихід? Позбавитися його. Ґодден пише: "Якщо придивимося, чим займається менеджмент тепер, то побачимо, що його функції зводяться, як правило, до адміністрування. Більшість. часу управлінця поглинають внутрішні процеси: паперова робота, перекладання папок, писання листів та пам'яток. Більшість із цього нічого не дає покупцям чи бізнесу — це просто спілкування з іншими такими ж менеджерами".
До певної міри це правда; хоча вимагати, щоб компанії відмовилися від послуг менеджерів, це вже занадто. Скоріше, в Коха та Ґоддена йдеться про фундаментальну переоцінку ролі менеджменту. Зокрема про те, що багато завдань, які традиційно виконувалися менеджерами, тепер стають непотрібними. Натомість, більшої ваги набувають інші аспекти. Наприклад, управлінці мають відігравати важливу роль не лише в тому, щоб їхні власні рішення були ефективними, але й сприяти ефективному розгортанню процесу прийняття рішень іншими.[3, c.401-405]
Дослідники – глобалісти, політичні і громадські діячі різних країн, менеджери провідних транснаціональних корпорацій дотримуються і гаряче відстоюють не лише в теорії, а й на практиці протилежні погляди, що призводить до гострих міжнародних конфліктів. Яскравим прикладом у цьому зв’язку є війна коаліції країн на чолі зі США з Іраком., яку Росія, Німеччина та Франція вважали до конфлікту передчасною. Чимало фахівців взагалі вважають цей конфлікт помилкою з боку США. Адже гіпотеза його ініціаторів про наявність в Іраку зброї масового знищення, яка загрожувала світу, так і не знайшла свого підтвердження. [4, c.48]
Одним із важливих феноменів розвитку менеджменту в умовах глобалізації є формування системи глобального менеджменту, що за допомогою модерних комунікаційних технологій витісняє традиційні національно-локальні системи менеджменту. Природно, що перші доктрини глобального менеджменту виникли на Заході, оскільки там уже було сформоване відповідне соціальне замовлення. I концепція "центральної направленої системи" Р. Фолка, і концепції "human governance" та "geomangovernance" С. Медловіца виходять із того, що глобальний менеджмент об'єктивно неминучий, бо він є антиподом-антитезою давно відомих доктрин "світового порядку". Важко не погодитись з авторами, які стверджують, що глобальний менеджмент є безальтернативним, якщо людство хоче керувати своїми справами, щоб уникнути хаосу й загибелі. Згідно з цією логікою глобальний менеджмент є непорушним імперативом нової епохи. Але яким він має бути і в чиїх інтересах діяти?
Глобальне управління за своєю природою є політичним і стратегічним менеджментом. До його функцій належить вироблення та реалізація найбільш загальних усесвітніх стратегічних рішень. Сучасні центри глобального менеджменту інтенсивно й послідовно створюють відповідну інфраструктуру, здатну завдяки застосуванню новітніх технологій, у тому числі гуманітарних, соціальних, контролювати свідомість і сумлінну поведінку людей. Паралельно цьому завершується реконструкція глобальних структур, спроможних впливати на рішення уряду будь-якої країни, і США також [5]
Єдино прийнятною й безальтернативною системою глобального менеджменту є ноосферний стратегічний менеджмент, базований на ноосферній теорії і стратегії світового розвитку. Але очевидно, що людство не може перестрибнути через етап корпоративного глобалізму та корпоративного імперіалізму. Завдання полягає в тім, щоб знайти найменш руйнівні шляхи майбутніх глобальних трансформацій.
Можна вважати, що тема розвитку менеджменту в умовах глобалізації опрацьована науковцями в достатній мірі.
Список використаних джерел
1.Питэр Э.Лэнд. Менеджмент – искусство управлять: Пер. с анг. – М.:ИНФРА-М, 1995 –144 с.
2.Білорус О.Г. Економічна система глобалізму:Монографія. – К.:КНЕУ, 2003. –360 с.
3. Кабанов А.Я. Управление персоналом организации», - М., 1997, – 435с.
4. Шепелев М.А. Глобалізація управління та новий світовий політичний порядок. К., 2003 (манускрипт). С.57.
5 Вебер А. Глобальное управление как мировая проблема // МЭ и МО. 1993. №4.
