Результативність заходів зі стабілізації економіки, які здійснюються зараз в Україні, пошук шляхів забезпечення прискореного розвитку національної економіки значною мірою визначаються надійністю банківської системи та адекватністю її діяльності до реальних економічних умов. Аналіз вітчизняного виробництва показує, що його відродження та розвиток неможливі без активного втручання банківських ресурсів. Нові форми взаємовідносин між банківськими установами та підприємствами передбачають принципово нові засади теоретичних знань та практичних підходів до цих відносин. Питанням перерозподілу банками вільних грошових ресурсів держави присвячена представлена стаття.
Теоретичні засади та деякі практичні аспекти функціонування банківських інституцій, зокрема комерційних банків, в умовах становлення ринкової економіки висвітлили в своїх наукових працях такі вчені як М.І.Савлук, А.Н.Мороз, О.В.Васюренко, Д.М.Гриджук, В.О.Олійник, Є.В.Мних, В.С.Загорський, Л.В.Грішин, Ю.А.Бабічєва, Г.Г.Коробова, В.С.Лахова, О.І.Лаврушин та ін. Вони розглядають коло проблем, які виникають в процесі взаємодії банківських установ та їх клієнтів, рекомендують свої шляхи розв’язку існуючих труднощів. Однак, в їх публікаціях залишається мало висвітленою проблема аналізу та оцінки ресурсів комерційного банку, які використовуються для активізації розвитку економіки, а саме проблема стимулювання вітчизняного виробництва шляхом залучення банківського капіталу, необхідність цього процесу та можливості його поширення в рамках всієї національної економіки України.
Банки є однією з найважливіших структур ринкової економіки. Банківська діяльність суттєво підвищує ефективність суспільного виробництва, сприяє активізації підприємницької діяльності.
Нові форми взаємовідносин між банківськими установами та економічними суб'єктами передбачають принципово нові засади теоретичних знань, що стосуються цих відносин. Теорія економічних відносин між банком та підприємством в плановій економіці повністю відрізняється від теорії цих же відносин в умовах ринку. Для вирішення всіх нагальних проблем в банківській сфері, які стоять на перешкоді використанню банківського капіталу для розвитку економіки країни, необхідне доскональне володіння теоретичними основами банківської справи.
Перший рівень банківської системи України складає Національний банк країни. Розгалужена мережа комерційних банків різних форм власності та різноманітної спеціалізації утворює її другий рівень. Згідно законодавства України Національний банк України (НБУ) має цілий ряд обов’язків, до складу яких зокрема входить:
• встановлювати для банків та інших кредитних установ правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації та коштів;
• визначати систему, порядок і форми розрахунків, у тому числі між банками та іншими кредитними установами;
• здійснювати банківське регулювання та нагляд;
• виступати кредитором останньої інстанції для банків і кредитних установ. [1, с.4]
Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах від 12 листопада 2003 року клієнтам банку відкривають поточні та депозитні (вкладні) рахунки у національній та іноземній валюті [2]. Вказані види рахунків відкриваються у будь-яких банках України за вибором клієнта і за згодою цих банків. Класифікація рахунків, що подана вище – нова, змінена діючою Інструкцією За старою аналогічною Інструкцією від 18 грудня 1998 року банківські рахунки поділялися на поточні, депозитні та поточні бюджетні рахунки [3]. Спрощення класифікації банківських рахунків визнається нами як прогресивне і таке, що відповідає вимогам часу.
За інструкцією, що регламентує порядок відкриття банківських рахунків, клієнти банку можуть відкривати лише один рахунок для формування статутного капіталу господарського товариства і один рахунок (в іноземній або/та національній валюті) за кожною угодою сумісної (спільної) діяльності без створення юридичної особи. Лібералізація цієї сфери взаємовідносин банк-клієнт позитивно вплинула на діяльність як банківських установ, так і їх клієнтів, хоча і важче стало контролювати поступлення та витрати коштів на різних рахунках одного і того ж клієнта.
Актуальним для підприємств є питання черговості проведення операцій на всіх видах банківських рахунків, що регулюється Законом України “Про підприємства України”. До 16 жовтня 1996 року порядок проведення операцій на банківських рахунках не залежав від бажання керівництва підприємства чи організації, а регулювався чинним нормативним законодавством. Перелік органів та документів за якими можна зупиняти платежі на банківських рахунках досить великий. Арешт на кошти та інші цінності може накладатися за рішенням суддів і за постановами слідчих органів та арбітражних судів, а стягнення може бути здійснено за виконавчими листами, що видані судом, за наказами арбітражних судів та іншими виконавчими документами, а у випадках, передбачених законодавством, - на вимогу державних податкових інспекцій та Державного комітету України по матеріальних резервах та його органів. Великий штат апарату караючих органів та документів, за якими може бути здійснено це покарання, веде, на нашу думку, до деякого хаосу в питаннях примусового вилучення коштів. В умовах складної економічної ситуації, що склалася в Україні, та недосконалого законодавства фактично кожний другий банківський рахунок можна закривати або стягувати з нього деяку суму з тих чи інших причин. Це веде до того, що за умов недобросовісної конкуренції та корупції владних структур, можна практично кожне підприємство поставити в жорсткі фінансові рамки і привести до банкрутства. Тому необхідно більше конкретизувати перелік органів, що можуть безпосередньо впливати на взаємовідносини між банківськими установами та їх клієнтами, а також пом’якшити занадто жорсткі вимоги до пересування коштів на розрахункових рахунках клієнтів комерційних банків.
Для використання в українській практиці повинна бути вибрана агресивна модель поведінки банку-універсального, який має тісні зв'язки з підприємством, який широко здійснює нетрадиційні банківські операції. Такий вибір обумовлений наступними причинами:
1. Універсальність банку: банки, діючи на нових ринках, здійснюючи нетрадиційні банківські операції, здатні прискорити розвиток нових ринків, доповнюючи відсутність на них готових ринкових структур; в умовах грошової інфляції банки змушені все більшу частину своїх ресурсів вкладати в негрошові активи;
2. Агресивність банку: саме така модель підходить для нестабільної та перехідної економіки; сприяє структурній перебудові господарства, становленню нових ринків.
3. Широка участь в капіталах господарства: відображення зв'язків банків і підприємств, що склалися в умовах директивної економіки; зберігання в умовах інфляції активів банків від знецінення; сприятливий режим для довгострокових інвестицій в період структурної перебудови, можливість конверсії частини безнадійної заборгованості державних підприємств в акції, що знаходяться у власності банків.
4. Жорсткість регулювання діяльністю банків визначається вибором моделі універсального агресивного банку, що несе за собою підвищення ризику в банківській справі; нестійке фінансове положення багатьох банків, міжнародним банківським співтовариством.
Завдання реформування комерційних банків складаються з наступного:
- перевід частини існуючих банків в розряд фінансових компаній або приєднання до більш крупних банків. В зв'язку з тим, що відбудеться відсів малих і нестійких кредитних інститутів, відбудеться деконцентрація крупного банківського капіталу і посилиться деконкурентність банків;
- створення групи з 20-40 крупних банків як основи національної банківської мережі, які би мали розгалужену мережу філіалів, діяли в національному масштабі, мали прямий доступ до платіжної системи, маючи рахунки для розрахунків інших кредитних інститутів, підтримували високий рівень регулювання своєї діяльності;
- створення групи 4-7 найбільших банків, які б були визнані зарубіжними банками в якості добре регулюючих кредитних установ і надійних банків;
- створення державних кредитних інститутів повинно обмежуватись 5-8 невеликими банками, які би виконували спеціальні завдання (підтримка фермерства, кредитування житлових програм). Пільгова підтримка державних підприємств повинна здійснюватись через директивний розподіл НБУ кредитних ресурсів на ці цілі в комерційні банки на пільгових умовах;
- створення представницької групи комерційних іноземних і спільних банків на території України.
Отже, законодавче забезпечення банківської діяльності в нашій країні в деяких питаннях ще повинно пройти процес трансформації та адаптації до складних економічних умов роботи банківських установ та суб’єктів підприємницької діяльності. Деякі законодавчі акти не захищають в повній мірі виробника, а направлені лише на покращення діяльності банків. Але ж без сприяння виробництву, без підвищення його рівня діяльність банків втратить свою доцільність. Тому необхідно направити процес законотворення в банківській сфері в таке русло, яке поєднує в собі інтереси економічних суб'єктів та банківської справи разом.

Список використаних джерел:
1. Закон України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності.- 1999.- №7.- С.3-23
2. Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах від 12.11.2008 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності.- 2008.- №2
3. Інструкція про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті від 18.12.2008р.// Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності.- 2008.- №2