Процес трансформації економіки в Україні докорінно змінює вектори та інструменти проведення фінансово-економічної політики як на мікро, так і на макрорівні. Фіскальна політика, як складова фінансово-економічної політики, відіграє визначальну роль в інституційних змінах економіки. Реальне усвідомлення фіскальної політики на регіональному рівні дає змогу оцінити ряд факторів соціально-економічного розвитку регіонів країни, який буде збалансованим та ефективним лише за територіально-диференційованих механізмів реалізації загальнодержавних цілей з орієнтацією на суспільно-муніципальні властивості регіонів.
У вітчизняній економічній науці проблема фіскального регулювання соціально-економічного розвитку регіонів майже не досліджена. Недостатня теоретична база для проведення дієвої фіскальної політики щодо регіонального сектору призводить до помилок та значних упущень у національному макроекономічному регулюванні, а це в свою чергу гальмує розбудову механізму використання регіональних бюджетно-податкових інструментів.
Зазначимо, що вже зроблено певні кроки у напрямку вивчення цієї проблеми. Об'єктом економічного дослідження дедалі частіше виступають інструменти фіскальної політики та їхній вплив на основні макроекономічні показники та сектори національної економіки. Вони проаналізовані у працях вітчизняних економістів О.Д.Василика, В.П.Вишневського, Б.М.Данилишина, А.І.Даниленка, С.Д.Дзюбика, М.І.Долішнього, А.О.Єпіфанова, О.П.Кириленко, В.І.Кравченка, А.І.Крисоватого, І.М..Кучерявенка, В.І.Павлова, В.К.Симоненка, О.В.Соскіна, В.М.Суторміної, Л.Л.Тарангул, М.І.Туган-Барановського, В.М.Федосова, І.Я.Чугунова, О.І.Шаблія, С.І.Юрія та зарубіжних А.В.Бризгаліна, П.Гейне, Д.Джангірова, М.Домбровскі, А.Зіденберга, Я.Корнаї, Дж.Сакса, Д.Стігліца, С.Сутиріна, Л.Хоффманна, Д.Г.Черника та ін.
Метою наукової статті є з’ясування теоретичних основ реалізації фіскальної політики на регіональному рівні, визначення прагматичних засад її впливу на соціально-економічний розвиток регіонів України та обґрунтування напрямків трансформації та розбудови регіонального фіскального інструментарію.
Однією з основних передумов досягнення мети зміцнення фінансового потенціалу держави є максимальне наповнення державного та місцевих бюджетів, що значною мірою залежить від стану вітчизняної економіки загалом і її регіонів, від виявлення і приведення в дію невикористаних резервів, матеріальних, фінансових та інших ресурсів, а також, не в останню чергу, від досконалості податкової системи, ефективності діяльності органів податкової служби держави на основі вдосконалення законодавчої бази щодо адміністрування податків, упровадження у практику досягнень сучасної науки, врахування вітчизняного та зарубіжного досвіду.
Саме тому останнім часом зросла увага до проблем, пов'язаних із податковою політикою, формуванням податкової бази, економічним розвитком регіонів, визначенням їх податкового потенціалу тощо. Висхідний соціально-економічний розвиток країни та її регіонів значною мірою залежить від рівня податкових надходжень до бюджетів і позабюджетних фондів, що у свою чергу, зумовлено наявною податковою базою та соціально-економічними можливостями регіонів щодо підвищення їх податкового потенціалу.
Насамперед, слід відмітити, що поняття "податковий потенціал" є досить новим для сучасної економіки України. Його виникнення було зумовлено практичною потребою, пов'язаною з виявленням податкових можливостей держави та регіонів, визначенням податкової активності окремих регіонів, необхідністю розробки методики оцінки податкоспроможності територіально-адміністративних одиниць і вирівнювання рівнів їх бюджетної забезпеченості.
Одним із перших у вітчизняній спеціальній літературі опрацював зміст поняття "податковий потенціал" і запропонував його визначення С. Каламбет. При цьому автор розглядав податковий потенціал як сукупність вкладених у товар: інтелектуального потенціалу, фізичних сил (праці), матеріальних та енергетичних витрат, вартості основних фондів і засобів виробництва, що може відображати можливість відшкодування деякої умовної величини надходжень до загальносуспільних витрат життєзабезпечення і розвитку держави.
Виходячи з викладеного вище, податковий потенціал можна визначати як:
- максимально можливу суму надходжень податків і зборів до бюджетів різних рівнів за умов чинного законодавства;
- максимально можливий обсяг податкових надходжень, що можна отримати за оптимального використання всіх наявних на території ресурсів;
- максимальну суму податків, що може бути зібрана на території за умови розширеного відтворення його виробничого потенціалу.
Аналіз існуючих у спеціальній літературі дефініцій податкового потенціалу дозволяє виявити досить важливий момент у розумінні сутності податкового потенціалу як економічної категорії, а саме: він передбачає визначення всіх базових джерел оподаткування та частку податкового вилучення. Із урахуванням цього положення, деякі автори розглядають податковий потенціал як суму податкових доходів, що можна отримати з величини знову створеної вартості за умови оптимального режиму оподаткування, що визначається суспільними потребами й ефективністю роботи державних податкових інституцій.
Узагальнюючи вищезазначене, слід додати, що "податковий потенціал" повинен:
- мати територіальну та часову визначеність;
- бути носієм потенційного, максимально можливого (але не фактичного) податкового доходу;
- відповідати умовам чинного податкового законодавства;
- орієнтуватися на соціально-економічні, природні й екологічні умови розвитку регіонів.
Поряд із цим важливим у визначенні сутності податкового потенціалу є врахування того, що:
- максимальна сума податків, що може бути зібрана з території регіону, не повинна руйнувати його виробничий потенціал росту і знижувати розвиток ділової активності населення, поліпшення умов його існування;
- максимізація доходів має досягатися через ефективне використання сукупного (інтегрального) потенціалу регіону з першочерговим урахуванням його природної, економічної й інтелектуальної складових.
Розглядаючи чинники, що впливають на формування податкового потенціалу регіону, слід підкреслити: потенційна здатність регіону генерувати бюджетні доходи визначається не лише макроекономічними факторами, але й сумарним потенціалом території, економічною структурою регіону та фінансовою забезпеченістю його оподатковуваних ресурсів - податковими базами, що разом і формують базу оподаткування. Очевидно, що чим менша податкова база кожного з податків, що збираються в регіоні, тим менше його податковий потенціал. Безпосередньо на величину і структуру податкового потенціалу та можливості його подальшого розширення впливає існуюча база оподаткування, зокрема прибутковість суб'єктів господарювання, доходи фізичних осіб тощо.
Фактична база оподаткування регіону, на нашу думку, це - сукупність податкових баз платників податків і зборів (юридичних і фізичних осіб), зареєстрованих на даній території. Вона визначається з метою оцінки реальних можливостей адміністративно-територіальних одиниць щодо мобілізації коштів до бюджету за звітний період. При її розрахунку в податковій практиці визначають обсяг поточних нарахувань за відповідний період і сплату поточних платежів, що не нараховуються.
Друга, нереалізована складова податкового потенціалу в Україні має великі резерви щодо можливостей зростання податкових надходжень. Вона об'єднує джерела, що існують в економіці країни, але або ще не залучені до фактичних податкових надходжень (податковий борг), хоча з них нараховані податки, або навіть не оцінені (тіньова економіка). Тобто, розглядаючи ці джерела, слід зазначити, що вони різняться між собою як за своєю сутністю, так і за можливістю бути задіяними в реальні дохідні джерела бюджетів. Так, зниження частки тіньової економіки в економіці України сприяє мобілізації нових податкових джерел до реального податкового потенціалу. Водночас податковий борг і податкові пільги належать до нарахованої, але не стягнутої частки реального податкового потенціалу і є також резервом його розширення.
Третя, прогнозована складова податкового потенціалу передбачає можливості розширення його обсягів за рахунок економічного зростання і приросту ВВП, тобто за рахунок розширеного відтворення виробництва на старих і створення нових підприємств, видів економічної діяльності тощо.
Збільшення першої, другої і третьої складових, зрозуміло, буде забезпечувати зростання надходжень до бюджетів, але для цього потрібно здійснювати чітко виважені адекватні сучасним умовам заходи в межах економічної, зокрема податкової та бюджетної, соціальної та інших видів політики держави, враховуючи особливості кожної складової. Насамперед це стосується підвищення ефективності державного регулювання економікою. При чому саме податкове регулювання є одним із найпоширеніших інструментів державного регулювання економіки у країні. В Україні ця проблема набула державної ваги, зокрема, у зв'язку з існуванням тіньової економіки, криміналізацією щодо сплати ПДВ, необґрунтованим наданням надто великих обсягів податкових пільг і відсутністю належного контролю за їх використанням, а також неможливістю адекватно аналізувати і прогнозувати доходи державного та місцевого бюджетів.
Підґрунтям такої політики має стати вдосконалення системи територіального управління, реформування бюджетної політики, зокрема, шляхом збалансування міжбюджетних відносин, розвиток третинного та четвертинного секторів економіки, запровадження сучасних, й енергозберігаючих технологій у виробництво та підвищення його технічного рівня, мобілізації та нарощення економічного потенціалу регіонів як основи зміцнення їхньої конкурентоспроможності.
Розрахунковий обсяг видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, доведений Міністерством фінансів України бюджету міста Чернівців на 2010 рік становить 344070,6 тис.грн., що на 67312,9 тис.грн., або на 24,3 % більше, ніж у 2009 році.
Не зважаючи на значний ріст розрахункового показника, при умові забезпечення в повному обсязі бюджетними ресурсами видатків на оплату праці працівників бюджетної сфери та розрахунків за енергоносії, не залишається коштів на інші необхідні для життєдіяльності бюджетних установ поточні та капітальні видатки.
Бюджет міста Чернівців на 2010 рік формується у відповідності до Бюджетного кодексу України за формульною системою та в межах показників, доведених Міністерством фінансів України, з врахуванням прогнозних макропоказників економічного та соціального розвитку міста.

Фінансові показники
№
з/п Показники бюджету
м. Чернівці один, виміру 2008р.
(факт)
(заг. та спец, фонди)

2009р.
(факт)
(заг. та спец, фонди) 2010р. (прогноз)
(заг. та спец, фонди) 2010р. в % до 2009 р.
1. Доходи місцевих бюджетів (без трансфертів з держбюджету)
млн. грн. 399,9 360,4 403,7 112,0
2. Обсяг бюджету розвитку місцевих бюджетів (без трансфертів)
млн. грн. 57,6 20,1 23,0 114,4
3. Видатки місцевих бюджетів - всього,
в т.ч. з
трансфертами
млн. грн. 739,2 649,1 645,9 104,1

Отже, одним з важливих напрямів ефективного податкового реформування в цілях регіонального розвитку є удосконалення організаційно-територіальної структури органів державної податкової служби України шляхом об’єднання податкових адміністрацій областей і створення на їх базі податкових округів. Запропоновано за основу їх формування взяти мережу економічних районів України. Сучасне економічне районування України побудоване з максимальним урахуванням природних, соціальних, економічних умов території і найбільш адекватно відображає особливості сучасного регіонального розвитку, формування податкової бази і податкового потенціалу територіально-адміністративних одиниць. Критеріями для виділення податкових округів визначено:
 територіальну цілісність;
 рівень економічного розвитку;
 обсяг податкового потенціалу;
 кількість платників податків;
 чисельність населення.
Введення на базі економічного району нової ланки управління у системі державної податкової служби України є важливим для удосконалення територіальної структури оподаткування, систематизації податкових надходжень, зокрема уникнення значної кількості зустрічних фінансових потоків. Як правило, кожен економічний район об’єднує як високо, так і слаборозвинені області. Територіальний перерозподіл фінансових ресурсів допоможе зняти з держави значну частину функцій щодо податкових стягнень і передати ці функції областям, які є провідними у тих чи інших економічних районах. Це позитивно позначиться на розвитку їх периферійних територій та дозволить суттєво пом’якшити територіальну несправедливість у фінансовому забезпеченні регіональних програм соціально-економічного розвитку.

Список використаних джерел:
1. Галушко О.С. Формування державного та місцевих бюджетів в умовах трансформації економіки / О.С. Галушко // Фінанси України. - 2008.-№5.- С. 50-57.
2. Колодій С.Ю. Децентралізація бюджетної системи та економічне зростання / С.Ю. Колодій // Фінанси України.- 2009.- №3.- С. 63-69.
3. Чугунов І. Моделі бюджетної політики в сучасному українському економічному середовищі / І. Я. Чугунов // Вісник Львівського державного фінансово-економічного інституту: Зб. наук. статей. Економічні науки. – Львів, 2008. – С. 11–18