У статті аналізуються особливості інфляції на сучасному етапі розвитку економіки України, її характерні риси та оптимальні межі. Окреслено основні шляхи антиінфляційної політики, як основи оздоровлення та стабілізації фінансової та грошової системи країни.
Економісти-теоретики та практики завжди акцептували свою увагу на причинах виникнення, тенденціях розвитку та соціально-економічних наслідках інфляції. Сьогодні ведеться пошук ефективної монетарної політики яка змогла б не лише проводити таргетування інфляції, а також забезпечити стабільний розвиток економіки країни. Останнім часом проблемам інфляції присвячені роботи таких вчених, як О.Шаринської, Л.Рябінініної, О.Шарова, Н.Дорофєєвої, А.Цокола, М.Савлука, М.Мороза, Ф.Пуховкіної та інші. Проте питання таргентування причин інфляції залишається актуальним і сьогодні. Ця проблема певною мірою розглядається в даній статті.
Більшість пострадянських економістів розглядає інфляцію як знецінення грошей, розуміючи під цим втрату їхньої власної вартості. Власну вартість мають золоті та срібні монети, що перебували у грошовому обігу, але це не стосується сучасних грошей. Паперові та електронні гроші мають лише купівельну спроможність і не мають власної вартості, у зв’язку з чим не можуть її втрачати. Саме з цих міркувань західні економісти та деякі українські визначають інфляцію як нерівномірне та довготривале зростання цін, що призводить до знецінення грошей [2, с. 35].
Сучасній інфляції властивий ряд характерних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз – повсюдний і всеосяжний; якщо раніше вона охоплювала певний період, тобто мала періодичний характер, то нині є хронічною. Сучасна інфляція знаходиться під впливом багатьох чинників. Розрізняють монетарні та немонетарні фактори інфляції у сучасній ринковій економіці. На думку економістів-практиків: інфляція спричиняється здебільшого факторами монетарної політики та має моністичний характер, тобто обумовлюється єдиною причиною. Багатофакторні концепції інфляції, як правило, не мають єдиної методологічної основи і зазвичай ґрунтуються на різноманітних припущеннях.
Єдиної думки щодо припустимого рівня інфляції у наукових колах немає. Оптимальною, на думку Дж.М.Кейнса, є інфляція у межах 3%; А.Гоша і С.Філіпса – 2.5% ; М.Сарела – 8%. Нульова інфляція за гіпотезою С.Фішера, Р.Сахаї та К.Вега, сприяє сталому економічному розвитку [1, с. 34].
Сьогодні жодна з розвинутих країн не робить заяв щодо досягнення в найближчий час нульового рівня інфляції. Більшість центральних банків, у тому числі Європейський центральний банк, Банк Англії, Національний банк Швейцарії, стабільним вважає рівень інфляції, за якого подорожання товарів споживання не перевищує 2-3% [1, с. 35]. Отже, оптимальний рівень інфляції є індивідуальним для тієї чи іншої країни і залежить від конкретної ситуації та умов, що склалися в її економіці.
Сьогодні встановлено незаперечний факт, що інфляція не є безмежною. Вона має зовні і внутрішні межі, які й намагаються виміряти і встановити економісти як орієнтири для її таргентування, хоча межа будь – якої інфляції визначається невигідністю для емітента випускати в обіг нові кредитні гроші.
Зовнішня межа інфляції встановлюється, як правило, у законодавчому порядку. В Україні зовнішня межа інфляції встановлюється рішенням Ради Національного банку України у вигляді прогнозного індексу споживчих цін на наступний рік на підставі аналізу розвитку економіки країни та грошово-кредитної сфери в поточному році. Внутрішні межі інфляції в країні визначаються тим ризиком, який готові взяти на себе банки при кредитуванні. Внутрішні межі інфляції - це межі безготівкової емісії банків, яка вимірюється величиною грошового мультиплікатора.
В умовах обмеження інфляції інтереси виживання (поповнення потреби в обігових коштах) мають бути вище інтересів поточного особистого споживання. Сьогодні можна направити більше прибутку на особисте споживання, а завтра його не буде зовсім, бо виробництво припиниться у зв’язку з нестачею обігових коштів, а банк не видасть кредитів з причини малої ймовірності його повернення.
В умовах пікових темпів інфляції доцільною є рестрикційна політика – політика стримування. Її характерні риси: скорочення витрат бюджету та позичкового процента, стримування експорту і грошової емісії, підвищення податкових ставок. У кінцевому результаті, зазначені заходи дають скорочення сукупного попиту.
Необхідно звернути увагу на те, що суттєво поліпшити ситуацію можна лише за умов комплексного впровадження заходів антиінфляційного регулювання. Адже економіку будь-якої країни слід розглядати як систему, організм з обмеженою кількістю прямих та опосередкованих зв’язків. Механізм дії інфляційних факторів залежить від співвідношення багатьох економічних процесів – внутрішніх і зовнішніх. Він неоднорідний на часовому проміжку становлення ринкової економіки в Україні. Також неоднакова активність конкретних інфляційних факторів. Це обумовлено тим, що інфляція – це, передусім, динамічний процес. У більшості випадків ті негативні процеси, які проглядаються на рівні макроекономіки, є наслідком значних деформацій внутрішніх економічних процесів, як макроекономічних, так і мікроекономічних.
Саме тому без системного підходу, без комплексного оздоровлення фінансової ситуації, що мають бути узгоджені з конкретними національними особливостями, конкретними змінами процесів у кожній ланці економічної системи країни, їх розвитком протягом постійного перебігу часу. Інакше, якщо засоби щодо оздоровлення економічної ситуації використовуються частково, то результат буде також тимчасовий.
Заходи по оздоровленню фінансової ситуації в Україні можуть дати позитивні результати лише за умов початкового, обов’язкового і суттєвого оздоровлення фінансів, базової ланки економіки – фінанси підприємств та організацій, ефективного стимулювання ділової активності та підприємництва, продукуючого процесу.
Оздоровлення та стабілізації фінансової та грошової системи в Україні надасть змогу зупинити негативні процеси в економіці – падіння рівня виробництва, знецінення грошей, дефіцит держбюджету – та забезпечити передумови для подальшого економічного росту.
Країни, що рішуче пішли шляхом ринкових перетворень, частково вже мають певні позитивні результати, які відображуються, передусім, у стримування інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищенні рівня життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний потенціал, не лише стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови “керованості” інфляційним факторам, що надасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи.
Таким чином, управління інфляцією є найважливішою проблемою грошово-кредитної і загалом економічної політики. Необхідно враховувати при цьому багатоскладовий, багатофакторний характер інфляції. В її основі лежать не тільки монетарні, але і інші чинники. При всій значущості скорочення державних витрат, поступового стиснення грошової емісії потрібне проведення широкого комплексу антиінфляційних заходів. Серед них – стабілізація і стимулювання виробництва, вдосконалення податкової системи, створення ринкової інфраструктури, підвищення відповідальності підприємств за результати господарської діяльності, зміна обмінного курсу грошової одиниці, проведення певних заходів з регулювання цін і прибутків. Нормалізація грошового обігу і протидія інфляції вимагають вивірених, гнучких рішень, що настирливо і цілеспрямовано повинні вводитись в життя.
Список використаних джерел:
1. Шаринська О. Цінова стабільність: сутність і чинники впливу / О. Шаринська // Вісник Національного Банку України. - 2005. - №5. – С. 34-39.
2. Рябініна Л. До проблем розвитку теорії сучасних грошей / Л. Рябініна // Вісник Національного Банку України. – 2008. - № 7. – С. 32-35.
3. Дорофєєва Н. Таргентування інфляції у відкритій перехідній економіці / Н. Дорофєєва, А. Цокол // Вісник Національного Банку України. – 2003. - №11. – С. 8-12.
4. Бакун О. Пряме таргентування інфляції: досвід Чехії / О. Бакун // Вісник Національного Банку України. – 2003. - №3. – С. 60-61.