У статті визначено додаткові джерела формування доходів місцевих бюджетів та їх вплив на розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Розглянуто зарубіжний досвід формування доходів місцевих бюджетів, а також можливості його використання в Україні.
Місцеві бюджети в сучасних умовах є одним із джерел задоволення життєвих потреб населення. Більшість державних видатків, насамперед соціального спрямування, фінансуються з місцевих бюджетів. Це, передусім, виплати із соціального захисту та соціального забезпечення населення, утримання закладів соціально-культурної сфери, видатки на розвиток місцевого господарства.
На сьогодні формування дохідної частини місцевих бюджетів викликає багато суперечок, адже основною передумовою ефективного функціонування місцевого самоврядування є володіння ним достатньою кількістю коштів для проведення своєї діяльності. Фонд фінансових ресурсів, що утворюється на рівні регіону, інколи навіть наполовину не задовольняє потреби місцевого самоврядування в коштах, необхідних для вирішення поточних проблем.
У науковій літературі проблема місцевих бюджетів обговорюється у наукових працях таких науковців, як А.М. Букало, О.В. Василенко, Є. В. Жемеренко, А. М. Науменко, С.В. Слухай, О.В. Гончаренко та інших. Значна увага приділена процесам формування коштів місцевих бюджетів та напрямкам використання цих коштів.
Метою статті є вивчення джерел формування доходів місцевих бюджетів, засобів їх підвищення з урахуванням зарубіжного досвіду і вимог сьогоденя.
Соціально-економічний розвиток регіонів залежить насамперед віл фінансових ресурсів територіальних органів управління та їх ефективного використання.
Згідно із Бюджетним кодексом України, до доходів місцевих бюджетів відносяться податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом та трансферти [1].
Місцеві бюджети в розвиненутих країнах поповнюються переважно за рахунок податкових надходжень. Зокрема у країнах членах – Європейського Союзу податкові надходження становлять близько 70%, у Швеції та Данії – понад 80%. Місцеві податки утворюють близько 60% прибуткової бази місцевих органів влади в Німеччині, 48% – у Швейцарії, 38% – в Італії, 45% – в Австралії, 44% – в Норвегії . Згідно із законодавством Естонії, місцеві органи самоврядування оперують такими податковими дохідними джерелами: подушний податок, місцевий рибутковий податок, податок на продаж, податок на човни, податок з реклами, плата за користування дорогами та податок на вуличне обслуговування, податок з власників автомобілів, податок з власників тварин, податок на розважальні послуги [5, с. 127].
В Україні частка місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів значно менша і становить 5-7% .
Як бачимо існує нагальна потреба реформування місцевих податків, щоб вони стали найвагомішим джерелом доходів у місцевих бюджетах, яким вони є у розвинених демократичних країнах.
Видатки місцевих бюджетів забезпечуються за рахунок надання трансфертів із державного бюджету, близько 50 %, які відіграють важливу роль у формуванні доходів місцевих бюджетів та частки ВВП, яка перерозподіляється через систему трансфертів [6, с. 67].
Світовий досвід ілюструє загальну закономірність, згідно з якою формування дохідної бази місцевої влади та місцевого самоврядування загалом визначається рівнем децентралізації влади в країні [3, c. 31]. З посиленням останньої, як правило, зміщуються акценти між податковими надходженями до місцевих бюджетів та трансфертами з центрального бюджету на користь перших. Податкові надходження у країнах з високим рівнем децентралізації та автономії місцевої влади відіграють дедалі більшу роль у плані бюджетоутворення.
З метою надання місцевим бюджетам достатніх податкових надходжень, що більше відповідатимуть обсягу покладених на них функцій, варто розглянути джерела надходжень місцевих бюджетів.
Принципово важливе значення має закріплення за місцевими бюджетами таких податків, які гарантуватимуть органам місцевого самоврядування стабільні надходження доходів та їх рівномірний горизонтальний розподіл.
Одним з найперспективніших джерел розширення дохідної бази місцевих бюджетів є податок на майно фізичних осіб, який з урахуванням світової практики є місцевим податком. У Росії цей податок існує, але становив у 2009 р. тільки 1,2% від доходів місцевих бюджетів Росії, прибутки від податку на майно юридичних осіб значно більші . Значною є їх частка майнових податків в місцевих бюджетах Франції близько 20%, Румунії – 19%, Латвії – 13%, Литви – 11%. У США податок на майно становить більше ніж 40% надходжень місцевих бюджетів. У Японії ставка податку на майно в середньому становить 1,4%, його сплачують фізичні і юридичні особи. Оподаткуванню підлягає нерухоме майно, земля, цінні папери [5, с. 128].
Варто відзначити важливість стягнення в Україні податку на нерухомість. Оподаткування нерухомості в Україні представлено платою за землю й відіграє помітну роль у формуванні загального фонду місцевих бюджетів, близько 5 – 7 %, а із введенням Податкового кодексу, який прямо визначає оподаткування нерухомості, може стати найважливішим джерелом доходів місцевих бюджетів. Проте його фіскальний вплив є явно недостатнім для забезпечення стійкості фінансової бази місцевого самоврядування.
Базою оподаткування виступає нерухоме майно, а підставою для визначення суми сплати можуть бути як його оціночна вартість, так і його площа. А також встановлення коригувальних коефіцієнтів і використання гнучкої систему податкових пільг.
Варто враховувати, що на величину доходів від місцевих податків та зборів впливає податковий потенціал. У широкому сенсі податковий потенціал – це сукупний обсяг оподатковуваних ресурсів території. У вужчому, практичному значенні, податковий потенціал є максимально можливою сумою надходжень податків і зборів, обчислених в умовах чинного законодавства. Кількісна оцінка податкового потенціалу передбачає вирішення двох ключових завдань: визначення власне податкового потенціалу (тобто тієї частини сукупних фінансових ресурсів, що можуть розглядатися як потенційні податкові ресурси) й визначення гранично допустимого податкового навантаження (норми оподаткування) для окремого регіону з урахуванням збалансованості інтересів усіх учасників міжбюджетних відносин й об'єктивно зумовленого та реального перерозподілу коштів між бюджетами з метою збалансування рівня бюджетної забезпеченості регіонів і муніципальних утворень.
Одним і джерел додаткового наповнення місцевих бюджетів є перегляд та реформування пільг, що надаються при стягненні місцевих податків та зборів, через застосування яких бюджети недоотримують певні суми коштів в залежності від виду податку чи збору та регіону в якому вони стягуються. Законодавством по різних податках та платежах передбачаються пільги у вигляді повного або часткового звільнення від сплати. Під використання цього джерела, мається на увазі зміна чи ліквідація тих пільг які не дають соціально-економічного ефекту в розвитку регіонів.
З погляду зміцнення фінансових основ місцевого самоврядування заслуговує на увагу діяльність регіональних інвестиційних фондів. Такі фонди формуються, як правило, без участі бюджетного ресурсу. Водночас, діяльність таких фондів дає змогу вивільнити інвестиційний ресурс місцевого бюджету та спрямувати його у сфери, які відчувають більшу потребу у фінансуванні розвитку того чи іншого об’єкта. З іншого боку, за рахунок ресурсів таких фондів з’являється можливість фінансування проектів, які потребують значних коштів і яких в розпорядженні відповідного місцевого бюджету може виявитися недостатньо [2, c. 33].
Світовий досвід показує бурхливий розвиток інвестиційних фондів, які акумулюють грошові кошти мільйонів індивідуальних інвесторів та є одними з найважливіших інвестиційних ресурсів для економіки багатьох країн. Зокрема в США на кінець 2009 року кількість таких фондів становила 7 691 фонди, Франція – 7 982, Люксембург - 9 017 фонди.
Офіційна вітчизняна статистика надає такі дані: на початок 2010 р. кількість інститутів спільного інвестування становила 968 з сукупними активами 5574 млн. грн, що на 134 фонди та на 1552 млн. грн більше, ніж у 2008 р. [2, c.4-5]
Новітні тенденції розвитку інвестиційних фондів в умовах глобалізації стимулюють інвестиції в іноземні активи. Проте інвестиції в Україну стримує ряд факторів, серед яких: нестабільність ринків цінних паперів, різка зміна періодів стрімкого зростання дохідності значним зниженням курсу акцій, недостатній розвиток фінансової інфраструктури, політична й економічна нестабільність. Унаслідок цього певний рівень ризику притаманний усім операціям на вітчизняному фондовому ринку. Також недосконалою є і правова база ведення операцій на фондових ринках, недостатньо розроблена система бухгалтерського обліку та розрахунків за угодами з цінними паперами.
Існують і позитивні фактори, які сприяють збільшенню іноземних інвестицій в Україну. У першу чергу, на це вливає той факт, що, за даними провідних аналітиків, темпи економічного зростання в країнах колишнього СРСР та в країнах, що розвиваються, будуть у два-три рази перевищувати темпи зростання у високорозвинутих країнах, що має забезпечити приріст капіталізації на цих ринках та збільшення дохідності за цінними паперами, що на них обертаються..
Важливим аспектом формування та використання доходів місцевих бюджетів є бюджетна самостійність. Самостійність усіх бюджетів є ознакою сучасної побудови бюджетної системи України. Місцеві бюджети одного рівня не можуть бути включені до місцевих бюджетів іншого рівня.
Повноваження органів місцевого самоврядування щодо встановлення джерел доходів передбачають бюджетну самостійність, самостійність щодо встановлення комунальних тарифів і податків. Під бюджетною самостійністю розуміють право органів місцевого самоврядування мати власний бюджет, самостійно його розглядати й затверджувати. Податкова самостійність передбачає право встановлення місцевих податків та зборів, їхніх ставок, пільг і визначення податкової бази. Обов'язки щодо видатків передбачають зобов'язання органів місцевого самоврядування в межах своїх функцій самостійно визначати склад видатків і здійснювати їх із місцевих бюджетів.
Бюджетна самостійність дає можливість використання нових та реформування діючих джерел доходів місцевих бюджетів і їх використання відповідно до потреб регіону.
В сучасній Україні справді назріла необхідність справжньої, а не декларативної фінансової децентралізації для більш повного та ефективного задоволення потреб населення в кожному регіоні. Без бюджетної самостійності місцевих органів влади з її численними складовими й урахування податкового потенціалу кожного регіону побудова й розвиток ефективної та дієвої бюджетної системи України може відкладатися на невизначений час.
В Україні існує потреба в реформуванні місцевих податків шляхом внесення змін до законодавства, згідно з якими надати право місцевим органам влади встановлювати у визначених законом межах надбавки до загальнодержавних податків, власні податки та збори, визначати їхні ставки.
Необхідно звернути увагу на зменшення податкових пільг, що надаються підприємствам. Для цього слід перевести підприємства пріоритетних галузей на фінансування на конкурсних засадах із одночасним скороченням, а в перспективі й скасуванням пільг із тих податків, що зараховуються до місцевих бюджетів.
При плануванні видаткової частини місцевого бюджету доцільно враховувати структуру видатків території, яка зумовлена кількістю населення, кліматичними умовами, аграрним чи промисловим напрямом виробництва, пріоритетними напрямами розвитку економіки на цій території.
Необхідним також є вивчення світового досвіду функціонування місцевих фінансів та використовувати набуті знання на практиці, пристосовуючи їх до українських реалій.

Список використаних джерел:
1. Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс]: (ВВР), від 08.07.2010 р., N 50-51.
2. Букало А.М. Структура інвестиційних фондів у корпоративній сфері [Електронний ресурс]: Національний Банк України. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/.../GEB_2009_No2-V_Fedorak-Status_and_prospects_of_ attracting_foreign_investment__52.pdf
3. Василенко О.В. Світовий досвід формування інвестиційних ресурсів місцевих бюджетів // Держава та регіони. - 2009. - № 2. - с. 29-36.
4. Жемеренко Є. В. Використання коштів місцевих бюджетів України// Фінанси України. – 2009. – № 8. – С. 13.
5. Науменко А.М. Напрями підвищення дохідності місцевих бюджетів// Держава та регіони. – №5. – 2009. – с.127-133.
6. Слухай С.В., Гончаренко О.В. Удосконалення формування доходів місцевих бюджетів в Україні // Фінанси України. - 2007. - № 8. - с. 63-72.