Вдосконалення податкової системи не можливе без реформування податкової служби. Отже, постає завдання радикально поліпшити організацію виконавчої влади, перетворити її в один з визначальних чинників прискорення економічних, соціальних і державно-політичних перетворень, підвищити дієвість організаційно-правових засобів внутрішньо-організаційної діяльності всередині державних органів, органів місцевого самоврядування, адміністрацій державних підприємств, установ і організацій.
Вітчизняний і світовий досвід побудови системи державного та фінансового контролю, проблеми становлення й вдосконалення системи адміністративного та фінансового права розглядалися в роботах таких провідних вчених, як В.Б. Авер’янов, О. Ф. Андрійко, О.М. Бандурка, Г.Г. Забарний, Р.А. Калюжний, В.М. Попович, І.Б., Стефанюк, В.К. Шкарупа. Роботи зазначених авторів мають важливе наукове та практичне значення; висновки і рекомендації, що містяться в них, суттєво впливають на вдосконалення законодавства у адміністративній та фінансовій сферах. Проте існує необхідність подальшої інтеграції сучасних тенденцій організаційного розвитку органів виконавчої влади, в першу чергу, з підвищення їх спроможності щодо внутрішнього контролю за виконанням їх посадовими особами покладених на них обов’язків щодо забезпечення прав і свобод людини та постійного підвищення ефективності державного управління.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної виконавчої влади, їх посадові чи службові особи повинні діяти лише в межах компетенції, у порядку та спосіб, передбачені законами України [1]. Тобто коло повноважень органів виконавчої влади та їх службових чи посадових осіб чітко визначені законами України, а такі органи мають діяти за загальним правилом: дозволено лише те, що передбачено законом. Повноваження податкових органів визначені, зокрема, Законом “Про державну податкову службу в Україні”, Податковим кодексом та іншими законами про оподаткування.
Положеннями Податкового кодексу України значно розширені права контролюючих органів на проведення перевірок.
Відповідно до Податкового кодексу передбачено проведення не тільки планових та позапланових документальних перевірок, які в свою чергу можуть бути як виїзні так і невиїзні, а й такого виду перевірки як фактичної. Головною особливістю останнього виду перевірки є те, що вона проводиться податківцями без повідомлення платника податків [4, с.15].
Також введено нові (додаткові) підстави для проведення перевірок, а саме:
• якщо платником податків подано органу державної податкової служби уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся органом державної податкової служби;
• якщо відносно платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної, і при цьому, такий платник податків на письмовий запит органу податкової служби протягом 10 робочих днів не надав пояснення та документальне підтвердження;
• у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) заробітної плати та інших виплат, що є об’єктом оподаткування, в тому числі внаслідок не укладення трудових договорів, а також здійснення господарської діяльності без державної реєстрації.
Особливої уваги заслуговує та обставина, що підставою для проведення позапланової та/або фактичної перевірок є виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків вимог законодавства. В той час як Закон України «Про державну податкову службу» визначає, що однією з підстав для проведення позапланової виїзної перевірки є виявлення факту, який свідчить про порушення платником податків законів України. Тобто, Податковий кодекс дозволяє проведення позапланових перевірок вже на підставі припущення про порушення платником податків чинного законодавства України.
Серед іншого, новим Податковим кодексом закріплено право контролюючого органу під час проведення перевірки вимагати у платника податку надання не тільки первинних фінансово-господарських і бухгалтерських документів, які стосуються предмета перевірки, а також інших документів, які на думку податківців, можуть свідчити про порушення податкового законодавства [5].
Крім того, Податковий кодекс встановлює право податкового органу під час проведення перевірок залучати експертів, а експертний висновок, в свою чергу, може бути підставою для певних висновків органів податкової служби. Водночас, законодавцем не встановлено, яку силу буде мати такий висновок експерта, а також хто обирає експерта. Проте, встановлено, що залучення експертів здійснюється за рахунок коштів сторони, що виступила ініціатором проведення експертизи.
Позитивним моментом вбачається визначення Податковим кодексом періодичності проведення планових перевірок платників податків в залежності від ступеню ризику щодо несплати податків та зборів, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику перевіряються не частіше ніж раз на три роки, середнім – не частіше ніж раз на два роки, високим – не частіше одного разу на рік. Водночас, Податковий кодекс не встановлює обмеження щодо періодичності проведення контролюючими органами виїзних позапланових та фактичних перевірок, що може призвести для зловживань з боку органів податкової служби.
Окремо хотілось б звернути увагу на встановлений Податковим кодексом порядок оскарження рішень контролюючих органів. Так, Кодексом введено дворівневу процедуру адміністративного оскарження рішень органів державної податкової служби. Скарга платника податків на рішення державних податкових інспекцій тепер має подаватися до державних податкових адміністрацій, які є контролюючими по відношенню до податкових інспекцій. Рішення державних податкових адміністрацій підлягає оскарженню до Державної податкової адміністрації України [2].
Необхідно зазначити, що обов’язок доведення правомірності визначення податкового зобов’язання покладається на контролюючий орган. Крім того, в Податковому кодексі збережено принцип «конфлікту інтересів», згідно якого коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платника податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняття рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Крім того, Податковий кодекс дав право податковим органам отримувати від банків довідки та копії документів про наявність банківських рахунків.
Для українських банків та їхніх клієнтів актуальним є питання збереження конфіденційності інформації, що є банківською таємницею. Природно, що при відкритті рахунку в банку і в подальшому при здійсненні операцій банком за рахунками клієнта, банкові стають доступними дані, які є "чутливою" інформацією. Тому як банк, так і клієнт не зацікавлені в тому, щоб доступ до таких відомостей отримували треті особи.
Разом з тим українським законодавством передбачено, що ряд органів державної влади при виконанні ними своїх функцій мають право отримувати доступ до зазначеної інформації.
Згідно з положеннями статті 62 Закону України «Про банківську діяльність», банк зобов'язаний розкривати інформацію, що містить банківську таємницю, на вимогу деяких державних органів - зокрема прокуратури, СБУ, МВС, податкових органів, Державного комітету фінансового моніторингу України.
Згідно з підпунктом 20.1.3. статті 20 Податкового кодексу, органи державної податкової служби мають право отримувати від банків і інших фінансових установ довідки та копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - інформацію про обсяг і оборот коштів на рахунках.
Таким чином, органи державної влади на сьогоднішній день мають достатньо широкий спектр повноважень зі збору інформації економічного і фінансового характеру (зокрема й такої, яка є банківською або комерційною таємницею) про клієнтів банків, надсилаючи в банки відповідні запити [6].
Банки, зі свого боку, також мають певний правовий інструментарій для захисту законних прав та інтересів своїх клієнтів. Якщо банк вважає, що вимогу державного органу про надання інформації, що є банківською таємницею, пред'явлено з перевищенням повноважень або з порушенням встановленої процедури, він має право оскаржити дії такого державного органу в судовому порядку.
Отже, можна рекомендувати тримати рахунки в банках з гарною репутацією, тобто в тих банках, для яких інтереси клієнтів на першому місці.
Поспішність, з якою готувався проект Податкового кодексу, не могла не спричинити цілий ряд протиріч та неузгодженостей в економічній конституції країни, які впливають, зокрема, на реалізацію норм права при здійсненні повноважень органами Державної податкової служби України. На нашу думку Податковий кодекс потребує ще деякого доопрацювання.

Список використаних джерел:

1. Конституція України, прийнята Верховною Радою України від 28.06.1996, з наступними змінами та доповненнями.
2. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами.
3. Про державну податкову службу: Закон України, прийнятий Верховною Радою України 04.12.1990 № 509-XII, з наступними змінами і доповненнями.
4. Можарова З. Ви ще не сплатили податки? Тоді ми їдемо до вас! Нові повноваження податкових органів при проведенні перевірок // Правовий тиждень. – 2010. – № 49-50, с.15.
5. Нові поправки до Податкового кодексу: розширення повноважень податкової та повернення ПДВ на низку послуг [Електронний ресурс]. – Режим доступу// http://www.newsru.ua (Дата перегляду 31.03.2011).
6. Податковий кодекс дав право податківцям отримувати від банків інформацію про рахунки клієнтів [Електронний ресурс]. – Режим доступу// http://www.newsru.ua (Дата перегляду 31.03.2011).
7. Федоренко О. Наскільки розширились повноваження податкової за новим кодексом [Електронний ресурс]. – Режим доступу// http://blog.liga.net (Дата перегляду 24.03.2011).