Політика рефінансування - це один із поширених інструментів грошово-кредитної політики, який використовується центральними банками різних країн. Під рефінансуванням розуміють забезпечення центральним банком комерційних банків додатковими резервами на кредитній основі, тобто запозиченими резервами. Ініціаторами рефінансування виступають комерційні банки. Вони звертаються до центрального банку у разі вичерпання можливостей поповнити свої резерви з інших джерел. Рефінансування можна розглядати як процес відновлення ресурсів комерційних банків, які були вкладені в позички, боргові цінні папери та інші активи.
Національний банк може прийняти рішення про підтримання ліквідності банку через відповідні інструменти рефінансування, якщо банк дотримується таких основних вимог:
- строк діяльності - не менше ніж один рік після отримання ліцензії НБУ на здійснення банківських операцій і відповідного письмового дозволу;
- має ліцензію НБУ на здійснення відповідних банківських операцій і письмовий дозвіл, у тому числі за операціями з валютними цінностями та з цінними паперами за дорученням клієнтів або від свого імені;
- має активи, які можуть бути прийняті Національним банком у заставу;
- здійснює своєчасне погашення одержаних від Національного банку кредитів та сплату процентів за користування ними та є платоспроможним [1].
У 2001-2008 роках для підтримки своєї ліквідності банківською системою України могли використовуватись такі інструменти рефінансування НБУ як аукціони, тендери, репо, позички овернайт, підтримка довгострокової ліквідності, стабілізаційні позички, свопи, позички під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу, розміщеного в НБУ та інші інструменти.
Аналіз використання банками інструментів рефінансування Націо¬нальним банком України для підтримки ліквідності банків країни пока¬зав, що більша частина цих інструментів взагалі не використовується банківською системою країни.
Процес рефінансування може відбуватися за допомогою різних інструментів, але банки України найчастіше викорис¬товували позички overnight, частка яких практично в усі досліджувані роки була найбільшою (крім 2002 і 2007 рр., у яких найбільша частка припадала на позички, отримані на тендерах).
Що стосується інших інструментів підтримки Нацбанком України банківської ліквідності, то кредитні аукціони і зворотне репо зовсім не використовувалися з 2001 р., а свопи ти стабілізаційні позички практично не використовувалися. Не використовувалися й позички, надавані НБУ під забезпечення акцій власників основної частки в капіталі банку, тому що цей інструмент рефінансування банків був уведений тільки наприкінці липня 2008 р.
Слід сказати, що рефінансування Нацбанком банківської системи України, як правило, завжди пов'язане з емісійним ресурсом і, відповідно, зі збільшенням готівки в обігу. Це обумовлено тим, що НБУ надає позички рефінансування під заставу цінних паперів уряду, для рефінансування яких використовується емісійний ресурс. Відповідно, для того, щоб одержувати позики рефінансування, банкам необхідно мати портфель високоліквідних цінних паперів уряду. Разом з тим, як показав аналіз складу і структури високоліквідних активів банківської систе¬ми, частка портфеля високоліквідних цінних паперів банків не переви¬щує 3 % активів банківської системи. За таких умов слід визнати, що роль НБУ у підтримці ліквідності банківської системи за допомогою ре¬фінансування неістотна [2].
Починаючи з осені 2008 року в Україні дедалі більшою мірою ставали відчутними наслідки світової фінансової кризи. Першими про це заговорили українські банкіри, які втратили можливість отримувати дешеві кредити в Європі. Відповідно українські банки зменшили обсяги кредитування приватного сектору й підприємців. З метою стабілізації ситуації, що склалася в банківській системі, НБУ розробив нову редакцію Положення «Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України» і впровадив її у практику.
Згідно з цим Положенням НБУ для регулювання ліквідності банків, виконання функції кредитора останньої інстанції, з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку застосовує такі інструменти:
- операції з рефінансування;
- операції репо;
- операції з власними борговими зобов'язаннями;
- операції з державними облігаціями України.
Відповідно до зазначеного поло¬ження НБУ в чотири рази скоротив максимальний строк рефінансуван¬ня банків - з одного року до 90 днів. Положенням "Про регулювання На¬ціональним банком України ліквід¬ності банків України" розширено також перелік об'єктів застави, яка приймається НБУ при наданні бан¬кам кредитів рефінансування. Отже, нині рефінансування банків України з метою підтримання їх ліквідності здійснюється НБУ під цінні папери Державної іпотечної установи, зо¬крема під ті, розміщення яких здій¬снено під гарантію Кабінету Міні¬стрів України та підтверджено коштами в державному бюджеті України; під іноземну валюту та гарантії іншого банку-резидента.
Також Національний банк залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку може приймати рішення щодо взяття під забезпечення кредиту ре¬фінансування не тільки однорідної застави, а й змішаної.
Усі ці зміни повинні спростити механізм рефінансування та надати можливість банкам, які не мають певного виду застави в достатній кількості, отримати кредит Націо¬нального банку для підтримання своєї ліквідності [1].
Постанова Правління Національ¬ного банку України "Про вдоскона¬лення процедури підтримки ліквід¬ності банків" від 30 квітня 2009 року є важливим документом, який свідчить про системну реакцію регулятора на забезпечення ліквід¬ності банківських установ в умовах кризи. Цей документ спрямований на підвищення ефективності та вдо¬сконалення процедури застосування механізмів рефінансування в період фінансово-економічної кризи і кре¬дитної підтримки банків у разі реаль¬ної загрози стабільності їх роботи [3].
Дослідження механізмів забезпечення ліквідності банківських установ в умовах кризи на основі використання інструментів рефінансування дає підстави для таких висновків:
- підтримка ліквідності банків повинна здійснюватися переважно на основі короткострокового рефінансування під надійне забезпечення;
- політика НБУ щодо вибору заставного забезпечення для здійснення рефінансування банків може істотно вливати на структуру й розвиток банківського сектору;
- удосконалення механізмів підтримки банківської ліквідності на основі рефінансування банків потребує якісного поліпшення вітчизняного фінансового ринку, зокрема ринку державних цінних паперів;
- рекапіталізація неплатоспроможних, недокапіталізованих і проблемних банків не повинна здійснюватися за кошти рефінансування;
- слід розробити чіткі внутрішні правила щодо прийнятного забезпечення та величини знижки при розрахунку вартості застави [4].
При цьому слід наголосити на тому, що управління ліквідністю як механізм реалізації грошово-кредитної політики Національного банку України не варто ототожнювати з механізмами вирішення питань проблемних банків. Основна функція рефінансування полягає в забезпеченні реалізації цілей і методів проведення грошово-кредитної політики НБУ та збалансуванні попиту і пропозиції грошей в економіці країни.
Список використаних джерел
1. Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України. Постанова НБУ від N 259 30.04.2009
2. Рябініна Л. Ліквідність банківської системи та роль НБУ в її підтримці // Банківська справа. – 2010. - №2-3 – с.51-59.
3. Про вдосконалення процедури підтримки ліквідності банків. Постанова Правління Національного банку України від 30 квітня 2009 року N 262.
4. http://firearticles.com/bank-sprava.