Науковий керівник: Кучерівська С. С. Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ м. Чернівці
Державне регулювання страхового ринку України
Досліджено теоретичні і практичні аспекти державного регулювання страхового ринку. Виявлено особливості державного регулювання у сфері страхування та розроблено реко¬мендації щодо його вдосконалення в Україні. Важливе значення для розвитку страхової галузі будь-якої країни має систе¬ма державного регулювання й нагляду в цій сфері. Одним із головних чинників успішного розвитку вітчизняного ринку страхування є зважене й ефективне його регулювання. Актуальність питання державного регулювання страхової галузі значно підвищилася у зв'язку зі світовою фінансовою кризою, яка вплинула й на український страховий ринок. В подібних умовах державне регулювання набуває особливого значення: вчасне реагу¬вання держави на ризикові фактори на ринку значно послаблює їхні негативні наслідки для еко¬номіки й держави загалом. З огляду на це необхідною є постійна адаптація пріори¬тетів державного регулювання страхового ринку України до вимог сьогодення з урахуванням очікувань майбутніх подій, визначених на основі тенденцій розвитку вітчизняного ринку страхування і з урахуванням зарубіжного досвіду в цій сфері [3]. Наукові дослідження в сфері державного регулювання страхового ринку висвітлювалися у працях багатьох вчених, серед яких В. Базилевич, К. Базилевич, В. Бігдаш, А.В. Василенко, Е.С. Гребенщиков, О. Залєтов, С. Осадець, Р. Пікус та інші, а також російських вчених А. Архипов, С. Гришаєв, Л. Рейтман, Т. Федорова та інші. Недо¬статня теоретична і практична розробленість питання вдосконалення державного регулювання сфери страхування обумовлює актуальність цієї праці. Крім того її ефективне вирішення повинно базуватися на чітких теоретичних засадах і накопиченого національного та міжнародного досвіду. Державне регулювання страхового ринку – сукупність економічних, адміністративно-правових та організаційно-технологічних відносин між суб’єктами страхового ринку і державою під час цілеспрямованого комплексного впливу останньої на страховий ринок як єдину систему. До основних форм реалізації регулюючої функції держави у сфері страхуван¬ня відносять прийняття законодавчих актів, які регулюють страхування; запровадження в інтересах суспільства й окремих категорій його громадян обов'язкового страхування; проведення спеціальної податкової політики, установлення пільг (стягнень) страховим компаніям для стимулювання (обмеження) такого роду діяльності; створення особливого правового механізму, який би забезпечував нагляд за функціонуванням страхових компаній [4]. Державне регулювання страхової діяльності може здійснюватися шляхом проведення політики обмежень та політики стимулювання. Державна політика обмежень у сфері страхування полягає в установленні правил ліцензування, роз¬міщення страхових резервів, у визначенні мінімального розміру статутного капіта¬лу страхової компанії, установленні обґрунтованих тарифів для обов'язкового стра¬хування, контролі уповноваженими державними органами додержання учасниками страхового ринку вимог нормативно-правових актів і накладанні санкцій за їх невиконання. Державна політика стимулювання у сфері страхування полягає в забезпечен¬ні платоспроможності потенційних страхувальників (створення умов для оплати праці й пенсійного забезпечення на належному рівні, для прибуткової діяльності суб'єктів господарювання), у здійсненні стимулюючого оподаткування й пільго¬вого кредитування страхових компаній, створенні сприятливого інвестиційного клімату для страховиків, запровадженні обов'язкових видів страхування й забез¬печенні добросовісної конкуренції на страховому ринку. З метою підвищення рівня страхового захисту в Україні сприяння розвитку сучасної ринкової інфраструктури й фінансових інструментів державою сфера страхових послуг визнана як пріоритетна, було прийнято концепцію розвитку страхового ринку України: - послідовного переходу центральним органом виконавчої вла¬ди у сфері регулювання ринків фінансових послуг від установлення формальних обмежень і регламентації до пруденційного нагляду; - упровадження нових інформаційних технологій з управління страховою діяльністю, а також звітності учасників страхового ринку в електронній формі; - удосконалення нормативно-правової бази з регулювання й нагляду за фор¬муванням і розміщенням страхових резервів; - розвиток систем внутрішнього контролю страховиків і сприяння станов¬ленню прозорої системи корпоративного управління. В Україні давно ведуться дискусії стосовно доцільності підвищення вимог до статутного фонду. На сьогодні мінімальний розмір статутного фонду страхової ком¬панії, що займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, установ¬люється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страхової компанії, що займається стра¬хуванням життя, — 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України [2]. У розвинених країнах такі вимоги є значно вищими: так, у Китаї мінімальний розмір статутного фонду страхової компанії становить 60,4 млн. дол. США, у Півден¬ній Кореї — 18,75 млн. дол. США, у Японії — 7,69 млн. дол. США. Проте слід ураховувати, що страхо¬ві ринки цих країн мають значно тривалішу історію розвитку, ніж вітчизняний ринок, що почав формуватися відносно недавно. Важливим завданням державного регулювання є оптимізація співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням. На сьогодні Законом України "Про страхування" закріплено 43 види обов'язкового страхування і 22 види добровільно¬го страхування (у міжнародній практиці таке співвідношення, як правило, є проти¬лежним). Тож з упевненістю визначити, яка саме кількість обов'язкових видів стра¬хування є оптимальною для нашої країни, досить складно. У практиків і науковців існують різні думки стосовно доцільності й кількості використання обов'язкової форми страхування: одні вважають за необхідне скоротити обов'язкові види стра¬хування до 13, інші - навпаки, збільшити у зв'язку з їх вагомим суспільним зна¬ченням. Отже, державне регулювання страхового ринку сприяє підвищенню рівня страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, формування ефективних ринкових механізмів залучення інвести¬ційних ресурсів у національну економіку за рахунок забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг. У нинішніх умовах важливим питанням нагляду за страховою діяльністю в Україні є досягнення опти¬мального співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням. Це може бути досягнуто шляхом перегляду існуючих видів страхування, критичної їх оцінки і прийняття на її осно¬ві рішення про доцільність таких видів, відповідність їх умов потребам сьогодення й необхідність удосконалення їх законодавчого забезпечення. Список використаних джерел: 1. Закон України « Про страхування» від 07. 03. 1996 № 85/96 ( зі змінами та доповненнями): [Електр. ресурс]. – http://zakon.rada.gov.ua. 2. В. Д. Базилевич, Страхування, підруч. / В. Д. Базилевич // Страхування - К.: Знання, 2009. - 1019 с. 3. Соболь Р.Г. Сутність державного регулювання страхової діяльності в Україні / Р.Г. Соболь – [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/ 4. Філонюк О.Ф. Страховий ринок України як об’єкт державного регулювання / О.Ф. Філонюк // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. – № 22. – С. 73–77