Японія одна з економічно найрозвинутіших країн світу, яка входить до складу G-8. Дана країна має потужну промисловість з найновішими технологіями, значні валютно-фінансові ресурси, займає міцні позиції в системі міжнародних економічних відносин. У другій половині XX ст. вона пройшла період небаченого в її історії економічного піднесення і вступила в етап постіндустріального розвитку.
Протягом декількох століть Японія була “закритою” країною. Це означало, що японський народ практично не мав контактів з іноземцями. Ізоляція консервувала феодальні відносини в японському суспільстві і заважала розвитку капіталізму.
Але, незважаючи на заборону, в Японії складалися паростки ринкових відносин. Це стало поштовхом для так званого “відкриття” країни.
Головну роль у “відкритті” Японії відіграли Сполучені Штати. У 1845 р. американський Конгрес уповноважив президента встановити торговельну співпрацю з Японією. Також спробу встановлення торговельних зв'язків здійснила й Росія [3, с. 240].
У наступні роки тиск великих держав на Японію посилився, що призвело до зростання масового невдоволення населення країни. Цим скористалися найбільш розвинені південно-західні князівства, які заявили про необхідність повернення влади імператора. Через ці та інші причини в Японії відбулася буржуазна революція, яка призвела до встановлення влади імператора Міцухіто (січень 1868 р.). Період його царювання називається “мейдзі ісин”, або “освічене правління” [1].
Переворот Мейдзі започаткував радикальні соціальні, політичні та економічні зміни в японському суспільстві. Відбулася швидка модернізація країни на основі застосування іноземного досвіду з урахуванням національних традицій, було створено могутній промисловий потенціал із необхідними для цього нововведеннями у політичних інститутах і правових нормах [3, с. 241].
На відміну від Китаю, де традиціоналізм і консерватизм перешкоджали прийняттю європейських нововведень, молодий імператор Міцухіто рішуче вдався до творчого запозичення досвіду Європи. Японська цивілізація виявилася сприйнятливою для зовнішніх впливів.
Насамперед було ліквідовано поділ країни на окремі князівства, самурайське ополчення перетворювалося на регулярну армію, було видано закон про скасування станових привілеїв і формальне зрівняння в правах усіх громадян. Пізніше було ліквідовано внутрішні мита, проголошено свободу торгівлі, пересування і перевезення товарів [2, с. 81].
Переглядалися старі закони, вводилися нові, єдині для всієї держави і всіх груп населення. У наступні роки було проведено судову реформу і почали створюватися суди європейського типу. З метою створення сприятливих умов для розвитку торгівлі й промисловості була проведена грошова реформа, вводилася єдина грошова одиниця – ієна. Була також здійснена реформа освіти. Створювалися нові середні школи, відкрився Токійський університет.
У 1872-1873 рр. проведено аграрну реформу, за якою скасовувалася власність князів і феодалів на землю та офіційно дозволялася купівля-продаж землі [1].
Реформи 70-80-х pp. ХІХ ст. вирвали Японію з міжнародної ізоляції, долучили до світового господарства, сприяли політичному розвиткові і формуванню індустріального суспільства. Вона позбулася залежності від європейських країн і стала на шлях колоніального загарбання сусідніх держав.
На початок другого тисячоліття Японія увійшла під знаком боротьби за чільне місце у світі. У сучасних умовах вона успішно використовує свої економічні й технологічні досягнення, змінює пріоритети в науково-технічному розвитку, вживає радикальних заходів з метою стабілізації та зміцнення національної валюти, зменшення імпорту і посилення експорту національних товарів, що дає їй реальні шанси стати одним із головних лідерів ХХІ ст. на міжнародній арені високорозвинутих країн світу.
Список використаних джерел:
1. Коротич Р. Г. Революційні перебудови у Японії після реставрації Мейдзі (1868-1946) [електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Istz/2008_20/korotich.pdf
2. Фісун А. Японська модель розвитку економіки/А. Фісун//Економіка України. – 2009. – №9. – С. 79-87.
3. Япония: экономика, политика, история. – М.: Наука, 1989. – 274 с.