У сучасних умовах активізації інноваційної діяльності неможлива без пошуку, залучення, концентрації та ефективного використання наявних кредитно-інвестиційних ресурсів з сучасних інноваційних джерел, одним з яких є фінансовий лізинг. Досвід багатьох країн доводить, що лізинг потенційно може стати альтернативою кредитування, а за умови ефективної державної підтримки навіть перевершити його. Між тим в Україні, де лізинг є порівняно новим фінансовим інструментом, не повною мірою використовується накопичений розвинутими країнами досвід використання лізингу як механізму інвестування та оновлення основних фондів.
Дослідженням особливостей регулювання лізингових відносин займались як зарубіжні так і вітчизняні науковці. Найбільш ґрунтовно питання міжнародного досвіду регулювання лізингових відносин розкрито у роботах: А.А. Душило, Н.А. Карасьова, Т.Г. Логутова, А.В. Остроушко, В.О. Альошкіна, Т.Г. Філософова.
Метою даної роботи є аналіз закордонного досвіду регулювання лізингу та дослідження особливостей застосування регулятивних інструментів і їх вплив на розвиток лізингу.
Причинами доволі швидкого розповсюдження фінансового лізингу за кордоном є висока ефективність та надзвичайна гнучкість лізингу саме як інвестиційного інструменту. Лізинг був затребуваний економікою завдяки різкому зростанню інвестиційних потреб господарського комплексу, високим темпам технічного прогресу, які не могли задовольнятися за рахунок виключно традиційних каналів фінансування. В умовах гострої конкуренції лізинг став додатковим і достатньо ефективним каналом збуту виробленої продукції, він дозволив розширити коло споживачів та відкрити нові ринки збуту.
Перетворення лізингу в ефективний інструмент розвитку економіки багато в чому залежить від форм регулювання лізингової діяльності з боку держави та саморегулювання суб’єктів лізингової діяльності.
Варто зазначити, що існують різні рівні забезпечення регулювання лізингу в зарубіжних країнах:
• країни, які мають спеціальні закони, що регулюють лізингові угоди (Франція, Італія);
• країни, які мають особливе спеціальне лізингове законодавство (Швеція, Австрія);
• країни, які не мають спеціальних законів і підзаконних актів, які б регулювали лізингові угоди (Німеччина, Данія, США).
Правове регулювання фінансового лізингу як виду інвестування в кожній окремій країні має свої особливості.
Характерно, що нормативно-правові акти зарубіжних країн часто визначають перелік умов, за наявності яких певну угоду слід віднести до лізингової. В країнах з розвиненою економікою фінансовий лізинг розглядається як одна із форм інвестування (фінансування) виробництва. У цьому випадку основна увага звертається саме на фінансову сторону угоди.
Взявши до уваги, що капіталовкладення відіграють одну з першочергових ролей в економіці держави, остання змушена приділяти значну увагу регулюванню власної інвестиційної політики. Встановлюючи певні умови для залучення інвестицій в конкретні галузі економіки, держава може створювати стимули для спрямування надходжень капіталу саме в ті галузі, які найбільш потребують цього. Серед різних способів впливу на інвестиційну політику важливе місце займають податки та амортизація: змінюючи розміри податків, встановлюючи податкові пільги, збільшуючи або зменшуючи строки амортизації, держава визначає сфери найбільш вигідного вкладення капіталу, що в кінцевому рахунку призводить до розвитку економіки в потрібному напрямі.
Як вже зазначалось вище, правове регулювання в різних країнах має ряд особливостей та відмінностей у законодавстві, податковому режимі, обліку лізингових операцій, традиціях тощо. Наприклад, у лізинговій індустрії Великобританії виокремлюють три види лізингових операцій: фінансовий, оперативний та орендні угоди з опціоном купівлі, що передбачають придбання орендарем права власності на актив після виконання визначених контрактом умов. Загалом у Великобританії (а також Данії, Нідерландах) лізингова діяльність, як правило, законодавчо не обмежується.
Зокрема, у деяких країнах як Франції, Бельгії, Іспанії, Японії, існує спеціальне лізингове законодавство. У нормативних актах цих країн дається визначення лізингу, перераховуються ознаки, наявність яких свідчить про укладення договору фінансового лізингу (фінансової оренди), формулюються вимоги, яким повинний відповідати лізингодавець, а також співвідношення між терміном лізингу і нормативним терміном служби майна, регламентуються відносини між лізингодавцем, лізингоодержувачем і продавцем майна [2, с.32].
Також цікавим прикладом є Ірландія, де для стимулювання лізингу лізинговим компаніям надаються державні субсидії, можливість використовувати прискорений режим амортизації й інші пільги, що позитивно позначилося на лізинговому ринку. У результаті Ірландія стала світовим центром лізингу літаків.
Аналіз правового регулювання лізингу в зарубіжних країнах, неможливий без дослідження його становлення в США. Адже саме в даній країні накопичений досвід регулювання лізингових відносин. Однією з причин швидкого розвитку лізингу в США є податкові пільги: прискорена амортизація й інвестиційна податкова пільга (до 10% вартості нових інвестицій віднімалися від суми податку) [1, с.79]. Але варто сказати, що американська модель лізингу має власні специфічні риси і навряд чи можна її пристосувати до правової системи України. Тут мають значення відмінності у системах права і різні етапи розвитку лізингу.
На становлення законодавчої бази лізингу в Україні перш за все впливає досвід Російської Федерації (далі РФ). До відносно недавнього часу в РФ лізингові відносини регулювалися загальними нормами цивільного законодавства. На даний момент регулювання ринку фінансового лізингу в РФ здійснюється за допомогою Цивільного кодексу і Федерального Закону «Про фінансову оренду(лізинг)» [5]. Цивільний кодекс встановлює пріоритет спеціальних норм про лізинг над загальними нормами про оренду.
Досвід РФ є корисним для України з огляду на схожість економічних систем, які переживали процес суттєвих трансформацій. Проте, на відміну від Росії, Україна вчасно не скористалась перевагами лізингового механізму інвестування та не створила достатніх умов для його розвитку.
Таким чином, варто підкреслити, що лізинг сприяє активізації інвестиційних процесів, росту обсягів виробництва, розвитку здорової конкуренції, на міжнародному рівні він усіляко підтримується Всесвітнім Банком, Європейським банком реконструкції та розвитку, Комісією Євросоюзу й іншими структурами, а здійснення міжнародного лізингу регулюється Міжнародною конвенцією УНІДРУА.
Отже, міжнародна практика свідчить, що навіть розвинуті ринкові інститути не дозволяють повною мірою реалізувати переваги фінансового лізингу як інвестиційного інструменту. Державі необхідно більш глибоко та уважно відслідковувати ринкові процеси та вдосконалювати інституційну базу для більш ефективного регулювання ринку лізингу.
Незважаючи на досить високий потенціал лізингового бізнесу, в Україні не спостерігається активної лізингової діяльності, що пояснюється такими причинами як: недосконале лізингове законодавство; брак кредитних ресурсів; амортизаційна політика держави, яка встановлює нижню межу терміну лізингу в 4 – 6,5 років; українські нормативно-правові акти неоднозначно трактують питання технології лізингу та його різновидів, а також оподаткування лізингу[3, c.42].
Тому для покращення становища в країні стосовно лізингу необхідно використати міжнародний досвід, а саме:1) на прикладі Великобританії ввести певні податкові стимули для розвитку лізингу; 2) створити спеціальне лізингове законодавство, як це існує в Франції, Бельгії та Іспанії, де було б чітко визначено суть лізингу, його ознаки, регламентувалися б відносини між лізингодавцем та лізингоодержувачем; 3) на досвіді Ірландії запровадити певні державні субсидії й інші пільги для стимулювання лізингу тощо.
Підсумовуючи, варто сказати, що результати проведеного дослідження необхідно використати для покращення вітчизняного лізингового законодавства на основі успішних прикладів з міжнародного досвіду, та подальшої розробки конкретних пропозицій щодо удосконалення регуляторної політики в сфері лізингу.

Список використаних джерел:
1. Душило А.А. Розвиток лізингових операцій за кордоном / А.А. Душило // Серія: Економіка та підприємництво. – 2007. – №4. – с. 77 – 81.
2. Карасьова Н.А. Становлення та особливості розвитку лізингу в зарубіжних країнах / Н.А. Карасьова // Статистика України. – 2008. - №1. – с. 31 -34.
3. Логутова Т.Г. Нормативно-економічні принципи стимулювання міжнародних лізингових операцій / Т.Г. Логутова, А.В. Остроушко, В.О. Альошина // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – №3(105). – с. 38 – 44.
4. Философова Т.Г. Возможности и перспективы развития лизингового бизнеса на международных рынках / Т.Г. Философова // Международная Экономика. – 2011. - №1. – с. 42 - 48.
5. Федеральный закон от 29 января 2002 г. №10-ФЗ «О внесении изменений и дополнений в Федеральный закон «О лизинге» [Электронний ресурс]. − Режим доступа: URL: http://base.garant.ru/12125620/