. Науковий керівник Федорюк А.Л., Чернівецький торговельно-економічний Інститут КНТЕУ м. Чернівці
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ
У даній статті проаналізовано основні проблеми регулювання валютних операцій як складової валютної політики в Україні в умовах глобалізації світових фінансових ринків Реорганізація національної економіки України передбачає взаємодію усіх чинників розвитку зі зміною співвідношення між ними. Співвідношення української економіки зі світовою зумовлюється значною потребою у нових технологіях, інвестиційних та фінансових ресурсах. Важливе місце у виконанні завдань з розширення інтеграційних зв’язків між країнами посідають міжнародні фінансові відносини. В умовах глобалізації усіх форм міжнародної економічної діяльності валютна політика будь-якої країни є одним з найважливіших елементів її економічної стратегії. Необхідність дослідження розвитку системи валютного регулювання України як частини валютної політики зумовлена також високою питомою вагою експорту у валовому внутрішньому продукті держави. Основним напрямком організації ефективної діяльності державних органів управління в сфері валютного регулювання і контролю є вдосконалення законодавчої бази України. Протягом останніх десяти років в законодавстві України були зроблені спроби вирішення питань валютного обігу, валютного регулювання та контролю на законодавчому рівні, проте до цього часу Закон України “Про валютне регулювання” так і не прийнято, а валютне регулювання здійснюється на рівні підзаконних нормативно-правових актів. Велика кількість нормативно-правових актів ускладнює процес виконання норм валютного регулювання і не забезпечує його ефективності. На даний час існує необхідність комплексного дослідження особливостей розвитку національної системи валютного регулювання як частини валютної політики держави. Серед авторів, які досліджували зазначені проблеми, можна відзначити Ю.А. Бовтрук, М.О. Мацелик, Н.Вороная, Т.С. Шемет, О.В. Боришкевич, В.С. Білошапку, Б.Ю. Лапчук, В.О. Храмова. Вітчизняні вчені наголошують на тому, що валютне регулювання є частиною валютної політики країни, спрямованої на впорядкування проведення операцій із валютними цінностями. Валютна політика – сукупність заходів у сфері міжнародних валютних відносин, здійснюваних державою відповідно до тактичних (поточних) і стратегічних цілей країни. Валютна політика повинна базуватися на глибокому аналізі валютних відносин і методів регулювання. Можна виокремити кілька основних цілей валютної політики. Передусім – це забезпечення сталого економічного зростання, забезпечення стабільності національної валюти та підтримання рівноваги платіжного балансу. Основними чинниками валютної політики є валютне регулювання, валютний контроль, міжнародна валютна співпраця (участь у міжнародних валютно-фінансових організаціях). Ст. 10 Господарського кодексу України “Основні напрями економічної політики держави” визначає, що валютна політика має спрямовуватись на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та ефективне їх використання. Основним недоліком валютного регулювання,що викликає дискусію є те, що валюта України та номіновані в ній платіжні документи були зараховані до безумовних валютних цінностей без зазначення, що такими вони стають лише в момент перетину кордону. Прийняте формулювання автоматично поширює правила валютного контролю і на національну валюту, що на практиці просто ігнорується через явну невідповідність логіці . Визначення режиму валютних курсів залежить від того, яку мету переслідує економічна політика. В ситуації, коли основною метою ставиться досягнення повної зайнятості, а інфляції повного значення не надається, перевага може бути віддана плаваючим валютним курсам. Вибір певної валютної політики визначається ступенем залежності національної економіки від процесів, що відбуваються у світовому господарстві. Якщо країна великою мірою піддається загрозі внутрішньої нестабільності і меншою залежить від зовнішньої, то для неї, як правило, кращими є фіксовані валютні курси. У разі, коли економіка країни значною мірою залежить від світового ринку, а внутрішня економічна ситуація і національна макроекономічна політика порівняно стабільні, то кращими є плаваючі валютні курси. Для того щоб здійснювати валютні інтервенції, країна повинна мати достатні резерви іноземної валюти, золотого запасу, міжнародних грошей. Головні управління держави, здійснюючи валютні інтервенції, прагнуть уповільнити зміни валютного курсу, щоб запобігти різким змінам конкурентоспроможності експортних секторів економіки, запобігти коливанню рівня зайнятості та інфляційних тенденцій. На думку деяких вчених, впливати на валютний курс уряди можуть, використовуючи два типи державної макроекономічної політики: 1) кредитно-грошову, яка впливає на обмінний курс через механізм зміни грошової пропозиції; 2) податково-бюджетну, яка впливає на валютний курс зміною державних витрат і податків. Тимчасовий приріст пропозиції грошей викликає знецінення валюти і зростання випуску продукції. Швидке знецінення валюти призводить до здешевлення національної продукції порівняно з імпортною. Відтак виникає приріст сукупного попиту на неї, який повинен покриватися приростом випуску продукції. Постійне зростання пропозиції грошей справляє на валютний курсі випуск продукції сильніший вплив. Суттєвим недоліком застосування кредитно-грошової політики для впливу на валютний курс є те, що великі коливання грошової пропозиції в країні можуть призвести до інфляції або дефляції. Це обмежує можливість використання кредитно-грошової політики для регулювання валютних курсів. Механізм функціонування міжнародного фінансового ринку забезпечує виявлення величини і структури попиту на окремі фінансові активи та своєчасне його задоволення в межах усіх категорій споживачів, які тимчасово мають потребу в залученні капіталу із зовнішніх джерел. Міжнародний фінансовий ринок виробив механізм страхування цінового (валютного) ризику і відповідно систему спеціальних інструментів, за допомогою яких можна знизити до мінімуму ризик продавців і покупців фінансових активів. Крім того, в системі фінансового ринку отримала ширший розвиток пропозиція різноманітних страхових послуг та запровадження фінансових інновацій. Проте, світова глобалізація не обійде нашу країну. За умов активного розвитку ринків Центральної та Східної Європи та відсутність визначеної нормативної бази, призведе до втрати конкурентоздатності фінансового ринку, де український буде не в змозі витримати тиску й або поступово ввійде до європейської структури або закінчить існування. Тобто інтеграційні процеси України до європейського економічного простору призведуть до поглинання фінансового ринку краще організованими і капіталізованими конкурентами, банкрутству професійних членів ринку, а також виникне потреба отримати українськими підприємствами фінансові ресурси на іноземних ринках за ціною, яка буде нереальною для українського фондового ринку . Розвинутий фондовий ринок залучає інвестиційні ресурси, а також спрямовує їх у виробництво. В Україні досить великий науково-промисловий потенціал завдяки літакобудівній, космічній, суднобудівній та військово-промисловій галузі. Сьогодні для цього достатньо гнучкого ліберального фінансового законодавства та спрощеної процедури банківських операцій. Тому останнім часом з’явилися нові офшорні фінансові центри, такі як Гонконг, Сінгапур, Бахрейн, Багамські Острови тощо, що пов’язано насамперед з економічною свободою та лібералізацією національних фінансових ринків. Ці ринки привабливі для багатьох учасників завдяки ліберального фінансового і валютного законодавства, конфіденційності (анонімності) банківських рахунків, відсутності валютних застережень та валютного контролю.[8,с.18] Отже, міжнародний фінансовий ринок із притаманною йому системою фінансово-кредитних інститутів та відповідною для них інфраструктурою – це те середовище, в якому концентруються і розподіляються фінансові ресурси між окремими країнами. Важливою передумовою входження України до міжнародного господарського простору є участь у міжнародному русі капіталу, зокрема через залучення іноземних кредитів. Розвиток міжнародного кредитування пов’язаний з посиленням процесів глобалізації. Темпи його зростання у кілька разів перевищують темпи зростання виробництва і зовнішньої торгівлі.[6,с.36] Україна сьогодні майже не представлена на міжнародних валютних ринках. Фундаментальною причиною цього є слабкість національної економіки. Через це НБУ змушений тримати гривню під контролем, оскільки послаблення багатьох обмежень на торгівлю національною валютою, які ще застосовуються у прямій чи непрямій формах, можуть мати негативні наслідки для її стабільності. Водночас низька частка України в загальному обсязі світової торгівлі не робить необхідною торгівлю гривнею на великих міжнародних валютних ринках. Тому що гривнею обмежено торгують на окремих валютних ринках країн, які є найбільшими торговельними партнерами України. До того ж ресурси українських банків є занадто обмеженими, щоб говорити про їхню присутність на закордонних біржах. Отже, підсумовуючи, варто сказати, що взаємодія українських суб’єктів з міжнародними валютними ринками має в наші дні обмежений характер. Україна більше інтегрована в міжнародні ринки цінних паперів (акцій та облігацій), але й ця інтеграція стримується наявними обмеженнями, зокрема такими, як фактична відсутність вільної конвертації гривні, про що вже згадувалося.
Список використаної літератури: 1.Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93// Урядовий кур’єр - 1999. - 1 липня. 2.Постанова Верховної Ради Про концепцію проекту Закону України про валютне регулювання: 31 жовт. 1995 р. // Голос України. - 1995. - 11листопада. - С. 2. 3. Проект Закону України «Про валютне регулювання» від 23.05.1997 року. http://gska2.rada.gov.ua 4. Белінська Я. Можливості і наслідки валютно-фінансової лібералізації в Україні // Вісник Національного банку України. – 2006. - № 1. – С.28-34. 5. Береславська О. Інтервенції на валютних ринках як інструмент курсової та грошово-кредитної політики // Вісник Національного банку України. – 2005. - № 10. – С.36-37. 6. Береславська О. Курсова політика в умовах припливу іноземного капіталу // Вісник Національного банку України. – 2008. - № 2. – С.16-19. 7. Воронина В.Г., Дынникова О.В. Анализ различных позиций и мирового опыта в отношении либерализации валютных операций. Экономическая экспертная група. - С. 18-19. 7. Журавка Ф.О. Валютно-курсова політика Національного банку України в умовах трансформації економік: Монографія. – Суми: Ділові перспективи; УАСБ НБУ, 2007. – 70 с. 8. Рогач Ф. Щодо цілей валютно-курсового регулювання в Україні // Економіст. 9. Щербакова О. Валютна політика Національного банку України // Вісник Національного банку України. – 2007. - № 6. – С.6-9.
