Фінансовий контроль являється важливим засобом впорядкування бюджетного процесу, особливо в частині планування та виконання, на усіх рівнях державного контролю, Передусім, необхідно удосконалити державний фінансовий контроль, що здійснюється на рівні держави, адже саме належний рівень державного контролю у сфері фінансів забезпечує дотримання певних вимог по перевірці ефективного використання бюджетних коштів та збереження державного майна, економного використання фінансових і матеріальних ресурсів, виконання усіма учасниками бюджетного процесу встановлених законодавством норм, положень та правил у бюджетному процесі, достовірності ведення бухгалтерського обліку та запобігання бюджетним правопорушенням. Проте, чинний нині інститут фінансового контролю, на жаль, не може в повній мірі запобігти зловживанням та маніпуляціям із фінансовими і матеріальними ресурсами не тільки держави, але і окремих регіонів.
Метою даної статті є окреслення головних проблем у сфері фінансового контролю, які стримують Україну на шляху до виходу на якісно новий рівень розвитку в економічній, соціальній та інших сферах. Також, головним завданням даної роботи є пошук шляхів ефективного подолання проблем, що стосуються контролю у фінансовій сфері.
Актуальність вибраної теми проявляється у тому, що організація та здійснення фінансового контролю в повній мірі впливають на повноту та своєчасність надходження коштів до Державного бюджету та місцевих фондів, а це, в свою чергу, сприяє підвищенню рівня життя населення та визнання України, як високорозвиненої країни на міжнародній арені.
Питаннями фінансового контролю займаються багато відомих учених, що внесли значний вклад у розвиток науки фінансового права. Серед них: О.М. Горбунова, Л.К. Воронова, М.П. Кучерявенко, П.С. Пацурківський, Ю.А. Ровинський та інші. В свою чергу, проблеми у сфері фінансового контролю окреслили в своїх працях такі вчені, як В.І. Невідомий, М.О. Никонович, В.О. Шевчук, Степашин С.В., Шохін С. О. та багато інших.
На думку Стефанюка І. Б., такі поняття як "фінансовий контроль" і "державний фінансовий контроль" — це два різних поняття. Проте, на нашу думку вони дуже схожі між собою і загалом являють собою міцний фінансовий інструмент, за допомогою якого регулюється фінансова діяльність на рівні держави. По суті, фінансовий контроль, насамперед, і повинен бути державним, адже фінансова діяльність має бути регульована перш за все на вищому рівні – державному.
Загалом, виділяють різні цілі державного фінансового контролю залежно від масштабу охоплення – це цілі макрорівня і макрорівня. На макрорівні, на нашу думку, слід ставити перед державним фінансовим контролем наступні цілі:
- недопущення діяльності, спрямованої на організацію і впровадження забороненого виробництва товарів і надання послуг;
- недопущення діяльності, яка містить значні соціальні загрози та дестабілізує економічну ситуацію;
- уникнення і запобігання діяльності, спрямованої на приховування податків і обов'язкових платежів;
- недопущення діяльності, яка монополізує ринки та порушує майнові права власників і споживачів;
- недопущення діяльності, яка порушує права вкладників.
Щодо цілей, які ставляться перед державним фінансовим контролем на макрорівні, то вони виглядають наступним чином:
- дотримання правил ведення бухгалтерського обліку й фінансової звітності, перевірка їх правильності;
- додержання соціальних гарантій працівників;
- дотримання стандартів ціноутворення та встановлення тарифів;
- додержання платіжної дисципліни;
- недопущення нецільового й неефективного використання бюджетних та інших державних коштів, а також фінансових ресурсів, отриманих за пільгами з оподаткування;
- недопущення нецільового й неефективного використання майна державної й комунальної власності, крім цього, позик, отриманих під гарантії уряду;
Проте досягнення вищеназваних цілей на різних рівнях вимагає від суб’єктів державного фінансового контролю реалізацію функції різного роду. Серед них головними є фінансовий, технічний і соціальний контроль. Ці види, в свою чергу, поділяються на підвиди: фінансовий — на бюджетний, податковий, митний, валютний, ціновий, банківський. Технічний поділяється на авторський, технологічний (виробничий), антимонопольний, пожежний, будівельний. І, нарешті, соціальний ділиться на медичний, санітарний, ветеринарний, освітній, екологічний [4, с.14].
Що ж стосується рівня, на якому здійснюється фінансовий контроль, то тут мова йде про контроль на загальнодержавному рівні та контроль за надходженнями і видатками на рівні місцевого самоврядування. Велику увагу слід приділити саме контролю за місцевими фінансами, адже саме ця ланка є однією із провідних в системі загальнодержавних фінансів.
Відповідно до закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. [1, с. 379]. Тому функціонування місцевих фінансів пов’язано із забезпеченням необхідними фінансовими ресурсами місцевих рад депутатів та органів місцевого самоврядування.
Головною проблемою місцевих фінансів є те, що галузі, які обслуговують населення, знаходяться у важкому фінансовому стані. Основними ж причинами такого стану речей, на думку Реви Т. М., є передача фінансування соціальної інфраструктури на місцеві бюджети за умов неадекватного зростання їхніх доходів, і так само покладання на місцеві бюджети різних соціальних виплат населенню, передбачених законодавчими актами, що не в повному обсязі відшкодовуються з державного бюджету [3, с. 57].
Так як, на жаль, в останні роки, з’явилась тенденція передачі об’єктів соціальної сфери у ведення регіональних і місцевих органів влади, то, відповідно, це призвело до перенавантаження територіальних бюджетів. Як показала практика, темпи зростання бюджетних витрат істотно випереджають темпи зростання доходів. Це ж і призводить до загострення проблеми регіональних бюджетів.
Ще однією проблемою у сфері державного фінансового контролю на рівні місцевих бюджетів є те, що внаслідок наявності значної частки тіньової економіки висока питома вага коштів осідає саме там. Це і викликає необхідність висвітлення проблеми фінансового контролю на регіональному рівні.
Далі виникає проблема необхідності удосконалення міжбюджетних відносин в Україні. Так як вже було виявлено, що витрати випереджають темпи зростання доходів в місцевих бюджетах і виникає нестача коштів для забезпечення мінімальних витрат, ще більш актуальним постає питання про розподіл загальнодержавних фінансових ресурсів між бюджетами, про методи формування місцевих бюджетів і ефективне використання бюджетних коштів [3, с. 123].
Ще однією проблемою в системі державного фінансового контролю є неузгодження між собою норм діючих законів та нормативно-правових актів в даній сфері. Методичні рекомендації та інструкції охоплюють лише окремі аспекти.
Також, слід підкреслити, що система державного фінансового контролю, яка сформувалася в Україні, на жаль, не забезпечує на належному рівні фінансово-бюджетної дисципліни як на державному, так і на регіональному рівні, зокрема. Головна причина такого стану речей криється у недосконалому законодавстві, адже державний фінансовий контроль функціонує без існування базового закону, який би встановлював основні поняття. Виявляється, законодавчо не підкріплений розподіл завдань, функцій та повноважень між органами державної та місцевої влади. Хоча, в Україні і є Бюджетний кодекс, проте він, на жаль, чітко не регламентує відносини між суб’єктами та об’єктами контролю, не визначає відповідальність та незалежність відповідних уповноважених посадових осіб у нашій державі.
Не слід забувати і про незацікавленість місцевих органів влади в організації внутрішнього фінансового контролю, так як в постанові Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури місцевих державних адміністрацій» не передбачено в апараті адміністрацій окремого підрозділу, на який би покладалися функції проведення фінансового контролю. В результаті це знову ж таки призводить до існування малоефективного контролю за витрачанням коштів місцевих бюджетів та трансфертів.
З усього вищесказаного вимальовується досить негативна ситуація, яка на сьогоднішній день має місце на території України. Проте, для окреслення більш чіткої ситуації в сфері, якій присвячена дана робота, необхідно дослідити діяльність головних органів з виконання державного фінансового контролю в нашій державі та виявити головні проблеми, з якими стикаються дані органи та окремі посадові особи.
Одним з таких органів в Україні є Державна контрольно-ревізійна служба, що виконує наглядову функцію за економним і цільовим витрачанням бюджетних коштів, збереженням державного і комунального майна. Також до числа цих органів можна віднести Рахункову палату, органи державної податкової служби, Державне казначейство України, фінансові управління при Державних адміністраціях, контролюючі підрозділи Пенсійного фонду та інші.
І першою проблемою в діяльності цих органів є дублювання різних функцій різними органами у сфері державного фінансового контролю. Другою проблемою є відсутність системності контролю, тобто, сучасний стан речей показує, що фінансовий контроль з боку органів контрольно-ревізійних служб носить періодичний та, переважно, короткостроковий характер.
Також, якщо говорити про звітність з питань контрольно-ревізійної діяльності, то вона складається на основі старої системи показників, які вже не відповідають нормам Бюджетного кодексу України. А висновки незалежного органу фінансового контролю до звітів про виконання місцевих бюджетів взагалі не готуються, а розглядаються лише комісіями з питань бюджету відповідних рад. Все це говорить, на жаль, лише про одне - про відсутність об’єктивності в оцінці стану фінансово-бюджетної дисципліни в Україні.
Таким чином, ми виявили багато проблем в системі державного фінансового контролю на території нашої країни. Проте, виявлення проблеми, це, звичайно, половина успіху на шляху її вирішення, але, не достатня умова для ліквідації цієї проблеми. Необхідно визначити найоптимальніші шляхи для подолання проблем, на уникнення від подальшої їх появи.
Так, наприклад, для вирішення проблеми дублювання функцій різними органами контрольно-ревізійних служб, на нашу думку, доцільно провести низку заходів, серед яких:
- чітка регламентація функцій, прав і відповідальності різних органів при погодженні кошторисів витрат і штатних розписів, внесенні змін до них;
- впровадження нових та вдосконалення чинних нормативів щодо планування видатків і використання бюджетних коштів та матеріальних цінностей;
- визначення предмету та обсягу фінансового контролю, який стосовно бюджетних коштів мають здійснювати головні розпорядники бюджетних коштів;
- встановлення відповідальності посадових осіб за невиконання або неналежне виконання своїх функцій.
Якщо говорити про ефективність звітності в сфері державного фінансового контролю, то з огляду на це, одним із напрямів удосконалення даної сфери є підвищення дієвості поточного контролю з боку органів контрольно-ревізійних служб. Також необхідно розробити обґрунтовану методологію аналізу матеріалів ревізій та перевірок, яка б дала змогу працівникам державних контрольно-ревізійних служб проводити узагальнення та аналіз матеріалів ревізій за останні роки, тобто мати матеріал для довгострокового та перспективного аналізу і подальшого контролю.
Не менш важливим напрямком удосконалення контрольно-ревізійної та аналітичної роботи є
- впровадження автоматизації проведення ревізій та перевірок;
- залучення до роботи фахівців-програмістів зі знаннями дисципліни ревізії, контролю й обліку;
- навчання і здобуття навичків роботи з персональними електронно-обчислювальними машинами самими працівниками контрольно-ревізійних служб;
- стимулювання праці працівників служб фінансового державного контролю;
- ужиття заходів для відшкодування незаконних витрат, регулювання обсягів фінансування служб контрольно-ревізійних органів [5, с.608].
Щодо вирішення проблеми регіональних бюджетів, то в цьому випадку, ми пропонуємо такі шляхи їх вирішення:
- введення в податкову систему країни вагомих за величиною, реальних і зручних за мобілізацією місцевих податків;
- щорічне регулювання доходів і витрат кожного регіонального бюджету;
- розподіл між усіма ланками бюджетної системи загальнодержавних доходів на постійній нормативній основі;
- державне регулювання міжбюджетних потоків і нормування фінансових ресурсів.
Також, на думку Бубенко І. В., для досягнення оптимальних співвідношень необхідно надати органам місцевого самоврядування більшої фінансової самостійності. Це повинно привести до того, що жителі муніципального утворення зможуть безпосередньо впливати на той рівень і спектр соціальних послуг, що їм надаються, а також впливати і на вибір способу фінансування цих послуг [2, с. 55].
Отже, підводячи підсумок, ми можемо стверджувати, що на жаль, перед Україною у сфері державного фінансового контролю стоїть ряд перешкод на шляху до ефективного, економного та цільового використання бюджетних коштів. Все це залежить від комплексності, своєчасності й повноти здійснення контролю у сфері державного фінансування. Більшість із цих функцій покладено на Державну контрольно ревізійну службу, яка теж стикається з рядом проблем в ході своєї діяльності.
Проте, ми пропонуємо здійснити ряд реформ, перш за все, на законодавчому рівні, для забезпечення максимальної ефективності фінансового контролю як на загальнодержавному рівні, так і на нижчому рівні – рівні місцевого самоврядування. Незважаючи на існування ряду вагомих перешкод у здійсненні нагляду за цільовим використанням бюджетних коштів і майна, слід, проте, констатувати, що кількість фінансових порушень з року в рік не зменшується.
Список використаної літератури.
1. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21.05.1997 № 280/97 [Текст] / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24
2. Бубенко І. В. Проблеми фінансового контролю на регіональному рівні [Текст] / І. В.Бубенко, В. Л. Бутенко // Економічний простір. — 2008. — № 11
3. Рева Т. М. Місцеві фінанси : Навч. Посібник. [Текст] / Т. М. Рева, К. Ф. Ковальчук, Н. В. Кучкова. — К. : Центр учбової літератури, 2007. — 208 с.
4. Стефанюк І. Б. Державний фінансовий контроль: проблеми ідентифікаціїй визначення системи [Текст] / І. Б. Стефанюк // Фінанси України. – 2009. – № 11(168)
5. Юрій, С.І. Казначейська система: підручник. [Текст] / С. І. Юрій, В. І. Стоян, О. С. Даневич. – Тернопіль : Карт-Бланш, 2006. – 818с.