4 курс, спеціальність «Фінанси і кредит», д/ф Науковий керівник: Федорюк А.Л. Чернівецький торгівельно-економічний інститут КНТЕУ м. Чернівці
ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
У статті було досліджено стан та тенденції фінансування вищої освіти в Україні. Також визначено причини незадовільного стану даної галузі та запропоновано ряд заходів щодо її стабілізації. Основою людського розвитку є вища освіта. Вона забезпечує індивідуальний розвиток особистості, майбутнього фахівця, формує інтелектуальний, духовний та виробничий потенціал держави. Проблеми фінансування вищої освіти в Україні розглядали такі відомі вчені, як В. Андрущенко, В. Євтушевський, І. Каленюк, К. Корсак , В. Кремень, В. Куценко, В. Луговий, О. Навроцький, Ю. Ніколенко Є. Ніколаєнко, Л. Воронова, А. Дайновський, Л. Савченко, Г. Сапаргалієв, С. Струмилін, Є. Баянов, А. Таранов, М. Тульчинський тощо. Основним джерелом фінансування витрат на освіту, науку і культуру в Україні є Держав¬ний бюджет. З початком 2001 р. збільшено видатки на освіту в державному бюджеті. Державна політика в галузі вищої освіти і науки спрямована на суттєве покращення оплати праці педагогічних і науково-педагогічних працівників. З 1 січня 2003 р. запроваджено виплати надбавок за вислугу років педагогіч¬ним і науково-педагогічним працівникам, допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки. У 2010 р. згідно прийнятої постанови №1130 від 5.10.2009 р. КМУ зобов’язувався з 1 січня вчителям, вихователям ЗНЗ, викладачам і майстрам виробничого навчання професійно-технічних навчальних закладів та ВНЗ I – II рівня акредитації державної та комунальної форми власності, керівникам та заступникам керівників зазначених закладів, посади яких віднесені до посад педагогічних працівників, установити надбавку до заробітної плати у розмірі 20 % посадового окладу. Ця постанова втратила чинність з 23 березня 2011р. в зв’язку з прийняттям нової №373 «Про встановлення надбавки педагогічним працівникам дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів, вищих навчальних закладів I-II рівня акредитації, інших установ і закладів незалежно від їх підпорядкування» . У 2010 р. Міносвіти оголосило про зменшення у 2011р. обсягу прийому у ВНЗ за державним замовленням на 42% . У своєму листі (№ 1/9-3 від 06.01.2011) МОНМС пояснює різке скорочення державного замовлення тим, що у 2011 році "чисельність випускників старшої школи скоротиться порівняно з 2010 роком на 142,6 тисяч осіб (на 42,1%) з 338,4 тисяч осіб до 195,8 тисяч". У постанові сказано, що після закінчення бакалаврської програми міністерство встановлює квоти: лише 90% випускників можуть продовжити навчання, 10% апріорі вважається, що вони не здатні здобути повну вищу освіту. Далі розподіляється, що 60% повинні йти на навчання на фахівців, а 30% - на магістрів, а по Болонській декларації, яку свого часу підписав міністр освіти України, у нас не повинні були готуватися фахівці, ми повинні перейти на європейську систему: бакалавр, магістр, доктор Згідно прогнозованих показників у 2011-2012 роках відбудеться зростання частки позабюджетних коштів до 9,4%, у продовж цих років підсилюватиметься значущість бюджетної діяльності в системі вищої школи. Вища освіта є одним із небагатьох благ, яке має позитив¬ні зовнішні ефекти для суспільства і за яке населення погоджується платити. Так, приблизно 2/3 батьків погоджуються нести сер¬йозні фінансові витрати, для того щоб дати своїм дітям якісну вищу освіту. З огляду на це, уряду необхідно посилити контроль за виконанням у повному обсязі норм Конституції України та вимог законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», інших нормативно-правових актів, що стосуються сфери вищої освіти, щоб не допустити безконтрольної комерціалізації вищої освіти. Згідно зі ст. 64 Закону України «Про вищу освіту» основними джерелами фінансування закладів вищої освіти державної форми власності є кошти загальнодержавного та місцевих бюджетів, кошти галузей економіки, державних підприємств і додаткові надходження. Додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані з інших джерел за надання освітніх послуг відповідно до основної діяльності; плата за додаткові освітні послуги; плата за наукові дослідження та інші роботи, виконані на замовлення; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, оренди приміщень, тощо. Діяльність університетів нині регулюється великою кількістю законодавчих актів. Так, згідно зі ст.51 Бюджетного кодексу України, відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпоря¬дники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування. Затвердження змін до кошторисів вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності у зв'язку зі змі¬ною обсягів доходів і видатків відповідно до затвердженого бюджетного розпису здійсню¬ється керівниками цих закладів. Зазначена норма дає змогу вищим навчальним закладам заощадити від 1,5 до 2,5млн.грн. щорічно [2]. Отже, з бюджетів міст, областей, районів відповідні ради при перевиконанні своїх бюджетів зможуть надати допомогу ВНЗ. Така допомога може надаватися на усунення техногенних ситуацій, соціальну допомогу студентам, викладачам, ремонт гуртожитків, придбання житла. Стаття 12 Закону України «Про плату за землю» звільняє від плати за землю вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, які повністю утримують¬ся за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів [3, Ст.12]. Існує кілька підходів до зміцнення системи бюджетного фінансування освіти: • встановити мінімальні частки витрат державного і місцевого бюджетів на освіту; • ввести цільові податки або встановити в рамках існуючих податків і податкових ставок певної частки податкових надходжень виключно цільового призначення; • встановити мінімальні нормативи дер¬жавних витрат, обчислених у грошовому екві¬валенті на одну особу або як частка ВВП на сферу освіти в цілому; • розширити перелік видів видатків, що входять до поняття захищених статей бюдже¬ту, видатками на освіту. У першого підходу досить низькі шанси на реалізацію. Видатки на освіту передбачено було встановити відповідно до вимог Закону України «Про освіту», але не нижче 15,6 % від загальних видатків зведеного бюджету України. Досвід свідчить, що на практиці ця вимога не виконується . Другий підхід теж постійно дискутується, спроби його впровадити - марні. За поданням Президента України було прийнято Закон України «Про додаткові заходи щодо фінансування загальної середньої освіти», яким передбачено закріплення трьох місцевих податків на утримання закладів освіти. Однак поширена думка, що введення спеціальних податків, або цільовий напрямок податкових надходжень гарантував стабільність бюджетного фінансу¬вання освітньої сфери, не виправдовує себе. Третій варіант було реалізовано в Законі України «Про освіту». Згідно з п.2 ст. 61 цього Закону потрібно забезпечувати бюдже¬тні асигнування на освіту в розмірі 10 % національного доходу, але це положення з року в рік не виконується. Активно використовується також четвер¬тий підхід - розширення переліку захищених статей бюджету. За результатами наших досліджень розро¬блені на національному рівні нормативи витрат на освіту мають передбачати для кожно¬го регіону свій обсяг фінансування. Для цього на регіональному рівні потрібно встановити нормативи витрат за окремими статтями витрат ВНЗ та нормативи витрат, необхідних для надання переліку осві¬тніх послуг з розрахунку на одного студента. Отже, з метою стабілізації освітньої галузі, на нашу думку, необхідно проконтролювати виконання чинного законодавства України і довести фінансування освіти до 10 % від ВВП. Література 1. Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06.96р. №254/96-ВР. Відомості ВРУ. – 1996. - №30. 2. Бюджетний кодекс України. Затверджений ВРУ 21 червня 2001 р. №2542-III. Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №37 – 38. – 189 с. 3. Про плату за землю. Закон України від 3 лип. 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. -№ 38. – Ст. 12. 4. Про вищу освіту. Закон України від 17 січ. 2002 p. // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 20. – Ст. 64. 5. Журавський В. С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні / В. С. Журавський. -К. : Ін Юре, 2003. - 415 с. 6. Ніколаєнко С. М. Вища освіта - джерело соціально-економічного і культурного розвитку суспіль¬ства / С М. Ніколаєнко. - К. : Знання, 2005. – 319 с. 7. Освіта і наука в Україні : матеріали до VIII Світового конгр. українців / [упор. О. С. Сухолиткий, Л. М. Бороденкова, М. К. Глоба]. - К. : Укр. центр дух. культури, 2002. – 912 с. 8. Лапіна Т.В. Фінансування вищої освіти України в контексті інтеграційних процесів: Економічний простір - №15, 2008р. – 117 с. 9. http://osvita.ua/vnz/high_school/15188
