Міжнародний арбітраж є однією з кількох форм вирішення конфліктів, що можуть утворюватись внаслідок укладання міжнародних угод. Використання арбітражу зросло за останні десятиріччя разом зі значним збільшенням об'ємів міжнародної торгівлі, і, як наслідок, кількості спорів, що виникають між партнерами та державами.
Дана тематика є досить актуальною з огляду на те, що в наш час міжнародний арбітраж розвивається надзвичайно швидкими темпами. Це пов'язано в першу чергу з ростом міжнародної торгівлі, співробітництва в галузі виробництва, науки і техніки, іноземних інвестицій як у розвинених країнах, так і у країнах з економікою, що розвивається. Торгівля та капіталовкладення набули транснаціонального характеру. Але між організаціями та компаніями, що здійснюють міжнародне співробітництво, можуть виникати різного роду розбіжності та спори, які не завжди можна врегулювати шляхом безпосередніх перемовин.
Також, про актуальність даної теми свідчить велика кількість науковців, що її досліджували: Мальський М.З., Мацях М.М, Лукашук И. И, Смирнов И. Н., Бомешко Б. Г., Маракуца Г. С, Анисимов Л.Н.
Міжнародний арбітражний суд займається розв’язанням спорів різного характеру. В залежності від цього є різні їх класифікації.
У міжнародному праві та доктрині досить поширений поділ спорів на юридичні (правові) та політичні (неправові). Вважається, що предметом правового спору є конфлікт сторін щодо тлумачення або застосування існуючої міжнародно-правової норми. Коли ж спір зводиться до вимоги однієї зі сторін змінити зміст чинної норми, він не є правовим. Мета такої класифікації — виокремити спори, які здатен вирішити суд як орган, що за своєю природою тільки застосовує право, але не створює його. Утім ця класифікація вважається занадто академічною через відносний характер відмінності між цими видами спорів. Дійсно, навряд чи міжнародний спір може бути виключно правовим, тому що він завжди має політичний вимір; з іншого боку, зіткнення політичних інтересів суб'єктів міжнародного права має вирішуватися на основі норм міжнародного права.
Отже, міжнародний спір можна визначити як формально (об’єктивно) виражену суперечність між суб’єктами міжнародного права з питання факту або права. Міжнародний спір - це юридичний факт, констатація наявності якого вимагає від його учасників та інших заінтересованих суб’єктів міжнародного права реалізації принципу мирного вирішення міжнародних спорів [1, Р.6, ст.38]. До різновидів мирного вирішення спорів варто відносити переговори та консультації.
Арбітражне вирішення міждержавних спорів економічного характеру є одним із мирних засобів їх розв'язання. Нині арбітражне вирішення міжнародних економічних спорів широко використовується у практиці міжнародного співробітництва. Значний внесок у розвиток міжнародного арбітражу внесли Перша (1899 р.) і Друга (1907 р.) Гаазькі конференції миру, які були скликані за ініціативою і при активній участі російського уряду. На цих конференціях були прийняті Конвенції про мирне розв'язання міжнародних зіткнень, на основі яких за період з 1907 по 1914 р. було укладено 86 арбітражних угод [4, с.102]. Варто зазначити, що звернення до арбітражу є добровільним, здійснюється шляхом укладання спірними сторонами особливої міжнародної угоди, що називається компромісом.
Звернення до арбітражу є добровільним, здійснюється шляхом укладання спірними сторонами особливої міжнародної угоди, що називається компромісом. У ній сторони регламентують: порядок визначення складу арбітрів; предмет спору; компетенцію арбітражу; процедуру розгляду справи; характер і джерела норм, на підставі яких має бути ухвалене рішення; порядок винесення рішення; юридичну обов’язковість рішення.
У жодній державі іноземні арбітражні рішення не мають безпосе¬редньої виконавчої сил. Для їх примусового виконання потрібне відповідне розпорядження компетентного органа цієї країни - як правило, суду. За загальним правилом для виконання арбітражні рішення повинні бути представлені в компетентний суд, який у певній формі приймає одне з двох рішень: визнати і привести арбітражне рішення у виконання або відмовити у визнанні та приве¬денні його у виконання.
Якщо розглядати міжнародний арбітраж з позиції України, тоді, варто зазначити, що в Україні не встановлено процесуальний порядок розгляду справ про визнання та виконання міжнародних арбітражних рішень. При розгляді таких справ українські судді керуються нормами Цивільно-процесуального та Господарського кодексу України, який не дає відповідей на питання, що виникають в ході такого процесу. Коли постала ця проблема, українські судді звернулися за досвідом до іноземних колег, проводили консультації, і зараз намагаються вивести розгляд цього питання на належний рівень. Проте ці заходи не вирішують основної проблематики. Навіть після позитивної ухвали суду вітчизняний державний виконавець не може прийняти міри : законодавство не надає йому повноважень проводити розрахунки та вимагає виконання лише безумовних рішень.
Визнання та виконання рішень міжнародних арбітражів в Україні є досить рідкісним явищем в юри¬дичній практиці вітчизняних правників.
Порядок визнання та виконан¬ня міжнародних арбітражів відпо¬відно до змісту Нью-Йоркської Конвенції зводиться до виконання певних дій та вимог. Так, суб'єкт спору, на користь якого винесене рішення арбітражу, подає до ком¬петентного органу оригінал арбіт¬ражного рішення або його належ¬ним чином засвідчену копію та оригінал арбітражної угоди або її належним чином засвідчену копію. Якщо документи, подані заявни¬ком, відповідають зазначеним ви¬могам, компетентному органу за¬лишилось лише перевірити, чи не¬має в нього законних підстав для відмови у визнанні та виконанні рішення міжнародного арбітражу. До речі, якщо арбітражне рішення або арбітражна угода викладені мо¬вою, яка не є офіційною мовою Ук¬раїни, заявник повинен надати компетентному органу легалізований переклад [5, с.184].
Підставами, які можуть стати причиною для відмови заявникові, є такі обставини:
• Арбітражна угода про вирі¬шення спору в певному арбітражі з будь-якої причини визнана не¬дійсною, наприклад, сторони уго¬ди були недієздатними або умови арбітражної угоди є недійсними в силу дії закону, якому сторони під поряд кували таку угоду;
• Сто¬рона, проти якої винесено рішен¬ня, не була належним чином пові¬домлена про арбітражний розгляд або була позбавлена можливості надати свої пояснення та запере¬чення;
• Арбітражне рішення ви¬несене зі спору, який не передбаче¬ний арбітражною угодою або вихо¬дить за її межі;
• Вимоги до складу арбітражу чи самого арбітражного процесу не відповідали таким, що встановлені в арбітражній угоді або вимогам процесуальних законів, відповідно до яких відбувався арбітражний розгляд;
• Рішення арбітражу ще не набуло законної сили чи втратило її.
Варто зазначити, що саме боржник повинен розтлумачити суду докази наявності підстав для відмови.
На даний час українське національне законодавство більш-менш детально регулює порядок визнання та виконання міжнарод¬них арбітражів в Україні, що про¬писано в Цивільному процесуальному кодексі України від 01.01.2005. На відміну від старого Цивільного процесуального кодек¬су, який містив лише одну статтю з питань визнан¬ня та виконання міжнародних арбітражів, в чинному Процесуаль¬ному кодексі це питання розписа¬но досить змістовно і складає цілий розділ із 12 статей.
До 6 вересня 2005 діяв Закон Ук¬раїни «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів». Як під час дії Закону України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів», так і з на¬бранням чинності Цивільним процесуальним кодексом України компетентним органом щодо розгляду питань визнання та виконання міжнародних арбітраж¬них рішень в Україні є суди загаль¬ної юрисдикції. Однак у чинному законодавстві змінився принцип підсудності справ про визнання та виконання рішень міжнародних арбітражів. Так, якщо в Законі, який утратив чинність, такі питан¬ня розглядалися апеляційним су¬дом Автономної Республіки Крим, апеляційними обласними, Київсь¬ким та Севастопольським міськи¬ми апеляційними судами за місцез¬находженням боржника або його майна, то Цивільний процесуаль¬ний кодекс України від 01.01.2005 визначив, що питання визнання та виконання рішення міжнародного арбітражу розглядається місцевим судом загальної юрисдикції за міс¬цезнаходженням боржника або йо¬го майна. В результаті передачі по¬вноважень апеляційних судів до місцевих судів та у зв'язку з від¬сутністю у суддів місцевих судів будь-якої практики з визнання та виконання рішень міжнародних арбітражів в Україні, більшість суддів були не готові до вирішення зазначених питань. У нашій прак¬тиці траплялися випадки, коли судді відмовлялися приймати такі клопотання або сумнівалися в підсудності чи компетенції, посилаю¬чись на те, що подібна процедура або ж взагалі не передбачена зако¬ном, або підсудна, наприклад, гос¬подарському суду. В багатьох ви¬падках доводиться ретельно розписувати підстави для звернення са¬ме до цього суду.
Також до компетенції державного суду входить розгляд клопотань про скасування арбітражного рішення. Існує встановлений перелік підстав для скасування рішення, що підлягають доказуванню стороною, яка заявила клопотання про скасування:
• одна із сторін в арбітражній угоді була певним чином недієздатною;
• ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а у разі відсутності такої вказівки - за законом України;
• одна із сторін не була належним чином повідомлена про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин не могла подати свої пояснення;
• рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте, якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою;
• склад третейського суду чи арбітражна процедура не відповідали угоді сторін або імперативним положенням законодавства України та міжнародним договорам. [3].
Неможливість здійснення реального захисту свого права, навіть за умови отримання відповідного рішення суду свідчить про нагальну необхідність реформування системи виконання судових рішень в Україні. В той же час необхідно зазначити, що при вирішенні питання про запровадження певних новацій, необхідно враховувати українські реалії та рівень правової свідомості громадян.
Список використаних джерел:
1. Закон України про зовнішньоекономічну діяльність від 16.04.91 в ред. від 23.06.09.// ВВР України
2. Закон України про міжнародний комерційний арбітраж .//ВВР України
3. Статут Організації Об’єднаних Націй від 26 червня 1945 р. // Internet-ресурс. – http://www.zakon.rada.gov.ua/.
4. Мальський М.З., Мацях М.М. Теорія міжнародних відносин: Підручник. – К., 2007.// М.З Мацяк, М.М Мацяк
5. Виконання рішень міжнародних арбітражів в Україні. – «Юридична газета» // 23 грудня 2008 р. № 51-52 (184)