С-ть «Фінанси», ІV курс, д/ф, Науковий керівник – Федорюк А.Л., Чернівецький торговельно-економічний Інститут КНТЕУ м. Чернівці
Недоліки правового регулювання у сфері відносин позики
В Україні викликав необхідність зміни правового регулювання розвиток ринкових відносин, який складається з приводу руху грошових коштів як необхідної умови існування будь-якої економіки, що базується на товарно-грошовому виробництві. Одним із інструментів регулювання цих відносин і виступає позика. На даний час в українському суспільстві відбуваються кардинальні суспільно-економічні зміни, які зумовлюють необхідність переосмислення поняття позики і її місця в системі цивільно-правових інститутів. В деяких роботах розглядалися лише окремі аспекти цивільно-правового регулювання позикових відносин, зокрема договору банківського кредиту (Ю. І. Чалий), кредитних спілок (О. П. Орлюк), факторингу (Я. О. Чапічадзе), договору банківського вкладу (Є. В. Карманов), кредитних відносин (Л. Г. Рябко), акредитиву (Н. В. Агафонова). Позика - це один з найдавніших елементів цивільного права, який займає важливе місце в системі традиційних інститутів цивільного права. Надання грошей і речей в борг на умовах кредиту чи позики є невід’ємним і необхідним атрибутом більшої частини відносин майнового характеру. В обігу цінностей рух позикових коштів, після натурального обміну і грошового обігу, займає третій ступінь, який свідчить про більш високий розвиток суспільного господарства. Завдяки відносинам позики незначні частки капіталу, розпорошені серед населення, об´єднуються нерідко для створення великих підприємств; при його сприянні безкапітальні, але талановиті та підприємливі люди легше можуть стати самостійними, заможними господарями [4, с. 45]. Нормативне визначення позики міститься в ч. 1 ст. 374 Цивільного кодексу України у вигляді договору, за яким «одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов´язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості». З цього можна зробити висновок, що даний договір є безоплатним, двостороннім і реальним, оскільки в частині другій цієї статті прямо передбачено, що договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошей або речей. Договір позики позицій зобов´язального права є однією з підстав виникнення цивільно-правового зобов´язання. Норми, за допомогою яких контролюють позикові відносини, містять положення, які неоднозначно оцінюються в судовій практиці та в цивілістичній науці, яка ще не сформулювала завершених юридичних конструкцій щодо багатьох аспектів договору позики і його різновидів. У зв´язку з цим виникає потреба визначення сутності правової природи позикових відносин для напрацювання рекомендацій щодо вдосконалення їх правових засад [3, с. 101]. В Україні, як і в будь-якій іншій державі регулятором будь-яких відносин є закон, тобто обов'язкові правила поведінки, відображені в актах законодавства. Чітке розмежування сфер дії актів законодавства забезпечує регламентацію відно¬син у суспільстві та можливість застосування санкцій до суб'єктів, які порушили їхні вимоги. Під час укладення, виконання, припинення договорів по¬зики застосовують певні норми законодавства, що регулюють сферу правових відносин, постає ряд спірних моментів через сфери дії вказаних законодавчих актів. Відносини, що виникають при укладенні, виконанні, припиненні договору позики регулюють¬ся цивільним і фінансовим законодавством. У Цивільному кодексі України зазначено засади укладення, порядку виконання та припинення договору позики (статті 1046—1053) [1, ст. 356]. В свою чергу Закон України "Про фінансові послуги та державне регу¬лювання ринків фінансових послуг" (далі — Закон) встановлює, що надання коштів у позику є фінансовою послугою та визначає правові засади надання таких послуг, здійснення регулятивних і наглядових функцій щодо діяльності, пов'яза¬ної з їх наданням [2, ст. 4]. Тому, розглянувши вище сказане постала потреба в теоретичному дослідженні проблем про вплив згаданих законодавчих актів на правовідносини, що виникають під час укладання, виконання і припинення договорів позики згідно з нормами ци¬вільного або фінансового законодавства. Відповідно до статей 1046 і 1048 Цивільного кодексу України за договором по¬зики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальни¬кові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути кошти (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду й такої ж якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Тому, фінансова послуга — це операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, із метою отримання прибутку або збереження реальної вар¬тості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 Закону). Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону фінансова установа — це юридична особа яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та котра відне¬сена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До переліку фінансових установ належать страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі то¬вариства, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяль¬ності яких є надання фінансових послуг [2, ст. 1]. При цьому Закон відносить до виключного переліку фінансових послуг і послугу з надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту, та встановлює, що право на здійснення цієї операції мають фінансові установи, а та¬кож, якщо це прямо передбачено законом, фізичні особи — суб'єкти підприєм¬ницької діяльності. Тому, незважаючи на те, що надання коштів у позику є фі¬нансовою послугою, згідно Закону, сама по собі позика, правовий режим якої визначений Ци¬вільним кодексом України, не може вважатися фінансовою послугою, оскільки має певні відмінності від позики, правовий режим котрої визначається Законом. По-перше, відмінністю є те що, суб’єктом договору позики може бути будь-яка фізична або юри¬дична особа, яка має цивільну дієздатність; а фінансові послу¬ги надаються фінансовими установами, а також, якщо бути точним до за¬кону, то фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності. Закон не передбачає можливості надання фінансових послуг фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності. По-друге, мету суб'єкта надання позики згідно Цивільного кодексу України не визначено, а метою суб'єкта надання фінансової послуги є збереження реальної вартості фінансових активів або отримання прибут¬ку. Також у Законі передбачено укладення договору про на¬дання фінансових послуг в письмовій формі. В свою чергу статтею 1047 Цивільного кодексу України зазначено, що договір позики укладається в письмовій формі, тільки в тому випадку, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткову¬ваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми [5,с. 125]. Аналіз розглянутої законодавчої бази дає можливість зробити висновок про те, що Закон не поширюється на відносини, які виникають між фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, у процесі укладення, виконан¬ня і припинення договорів позики. Отже, відносини, що виникають при укладенні, виконанні, припиненні дого¬вору позики, укладеного з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів юридичною особою або фізичною особою — суб'єк¬том підприємницької діяльності, які діють у інтересах третіх осіб за власний раху¬нок чи за рахунок цих осіб, регулюються певною законодавчою базою.
Список використаної літератури: 1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-ІV // ВВР. — 2003. — № 40—44. 2. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон Украї¬ни від 12.07.2001 № 2664-111 // ВВР. — 2002. - № 1. 3. Асаулюк А. В. Договір позики в нотаріальній практиці // Мала енциклопедія нотаріуса. – К., 2007. – № 2. 4. Безклубий І. А. Договір позики та його співвідношення з кредитним договором // Мала енциклопедія нотаріуса. – К., 2007. – №4. 5. Воронова Л. К. Фінансове право України: Підручник. - К.: Прецедент; Моя книга, 2006. - 448 с.
