Однією із основних умов успішного розвитку держави, сьогодні є не вигідне географічне положення, не володіння певними природними запасами і навіть не існування потужного промислового комплексу на її території, а володіння фундаментальними науковими знаннями. У зв’язку з цим відомо, що деякі промислово розвинені країни обмежують експорт високотехнологічними товарами, чи продукцією, що містить ноу-хау, а ряд країн, що раніше майже не володіли науково-дослідним потенціалом, сьогодні розвивають його досить швидкими темпами. Україна володіє великим науковим потенціалом, розвитку якому заважають ряд факторів, основним з яких є недосконалість нормативно-правової бази.
Незважаючи на те, що на сьогоднішній день в Україні діють ряд спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності, які дають змогу регулювати відносини щодо набуття, здійснення та захисту прав на всі об'єкти права інтелектуальної власності. Норми законодавства регулюються відповідними механізмами, які містяться майже у 100 відомчих нормативно-правових актах, а також, законодавство в цій сфері включає відповідні укази президента України та постанови і розпорядження суду, існує чимало проблем пов’язаних з регулюванням прав інтелектуальної власності, чимало питань у цій сфері досі залишаються неврегульованими, а ті, що регулюються, стикаються з великою кількістю перешкод пов’язаних із недоробітками уряду на юридичному рівні.
В Україні проблема врегулювання прав охорони інтелектуальної власності є досить актуальним питанням, перш за все це пов’язано з тим, що сьогодні вже існують і продовжують створюватися велика кількість різноманітних інститутів, союзів, фундацій вчених, у сфері розвитку інтелектуальної власності. Чимало вітчизняних науковців у своїх працях розкрили проблему охорони права інтелектуальної власності, а саме: В. Локтев, Сляднєва Г.О, . Харитонова О.І, . Андрощук Г.О тощо.
Метою даної роботи є дослідження стану та розвитку законодавчих механізмів регулювання прав інтелектуальної власності в Україні, а також визначення основних кроків та проблем у напрямку створення національної інтелектуальної власності.
У цілому, законодавство у сфері інтелектуальної власності прагне захистити інтереси авторів та інших творців інтелектуальних товарів і послуг шляхом надання їм певних визначених, обмежених у часі прав, що дозволяють контролювати використання їхньої творчої діяльності. Причому ці права стосуються не матеріального об'єкта, в якому може бути втілений результат творчої праці, а продукту діяльності людського розуму як такого.
Інтелектуальна власність, що охороняється зараз у більшості країн світу, в сучасних умовах є одним з наймогутніших стимуляторів прогресу в усіх галузях розвитку суспільства. Необхідним елементом соціально-економічного прогресу держави є наявність сучасної, міжнародно-визнаної системи охорони об'єктів інтелектуальної власності. В Україні центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності є Державний департамент інтелектуальної власності при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності та спрямовує діяльність таких закладів, як Державне підприємство "Український інститут промислової власності" (Укр-патент), Державне підприємство "Українське агентство з авторських і суміжних прав", Інститут інтелектуальної власності та права, Державне підприємство "Інтелзахист". Також Україна є членом Бернської конвенції з охорони літературних і художніх творів, Паризької конвенції з охорони промислової власності (1991р.), Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (чинна в Україні з 1991 p.), Протоколом щодо Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (чинна в Україні з 2000 p.), членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) та учасником 18 із 26 універсальних міжнародних конвенцій та договорів у цій сфері[4].
Закон України "Про авторське право і суміжні права" відповідає вимогам Угоди TRIPS щодо поширення ретроактивного захисту авторського права; запровадження ретроактивного захисту суміжних прав; скасування застережень щодо суспільного надбання, зроблених Україною під час її приєднання до Бернської конвенції; надання національного режиму захисту іноземним виробникам фонограм шляхом внесення змін до документів про приєднання України до Женевської конвенції; запровадження більшої прозорості на основні вимоги опублікування інформації про порушення авторського права, а також про винесення відповідних судових рішень; вдосконалення механізму захисту прав інтелектуальної власності[5].
Незважаючи на ратифікацію низки міжнародних угод, а також на доповнення внутрішнього законодавство з питань захисту прав інтелектуальної власності, на сьогоднішній день найбільшою проблемою залишається відсутність реальних механізмів виконання цього законодавства, що й призводить до звинувачень України в порушенні на її території прав інтелектуальної власності, низькому рівні їх захисту.
У 2001 р. Україна була занесена до списку першочергових зарубіжних країн, які не здійснюють належного захисту прав інтелектуальної власності. У лютому 2002 р. Міжнародний альянс захисту інтелектуальної власності відніс Україну до одних Із найнебезпечніших країн-піратів
До основних проблем можна віднести, ті що стосуються права регулюванням відносин, що виникають між суб'єктами інноваційної діяльності при створенні об'єктів інтелектуальної власності: специфікації прав власності на результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, що фінансуються за рахунок державного бюджету або через державні заклади; забезпечення патентної чистоти продуктів інноваційної діяльності; колективного управління авторським та суміжними правами тощо. Також не належним чином врегульовано питання пов’язане із придбанням й оплатою майнових прав на використання об'єктів інтелектуальної власності, комерційного використання інтелектуальної власності як нематеріальних активів: нерозвиненості інститутів, що забезпечують комерціалізацію об'єктів інтелектуальної власності; передачі на комерційних засадах прав на об'єкти інтелектуальної власності; розвитку франчайзингу, трансферу технологій за кордон, налагодження системи інноваційного аудиту; формування життєздатного та ефективного інноваційного ринку, венчурного капіталу, сучасних форм кооперації інноваційного бізнесу (технополісів, технопарків); удосконалення механізму оцінки і передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності тощо.[5]
Проблеми забезпечення надійної та ефективної охорони та захисту прав інтелектуальної власності, економіко-правового стимулювання розвитку індустрії інформаційних технологій, в тому числі відсутності узгодженої цілісної системи охорони та захисту прав інтелектуальної власності, дієвих механізмів захисту від піратства.
Так, для прикладу, Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15 грудня 1993 року, не дає чіткого визначення умов дострокового припинення дії свідоцтва на знак для товарів та послуг у зв'язку з невикористанням або недостатнім використанням знаку в Україні [2]. Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у якому у стаття 4 недобросовісна конкуренція визначається як використання чужих знаків для товарів і послуг та інших позначень, яке може призвести до змішування з діяльністю іншого підприємця, отже дане визначення дає підстави вважати, що дія статті поширюється лише на випадки прямого використання знаків або інших позначень, які належать іншій особі[1]. Таким чином, випадки використання позначень, які, хоч і не є тотожними з чужими знаками та позначеннями, але є схожими з ними настільки, що здатні ввести в оману споживача, не вважаються недобросовісною конкуренцією з цього випливає що основною метою прийняття даного закону було впровадження положень Паризької конвенції про охорону промислової власності.
Вдосконалення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, на сьогоднішній день є найважливішим кроком на шляху до вдосконалення законодавства про права інтелектуальної власності.
В Україні, також, фактично відсутній механізм недопущення на митну територію товарів, які імпортуються з порушенням прав інтелектуальної власності. Світова практика свідчить, що такий механізм є одним із найважливіших елементів ефективної системи захисту прав інтелектуальної власності. Згідно з чинним законодавством, товари, імпорт яких здійснюється з порушенням прав інтелектуальної власності, не підлягають пропуску через митний кордон України (стаття 74 Митного кодексу України). Перелік товарів, що підпадають під дію зазначеної норми, має затверджувати Верховна Рада за поданням Кабінету Міністрів[3]. Однак передбачити, які саме товари імпортуватимуть з порушенням прав інтелектуальної власності, практично неможливо, таким чином дана стаття практичного застосування немає.
Таким чином, варто зазначити, що недосконалість вітчизняного законодавства призводить до виникнення великої кількості невирішених питань, врегулювання яких на сьогоднішній день неможливе, це пов’язано перш за все із відсутністю спеціалізованих судових органів для вирішення суперечок щодо прав інтелектуальної власності. Судова система України не здатна ефективно вирішувати справи з питань інтелектуальної власності через відсутність у суддів спеціальних знань у цій галузі, зокрема у сфері винаходів та корисних моделей. Варто зазначити, що сучасні тенденції розвитку законодавства України в сфері інтелектуальної власності відображають загальносвітові економічні процеси. Спрямування державної політики на приєднання до Європейського Союзу обумовлює необхідність подальшої адаптації української системи законодавства до європейських стандартів. Саме тому, на сьогоднішній, день пріоритетним завданням всіх органів державної влади повинно бути не лише подальше вдосконалення законодавства у сфері інтелектуальної власності, а й чітке дотримання цього законодавства.

Список використаних джерел
1. Закон України. «Про захист від недобросовісної конкуренції». Відомості Верховної ради України № 237 від 7. 06. 1996
2. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» Відомості Верховної ради України № 2188-14 від 21.12.2000
3. Проект ЗУ «Про внесення змін до Митного кодексу України». Відомості Верховної Ради України від 17.02.20011.
4. Сляднєва Г.О. Право інтелектуальної власності / Сляднєва Г.О. – О. Фенікс, 2009
Харитонова О.І. Проблеми права інтелектуальної власності / Харитонова О.І. - О. Фенікс, 2008