4 курс, спец. «Фінанси і кредит», дф.н. Наук. кер. - Федорюк А. Л ЧТЕІ КНТЕУ, м. Чернівці
Проблеми ліцензування в Україні
В умовах ринкових відносин однією із пріоритетних цілей держави є забезпечення безпеки громадян від негативних наслідків цивілізованого ринку. Ліцензування – один із засобів державного регулювання, що дозволяє державі досягти зазначеної мети. Ліцензія – це дозвільний документ, який підтверджує наявність у суб’єкта господарської діяльності можливостей і передумов для здійснення конкретного виду діяльності. Ліцензування дозволяє державі здійснювати контрольні функції через непрямий державний вплив, що базується перш за все, на встановленні правових основ ліцензування. Система ліцензування в Україні знаходиться в процесі становлення. Про це свідчить велика кількість проблем та суперечностей, що виникають навколо питання ліцензування деяких видів господарської діяльності, а також суперечливий та складний процес формування системи органів ліцензування, що проходить з невиправданими витратами та збоями, що відображає проблеми і труднощі української економіки в період трансформації. Актуальність даної роботи пояснюється трансформаційними процесами в нашій країні, а зокрема в становленні системи ліцензування . Метою даної роботи є визначення основних проблем в Україні, пов’язаних із ліцензуванням. Завдання даної роботи полягає у виявленні основних проблем ліцензування та пошук шляхів їх вирішенні, посилаючись на попередній досвід. Розробленість даного питання в літературі просліджується в роботах таких науковців як Громов О., Шпамер А. яка розглядала сутність та призначення спеціального порядку ліцензування деяких видів господарювання, Петрига Д, розглядав ліцензію, як нематеріальний актив та інші. Як вже зазначалось процес формування системи органів ліцензування, що проходить з невиправданими витратами та збоями, що відображає проблеми і труднощі української економіки в період трансформації створили необхідність постійного внесення великої кількості змін і доповнень до діючих законів стосовно ліцензування, які розглядались у Верховній Раді України дуже повільно до розробки єдиного закону прямої дії – Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". від 1 червня 2000 р.[5, c.7]. До речі останні доповнення та зміни від 19.10.2010. Введення в дію механізму реалізації даного закону відобразило й коло поточних проблем, які потребують свого вирішення, а саме: - виведення з-під дії Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" діяльності, пов'язаної з оптовою і роздрібною торгівлею алкогольними напоями та тютюновими виробами, уможливило розвиток украй негативних явищ (за цього в жодному законі, що регламентує на даний час операції з алкоголем і тютюном, не визначені навіть норми анулювання ліцензій). - за півроку дії закону після початку його введення до нього було внесено шість змін, а наданий момент - 56. А це в свою чергу говорить про не досконалість даного закону та веде до збільшення видів господарювання, що підлягають ліцензуванню. Такими визнано випуск та проведення лотерей, здійснення нових видів будівельної та освітньої діяльності, автоперевезень, а водночас виведено з-під дії цього закону виробництво і торгівлю етиловим, коньячним і плодовим спиртом, торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами. Проте до статей згаданого закону, що визначають правила поводження з ліцензіями, не внесено жодних змін. - спостерігаються спроби вивести з-під дії Закону – єдиного закону прямої дії, в якому чітко прописані всі процедури щодо ліцензування, – окремі види господарської діяльності, а саме операції з цінними паперами, нафтою та газом, проведення лотерей тощо. Ці спроби не можна розцінювати інакше як намагання забезпечити суб'єктам підприємницької діяльності в цих сферах особливі, як правило, необгрунтовані умови, що говорять про певні вигоди окремим зацікавленим особам. - проявляють активність певні сили, котрі, намагаються відкрито погіршити системи ліцензування, пробують ревізувати законодавчо визначену нову систему ліцензування, маючи на меті ввести додаткові і зазвичай безпідставні вимоги до ліцензіата. - більшість відомств намагаються вести додаткові вимоги стосовно отримання ліцензій. Тому досі в Мінюсті не зареєстровано усі ліцензійні умови. - відсутня відповідальність посадових осіб органів ліцензування у сфері ліцензування.[6, с. 56] Для здійснення роботи з ліцензування господарської діяльності у системі органів внутрішніх справ виділено працівників у відповідних управліннях, Головних управліннях та окремих підрозділах, проте відсутня системність цієї діяльності. Відомчі нормативні акти, розроблені для регламентації ліцензійної роботи органів внутрішніх справ, не стосуються питань внутрісистемної взаємодії, кадрового і матеріально-технічного забезпечення, статусу та правового становища ліцензійної роботи, а також працівників, що її здійснюють. Відсутнє поняття ліцензування господарської діяльності органами внутрішніх справ. Зазначені обставини різко знижують результативність діяльності органів внутрішніх справ щодо ліцензування господарювання, а також ефективність контролю у цьому напрямі, і як наслідок виникають суперчності у регулюванні роботи органів ліцензування. Дані відомчі нормативні акти не повною мірою відображають баланс інтересів органів ліцензування та господарюючих суб’єктів. За порушення порядку ліцензування і ліцензійних умов [3, с. 25]. Стосовно суб’єктів господарювання встановлено чіткі заходи відповідальності (штрафні, анулювання ліцензії тощо). А от за затримку у видачі ліцензії, невидачу ліцензії, порушення інших вимог законодавства орган ліцензування максимум може нести відповідальність у формі відновлення порушеного права суб’єкта господарювання. Такі заходи, в принципі, важко назвати формою відповідальності, оскільки вони не тягнуть для органів ліцензування негативних наслідків, а лише зобов’язують за судовим рішенням виконати те, що вони мають виконувати відповідно до своїх обов’язків. В зв’язку з цим постає питання узгодження в цій частині інтересів держави та суб’єктів, діяльність яких підлягає ліцензуванню. Такого узгодження можна досягти шляхом введення додаткових інститутів впливу на органи ліцензування в разі порушення ними норм законодавства про ліцензування. З іншого боку, розглядаючи сучасну ситуацію ліцензування в Україні бачимо таку тенденцію, серед важливих переваг нової системи ліцензування господарської діяльності потрібно виділити таку: усі процедурні питання щодо видачі ліцензій, їх переоформлення, видачі дублікатів ліцензій, застосування санкцій чітко регулює закон. Завдяки цій обставині процедури ліцензування стають більше прозорими, а чиновники втрачають можливість встановлювати додаткові вимоги до підприємців [4]. Для покращення стану ліцензування в Україні було змінено порядок видачі ліцензії: - новий порядок у сфері ліцензування підприємницької діяльності; - рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії приймається не пізніше 30-ти днів з дня одержання заяви та відповідних документів; - впроваджена єдина уніфікована процедура оформлення, видачі, припинення, скасування та поновлення дії ліцензії; - передбачена можливість продовження дії ліцензії на новий термін за заявою суб’єкта підприємницької діяльності. Навіть із деякими змінами, які відбуваються у процесі уніфікації ліцензування і спрощення їх механізмів існує ряд проблем: - проблеми, які виникають у зв’язку з недосконалістю правового поля такі як, відсутність загального законодавчого акту, який би регулював сферу ліцензування (на даному етапі ця діяльність регламентується 23-ма законами); - проблеми, які виникають у регіонах, такі як недостатнє фінансування, відсутність офіційних роз’яснень деяких нормативних актів; - це проблеми, які виникають через зловживанням органів, які видають ліцензії (вимагання непередбачених законодавством документів, несанкціоновані вимоги перераховувати кошти у позабюджетні фонди та ін. ) Дані проблеми можна вирішити передусім через приведення нормативних актів відомств у відповідність із діючим законодавством; прийняті єдиного закону, який би регламентував сферу ліцензування; запровадження позавідомчого принципу ліцензування підприємницької діяльності, який передбачає передачу функції ліцензування, майже половини ліцензованих видів діяльності, місцевим органам виконавчої влади (облдержадміністраціям з наданням їм права при необхідності делегувати повноваження районним органам). Варто також зазначити і те, що позитивні зміни вже відбуваються, особливо в сфері регулювання господарської діяльності, зокрема про скорочення переліку її видів, заняття яким згідно чинного законодавства законодавством потребує отримання ліцензії. Після набуття чинності зазначеними змінами, не підлягатимуть такі види діяльності: - пошук корисних копалин, видобування корисних копалин із родовищ; - виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; - виробництво пестицидів - турагентська діяльність та інші. Закон набрав чинності 17.11.2010р. (з дня офіційного опублікування). З цього моменту щодо суб’єктів господарювання, які раніше отримали ліцензію на вид діяльності, який виключено з переліку тих, що ліцензуються, контроль за дотриманням ними ліцензійних умов здійснюватись вже не повинен, незважаючи на те, що строк дії ліцензій ще не закінчився. Для того, щоб певним чином систематизувати та впорядкувати систему ліцензування видів господарської діяльності, перш за все потрібно забезпечити: - розширити сферу дії Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" на види діяльності, механізм ліцензування яких установлено спеціальними законами України. Таким чином, особливості ліцензування певної сфери діяльності можуть або визначатися спеціальним законом, або ж мають бути враховані в Законі України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"; - встановлення принципу пріоритетності норм спеціальних законів, якими окреслено особливості ліцензування окремих видів господарювання, над загальними нормами Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"; - введення адміністративної чи карної відповідальності за невиконання вимог ліцензійного законодавства; - обов'язкового обговорення проектів нормативно-правових актів в громадських організаціях; - обов'язкового оприлюднення проектів ліцензійних умов на здійснення певних видів господарської діяльності (частково ця вимога вже нині реалізується); - створення глобальної мережі ліцензування (Єдиного ліцензійного реєстру), яка б мала зв'язок з іншими державними реєстрами України, що стосуються сфери підприємництва; - розширення повноважень Держпідприємництва як спеціально уповноваженого органу в сфері ліцензування в частині накладання штрафів, погодження проектів нормативно-правових актів щодо ліцензування тощо; - створення філій експертно-апеляційної ради в регіонах; - впорядкування дозвільної системи в сфері господарської діяльності, зокрема введення за явного принципу видачі дозволів стосовно провадження тих видів діяльності, які законодавчо не підлягають ліцензуванню (передовсім у сфері роздрібної торгівлі); - оприлюднення всіх ліцензійних умов і правил. [2, с. 14] Отже, система ліцензування в Україні знаходиться в процесі становлення. Про це свідчить велика кількість проблем та суперечностей щодо питання ліцензування деяких видів господарської діяльності в Україні, а також суперечливий та складний процес формування системи органів ліцензування. Та для покращення стану ліцензування в Україні відбуваються такі процеси, як зміни та доповнення до вже існуючих законів, спрощення та зміна порядку видачі ліцензії і таке інше. Адже тільки при наявності ліцензії можна займатись тими чи іншими видами господарської діяльності. Ведення успішного бізнесу не можливе без чіткої законодавчої бази, без систематизованої врегульованої системи внутрішніх справ, що і призводить до неточностей у системі ліцензування країни, проте попри певні труднощі в країні все ж таки впроваджується нова, гармонізована з відповідними європейськими нормами, система ліцензування деяких видів господарської діяльності.
Використана література.
1. Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 № 1775-ІП 2. Громов. О. Поторгуем лицензиями? //Обзор украинского рынка. - 2009.- №3- с.14 - 16 3. Економічні реформи сьогодні //-2005.-№38 – с.23 - 25 4. Окремі проблеми у сфері ліцензування // Юридичний журнал.-2003.- №7. – електронне джерело, режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=448 5. Петрига Д. Як ліцензія з валових витрат перетворилась у нематактив //Все про бухгалтерський облік– 2008. - №95 – с.6-9 6. Шпомер А. Сутність і призначення спеціально порядку ліцензування деяких видів господарської діяльності //Підприємство, господарство – 2009. - №7 – с. 54-58
