Стаття присвячена особливостям процесу прийняття управлінських рішень. Розкрито сутність управлінських рішень та визначені етапи процесу прийняття управлінських рішень.

Актуальність теми. Планування, організація діяльності, мотивація і контроль – всі ці функції вимагають прийняття рішень. Їх розробка є основоположною передумовою забезпечення конкурентоспроможності продукції й компанії на ринку, формування раціональних організаційних структур, ефективного розподілу ресурсів, проведення правильної кадрової політики, регулювання соціальних відносин, створення позитивного іміджу та досягнення довгострокових цілей міжнародної корпорації та ін.
Мета статті – дослідження особливостей процесу прийняття управлінських рішень.
Управлінське рішення — це вибір, що повинен зробити керівник, щоб виконати обов'язку, обумовлені займаної їм посадою. Управлінське рішення являє собою результат аналізу суб’єктом управління (особою чи групою осіб) інформації про стан системи та визначення сукупності дій, необхідних для ефективного розв’язання або уникнення проблем з конкретною метою [3, с.74].
Ціль управлінського рішення — забезпечити рух до реалізації поставлених перед керівником завдань. Тому найбільш ефективним управлінським рішенням з'явиться такий вибір, що буде насправді реалізований і внесе найбільший вклад у досягнення кінцевої мети. За допомогою управлінських рішень установлюються мети, види робіт, провадиться розміщення людей по посадах і робочих місцях, визначаються їхні функції, права й відповідальність, правила поведінки на роботі, міри стягнення й заохочення, розподіляються матеріальні й фінансові ресурси, оцінюється якість продукції й багато чого іншого [5, с.56].
Процес прийняття рішень вивчався наукою завжди, зокрема спеціалі¬стами була розроблена теорія прийняття рішень (Бернард, 1938 р. та ін.). Згодом ця теорія була розвинута у теорії раціонального вибору (Герберт А. Саймон); обмеженого раціонального вибору (Герберт А. Саймон, Марч, Сайєрт). Про важливість рішень Джордж Гордон писав так: «Ухва¬лення рішень - основа основ державного управління, як і всієї організова¬ної людської поведінки» [7].
Прийняття управлінських рішень — це визначальний процес управлінської діяльності, оскільки формує напрямки діяльності організації та її окремих працівників. Робота з прийняття управлінських рішень вимагає від менеджерів високого рівня компетентності, значних затрат часу, енергії, досвіду та передбачає високий рівень відповідальності, оскільки для втілення прийнятих рішень у життя необхідно забезпечити ефективну та злагоджену роботу всього організаційного механізму [2, с.28].
Прийняття рішень є найважливішою функцією управління, успішне здійснення якої забезпечує досягнення організацією її цілей. Через невміння якісно і раціонально здійснювати цей процес, через відсутність в організації механізму його здійснення, технології, страждає більшість фірм і підприємств, державних установ і органів в Україні. Успіх організації, у якій би сфері вона не функціонувала, багато в чому залежить від цього, а тим більше в Україні, де більшість організацій проходять перші етапи свого розвитку і дуже важливо яку технологію рішення проблем вони опрацьовують.
Прийняття рішень в організації являє собою свідомий вибір з наявних варіантів або альтернатив напрямку дій, що скорочують розрив між сьогоденням і майбутнім бажаним станом організації. Сам процес прийняття рішень включає безліч різних елементів, але неодмінно в ньому присутні такі елементи, як проблеми, цілі, альтернативи і рішення. Даний процес лежить в основі планування діяльності організації, тому що план - це набір рішень по розміщенню ресурсів і напрямків їхнього використання для досягнення цілей організації. Прийняття рішень - це "центр", навколо якого обертається життя організації. Рішення можна розглядати як продукт управлінської праці, а його прийняття - як процес, що веде до появи цього продукту.
Прийняття рішень - це наука і мистецтво. Роль прийнятого рішення величезна. Найважливіше питання успішного функціонування організації полягає в тому, як організація може виявляти свої проблеми і вирішувати їх. Кожне рішення націлене на якусь проблему, а правильне рішення - це те, що максимально відповідає цілі організації. Цілі, які часто намагаються досягти, бувають у ряді випадків недостатньо усвідомленими. Встановлення неправильних цілей означає, отже, і рішення неправильно сформульованих проблем, що може привести до набагато більшого марнотратства ресурсів, чим неефективне рішення правильне сформульованих проблем. У цьому зв'язку дуже велика роль керівника. Адже рішення не тільки процес, але й один з видів розумової діяльності і прояву волі людини.
Уміння керівника підприємства правильно прийняти рішення, виробити науковий підхід до нього, визначати його здатності виконувати економічні функції, комплексний критерій його управлінської культури. Обумовлено це тим, що рішення служить направляючим і організуючим фактором його діяльності, а правильність його прийняття позначається і виявляється в різних аспектах його праці.
Розробка детального процесу вироблення і формування рішень припускає необхідність оволодіння методологією науково-дослідницької роботи, що складається в застосуванні методів наукового пізнання і матеріалістичного підходу до проблем, використання основних, властивих науці логічних принципів: аналізу (класифікаційного, причинного, діалектичного) і синтезу, індукції і дедукції, аналогії, побудови наукових гіпотез і т.д. науковий підхід до прийняття рішень не сполучимо з утилітаризмом, рутиною, випадковістю, імпровізацією і суб'єктивізмом.
Процес прийняття рішень в загальному розумінні складається з ідентифікації проблем (можливостей) та вибору оптимального рішення щодо їх подолання (використання).
Раціональність управлінських рішень значною мірою залежить від технологічного процесу їх підготовки і прийняття. Щодо його особливостей і структури існують різні погляди. Так, американський вчений С. Янг стверджує, що процес вироблення раціональних рішень охоплює десять етапів:
1. Визначення цілей організації.
2. Виявлення проблем у процесі досягнення визначених цілей.
3. Дослідження проблем і з'ясування їх особливостей.
4. Пошук варіантів вирішення проблеми.
5. Оцінювання всіх альтернатив і вибір найоптимальнішої з них.
6. Узгодження рішень в організації.
7. Затвердження рішення.
8. Підготовка рішення до реалізації.
9. Управління реалізацією рішення.
10. Перевірка ефективності рішення [6, с.158].
Такий підхід до вироблення управлінських рішень найдоцільніше використовувати щодо загальних рішень, рішень на вищому рівні управління, перспективних рішень тощо. Однак, він має суттєві недоліки. Зокрема, перший його етап є елементом функції планування і реалізується задовго до прийняття управлінського рішення. Крім того, він недостатньо чітко виокремлює ідею оптимізації управлінських рішень.
Найоптимальніший варіант процесу вироблення раціональних управлінських рішень охоплює такі етапи:
1. Виникнення ситуації, яка потребує прийняття рішення (поява необхідності формалізації методів менеджменту).
2. Збір та оброблення інформації щодо розроблених методів менеджменту.
3. Виявлення та оцінювання альтернатив, закладених у розроблених методах менеджменту.
4. Підготовка та оптимізація управлінського рішення, яке приймається (вибір альтернативи).
5. Прийняття управлінського рішення (узаконення альтернативи).
6. Реалізація управлінського рішення та оцінювання результатів [5, с.71].
Кожний етап реалізується через відповідні ланки. Така технологія вироблення управлінського рішення є логічним продовженням процесу менеджменту, оскільки прийняті управлінські рішення завершують процедури формування інструментів впливу керуючої системи на керовану.
Процес прийняття рішень складається із взаємопов’язаних етапів: підготовка рішення, прийняття рішення, реалізація рішення. На етапі підготовки рішення виявляються проблеми або можливості, що потребують прийняття рішення; аналіз необхідної інформації; визначення цілей, що мають бути досягнуті за допомогою рішення. Всі складові даного етапу є взаємопов’язаними та взаємозалежними. Імпульсом для прийняття управлінського рішення в є необхідність вирішення проблеми (використання можливості) з метою досягнення (покращення) бажаних результатів. Часто використання потенційних можливостей не сприймається як імпульс до прийняття рішення, оскільки відсутня необхідність досягнення норми, тобто запланованих результатів діяльності. На думку П. Друкера, вирішення проблеми лише відновлює норму, в той час як результати «мають бути наслідком використання можливостей» [7].
Для виявлення проблем (можливостей) збирається та аналізується внутрішня і зовнішня інформація, яка має безпосереднє відношення до даного питання. З існуючих проблем спочатку відбирають так звані базові, кардинальні, тобто ті, вирішення яких необхідно здійснювати в першу чергу; відібрані проблеми ранжують за ступенем важливості; визначають стратегічні напрями вирішення з попередньою ресурсною оцінкою.
Під час аналізу інформації важливе значення має якість інформації, на основі якої визначається необхідність прийняття рішення. Інформація повинна мати наступні характеристики: бути своєчасною, достовірною, повною та точною. Крім того, інформація повинна бути релевантною, тобто мати безпосереднє відношення до проблеми, яка розглядається.
На підставі аналізу інформації формують цілі вирішення проблеми, при цьому використовуються такі способи: простий перелік цілей; метод структуризації за обраним принципом; метод парних порівнянь; структуризація цілей на основі лінгвістичного аналізу формулювань, починаючи з головної мети та комбінації методів.
На етапі прийняття рішення виявляються обмеження, формуються альтернативи, здійснюється їх аналіз та оцінка, а також вибір одного варіанту рішення.
Спочатку виявляються обмеження щодо прийняття рішення. Ці обмеження відрізняються залежно від ситуації та рівня прийняття рішення. Але існують деякі обмеження загального характеру, серед яких: неадекватність засобів виконання рішення, недостатність фінансових або трудових ресурсів, потреба у спеціальній технології, несприятливе конкурентне середовище, правові та культурні обмеження. Для того, щоб рішення було реалізовано, на даному етапі необхідно виявити і врахувати всі важливі обмеження.
Після визначення обмежень формуються альтернативні рішення, які відповідають виявленим обмеженням. Із зростанням кількості та різноманітності альтернативних варіантів збільшується ймовірність прийняття рішення, найбільш наближеного до оптимального. Разом з тим занадто велика кількість альтернатив, навіть якщо всі вони є реалістичними, часто ускладнює прийняття рішення. Тому часто замість пошуку найкращого рішення поступово розглядаються альтернативи, доки не буде знайдена така, що відповідає певному прийнятному мінімальному стандарту. Для генерації альтернатив на цьому етапі використовують загальні методи з практики менеджменту, такі як «мозковий штурм», метод аналогії, інверсії, фантазії, морфологічного аналізу та ін.
Після виявлення всіх альтернативних варіантів проводиться їх аналіз та оцінка. Під час оцінки визначаються переваги та недоліки кожної альтернативи, а також їх можливі наслідки. Для порівняння альтернатив використовують певні стандарти, що являють собою критерії прийняття рішень. Ці критерії можуть бути кількісними, тобто вимірюватися в грошових одиницях, відсотках, штуках, або якісними, тобто мати суб’єктивну оцінку. Неоднорідність критеріїв викликає ускладнення порівняння рішень, у зв’язку з чим доцільно використовувати бальну систему оцінки. Кожному критерію надається певна кількість балів за обраною шкалою, на основі балів, які отримують альтернативні рішення, обирається одне з них.
Зусилля, що витрачається на порівняння альтернатив, залежить від наступних чинників: потенційних збитків через вибір альтернативи, яка не є найкращою; потенційних вигод, які можна отримати від вибору кращої альтернативи; витрат на проведення ретельної оцінки.
На процес прийняття управлінських рішень впливають такі фактори:
1. Особисті якості менеджера (освіта, знання, вік, досвід, характер тощо);
2. Поведінка менеджера (звички, психологія тощо);
3. Середовище прийняття рішення:
 визначеність (керівник усвідомлює очікувані наслідки реалізації всіх можливих альтернативних рішень);
 ризик (менеджеру відомі ймовірні результати реалізації кожної альтернативи);
 невизначеність (неможливо з'ясувати ймовірні наслідки реалізації будь-яких альтернативних рішень).
4. Інформаційні обмеження (обумовлені зростанням витрат на отримання додаткової інформації).
5. Взаємозалежність рішень.
6. Очікування можливих негативних наслідків.
7. Можливість застосування сучасних технічних засобів.
8. Наявність ефективних комунікацій.
9. Відповідність структури управління цілям та місії організації тощо [3, с.236].
Згідно із законами вихідних даних Г. Спенсера кожен може прийняти ефективне рішення, володіючи достатньою інформацією. Компетентний менеджер здатний прийняти оптимальне рішення і в разі існування інформаційних обмежень. Але тільки талановитий менеджер здатний результативно діяти навіть за повної відсутності необхідної інформації.
Отже, процес прийняття управлінських рішень складний і суперечливий. Рішення приймаються для досягнення конкретної мети міжнародної корпорації. У міжнародній корпорації приймаються стратегічні, тактичні, оперативні рішення, які мають свою мету і спрямованість. Процес прийняття управлінського рішення є циклічним і складається з наступних взаємопов’язаних етапів: підготовки рішення, його прийняття та реалізації. Для прийняття обґрунтованих рішень необхідною є своєчасна, достовірна та повна інформація. До сфер діяльності, в яких прийняття рішень відбувається переважно на корпоративному рівні, належать: фінанси; використання виробничих потужностей; використання потенціалу експатріантів; маркетингова міжнародна політика; ліцензійна діяльність; наукові дослідження; зв’язки з громадськістю.
Пропозиції. Основними напрямами, в яких приймаються рішення на рівні головної компанії, є: рішення щодо створення нових підрозділів; про використання інвестиційних коштів; рішення щодо розвитку та реформування організаційної структури. На рівні структурних підрозділів, як правило, приймаються рішення щодо стратегії розвитку, відповідальності за результати діяльності, власних функцій, продукції, ринків збуту, внутрішнього контролю; форми звітності перед головною компанією. В процесі прийняття рішень важливо також значну увагу приділяти впливу національних культур. Прийняття рішень є найважливішою справою в роботі менеджера. Тому вчитися приймати рішення потрібно ще в процесі навчання, а не тоді, коли від керівника вже залежить доля підприємства. Тому зараз можна вчитися не тільки на власних помилках, але і на досвіді інших людей і організацій. Приймаючи рішення, потрібно усвідомлювати, що керівник розпоряджається не тільки своєю долею, але і долями працюючих на нього людей. Історія знає багато випадків, коли ухвалення відповідального рішення в критичний момент рятувало фірму від руйнування. Але з іншого боку, ухвалення невірного рішення може мати жахливі наслідки.
Список використаної літератури
1. Василенко В.А. Теорія і практика розробки управлінських рішень: [навч. посібник] / В.А. Василенко – К.: ЦУЛ, 2003. – 420с.
2. Дерлоу Д. Ключові управлінські рішення: Технологія прийняття рішень: [пер. з англ.] / Д. Дерлоу – К.: Всеувито: Наукова думка, 2001. – 242с.
3. Мескон М.Х. Основы менеджмента [пер. с англ.] / М.Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури – М.: Дело, 1992. – 702с.
4. Смирнов Э.А. Разработка управленческих решений: [учебник для вузов] / Э.А. Смирнов – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 271с.
5. Трояновский В.М. Разработка управленческого решения: [учебн. пособие] / В.М. Трояновский – М.: Издательство РДЛ, 2003. – 208с.
6. Янг Стэнли. Системное управление организацией. – М. : Советское радио, 1972. – 453 с.
7. Зленко А. Особливості прийняття управлінських рішень у міжнародних корпораціях http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Evu/2009_13/Zlenko.pdf