Визначено основні аспекти процесу прийняття управлінських рішень. Проаналізовано підходи до визначення поняття "управлінське рішення". Розглянуто тривимірну модель прийняття управлінського рішення.

Теперішній стан економіки України характеризується і супроводжується багатьма складнощами в політичних, соціально-економічних та інших процесах, що, відповідно, призводить до ускладнення управління народногосподарським комплексом і потребує пошуку шляхів його вдосконалення.
Управлінські рішення є основою процесу керування, будь-яка управлінська діяльність ґрунтується на їх розробці, оцінці та прийнятті. Прийняття управлінських рішень є невід'ємною частиною щоденної роботи керівника, а ефективність його управлінської діяльності, безпосередньо, залежить від того, як він вміє розв’язати нестандартні завдання.
Прийняття рішень є найголовнішим оцінювальним критерієм здібностей, умінь і навичок керівника. Від їх зумовленості значною мірою залежать результати діяльності організації [4].
Метою даної робити є визначення основних аспектів процесу прийняття управлінських рішень.
Вагомий внесок у розвиток теорії і практики прийняття управлінських рішень внесли такі вчені: Ф. Бекон О., М. Альберт, М. Мескон, О. Кузьмін, О. Мельник, В. Стадник, І. Бланк, Е. Смирнова та інші. Огляд та аналіз праць цих вчених показав, що теорія прийняття рішень містить математичний системний аналіз, імітаційне моделювання, евристичні методи обґрунтування рішень, теорію ігор, методи експертних оцінок, порядок процедури прийняття рішень, програми управління за цілями або результатами [4].
Управлінське рішення – це формалізований на альтернативних засадах спосіб безпосереднього впливу керуючої системи організації на керовану [3].
Прийняття управлінських рішень можна здійснювати або колективно або індивідуально. Колективне прийняття рішення створює потенційні можливості підвищення якості рішень, а індивідуальне – має суб’єктивний характер.
До управлінського рішення висуваються певні вимоги, а саме: оптимальність, тобто повинно прийматись таке рішення, яке б відповідало економічному критерію ефективності діяльності організації; повнота оформлення – рішення повинно бути чітким та конкретним; своєчасність - рішення повинно прийматися у момент виникнення проблеми; кількісна та якісна визначеність - встановлення конкретних, виражених у кількісних та якісних показниках, результатів рішення; цілеспрямованість – повинна бути чітко сформульована мета прийняття рішення; правомірність - дотримання правових норм, комплексність - врахування усіх взаємозв'язків та взаємозалежності; гнучкість, наукова обґрунтованість [2, с. 17], вибір головної проблеми, об'єктивність, компетентність, дієвість і конкретність [1, с. 227]. Якщо керівник буде дотримуватись цих вимог, то він забезпечить успіх роботи всієї організації.
Менеджер приймає досить велику кількість рішень і ці рішення є різними за цілеспрямованістю, ступенем складності, тривалістю дії, характером та особливістю вирішуваних проблем, способом обґрунтування і ступенем новизни, сферою охоплення, частотою повторення, суб’єктом і рівнем прийняття [5].
Керівна діяльність потребує використання переважно розумового, творчого характеру управлінської праці, у якій постановка цілей, розроблення способів і методів їх досягнення становлять основний зміст праці керівника [4].
Діяльність управлінця реалізується через використання ним логічного та творчого мислення, інтуїції та досвіду. Якщо розв’язок задач зводиться до єдиного правильного результату через операції аналізу, порівняння, синтезу, то керівник використовує логічне мислення, а якщо він перебуває в умовах невизначеності, недостачі інформації, то застосовує творче мислення.
Чим багатшим є досвід управлінської діяльності, тим ефективнішою виявляється інтуїція у керівника, яка зумовлена вже набутими знаннями, вміннями та навичками у його діяльності.
Тривимірна модель прийняття управлінського рішення відображає взаємозалежність таких трьох аспектів: досвідний аспект, який базується на судженнях, знаннях, навичках, здобутих у житті і засвоєних або випробуваних на практиці керівником; логічний аспект прийняття управлінського рішення, що передбачає правильність і поміркованість доказів, роздумів, закономірностей; інтуїтивний аспект, що виявляється у неусвідомленому почутті, яке наштовхує на правильні дії. Відповідно до цієї моделі, можна виокремити сім основних управлінських рішень [4].
Першим є стратегічне управлінське рішення, яке передбачає виявлення сильних і слабких сторін і є запорукою кваліфікованого вирішення проблем. Ці рішення приймаються вищим керівництвом, яке ретельно аналізує інформацію щодо них. Стратегічні рішення властиво приймати тим керівникам, які спираються на власний досвід, логіку та інтуїцію, вони приймають їх, попередньо вивчивши та проаналізувавши умови їх виконання.
Наступним є адаптивне управлінське рішення, яке спирається на компетентність, знання, вміння, набутий досвід керівника, результат від прийнятих ним раніше рішень. Менеджери, які приймають ці рішення, внаслідок своєї практики і досвіду, мають сформульовану модель, яка дає змогу спрогнозувати результат альтернативних варіантів вибору в цій ситуації. Як правило, керівник приймає ту альтернативу, яка принесла успіх у минулому, хоча це не гарантує, що прийняте рішення буде ефективним.
Третім видом є ризиковане рішення, яке приймають в умовах невизначеності, коли неможливо оцінити ймовірність оптимальних шляхів для досягнення бажаних результатів. Ці рішення приймаються за обставин, які швидко змінюються. Ризиковані рішення характерні для керівників, у яких побудова гіпотез переважає над їх аналізом та синтезом [4].
Четвертим видом є інертне рішення, яке поєднує такі два суперечливі між собою фактори, як логіку та інтуїцію. Це рішення є результатом дуже невпевненого й обережного пошуку альтернатив. Управлінці, які приймають інертні рішення, спираючись на логіку та інтуїцію, порівнюють між собою всі альтернативи, виявляють негативні наслідки, ризик кожної, оцінюють їх важливість.
П’ятими є врівноважені рішення. Такі рішення сприяють вирішенню проблем, їх ретельно оцінюють, приймаються послідовно. Приймаючи такі рішення, менеджер обирає з-поміж можливих альтернатив ту, яка мінімізує ризики і негативні наслідки.
Наступними можна назвати раціональні рішення. Вони є залежними від досвіду керівника і приймаються ним, коли результат кожного варіанту вирішення проблеми може бути передбачений.
Останніми є інтуїтивні рішення, які ґрунтуються на основі чуття людини, передбачення, вгадування, без логічного обґрунтування. Такі рішення, як правило, приймають менеджери, які виробляють ідеї, але не дають гарантії того, що вони будуть ефективними.
Прийняття рішень, як основний напрям діяльності керівника, потребує як професійної компетентності у вирішенні завдань, так і сприйняття та обробки інформації, структуруванню проблем і пошуку шляхів їх вирішення. Сьогодні від керівника вимагається прийняття нестандартних управлінських рішень, які, в свою чергу, ускладнюють його роботу. Управлінець повинен не тільки сам адаптуватись до змін у середовищі, а й переконати колектив у необхідності саме нестандартних рішень.
Оскільки кожне управлінське рішення має і сильні і слабкі сторони, керівник повинен виконувати такі завдання:
1. Намагатися прийняти оптимальне управлінське рішення, тобто найкраще, найефективніше за цих умов, спираючись на власні ділові якості, здібності творчого мислення, інтуїтивне врахування всіх виробничих обставин.
2. Вміло поєднувати ті чи інші методи менеджменту, щоб їх комбінація максимально спонукала підлеглих виконувати поставлене завдання.
3. Мобілізувати певні індивідуальні та організаційні ресурси на виконання рішення [4].
Прийняття управлінського рішення не завжди приносить бажаний результат. Це пояснюється тим, що інколи, внаслідок неуважності, поспішності, через дефіцит часу, допускаєшся помилок. Тому керівник, коли приймає управлінське рішення, повинен покладатись не лише на свій досвід, інтуїцію та логіку, а й брати до уваги наукові дослідження. Використання нових підходів дає змогу керівнику контролювати інтуїтивні судження у разі прийняття рішень, частково забезпечувати узгодженість і надійність прийнятих управлінських рішень. Прийняття ефективних управлінських рішень є певною мірою мистецтвом. Майстерність керівника проявляється через вміння його прийняти управлінське рішення в більш складній і відповідальнішій ситуації, ніж зазвичай. Адже, саме майстерність управлінця є гарантією ефективного вирішення проблеми, конструктивних дій у нестандартних ситуаціях, вибору найоптимальніших із альтернатив та пошуку найефективніших шляхів досягнення бажаних цілей.
Отже, необхідною умовою ефективного функціонування організації є прийняття результативних управлінських рішень. Результат цих рішень залежить певною мірою від індивідуальних здібностей керівника, від його теоретичних і практичних навичок. При прийнятті управлінських рішень менеджер повинен враховувати як позитивні, так і негативні його наслідки, а також мінімізувати витрати на його реалізацію, адже мистецтво прийняття управлінського рішення – це вибір оптимальних методів і прийомів, які забезпечать досягнення бажаних результатів, витративши мінімум затрат при допустимому рівні ризику.

Список використаних джерел
1. Виноградський М.Д. Організація праці менеджера : навч. посібн. [для студ. екон. ВНЗів] / М.Д. Виноградський, А.М. Виноградська, О.М. Шканова. – К. : Вид-во "Кондор", 2003. – 414 с.
2. Моделі і методи прийняття рішень в аналізі та аудиті : навч. посібн. / за ред. д-р екон. наук, проф. Ф.Ф. Бутинця, канд. екон. наук, доц. М.М. Шигун. – Житомир : Вид-во ЖДТУ, 2004. – 352 с.
3. Гогуля О.П. Прийняття результативних управлінських рішень як запорука ефективної діяльності організації [Електронний ресурс] / О.П. Гогуля, Л.В. Гогуля // - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnau/2010_154_1/10gop.pdf
4. Мала Н.Т. Мистецтво прийняття управлінського рішення [Електронний ресурс] / Н.Т. Мала, І.С. Процик // - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/20_14/345_Mal.pdf
5. Мала Н.Т. Управлінські рішення: класифікація та процес прийняття [Електронний ресурс] / Н.Т. Мала // - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vnulp/Menegment/2007_605/04.pdf