Однією із загальних тенденцій розвитку сучасного світового постіндустріального суспільства є його трансформація в інформаційне супільство та суспільство знань на основі широкого запровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у всі сфери життєдіяльності особистості, суспільства та держави. Серед множини сучасних ІКТ, що визначають цей процес, особливе місце посідає технологія електронного урядування, ефективність упровадження якої залежить від багатьох чинників політичного, соціального, економічного, інформаційного, науково-методичного, організаційного, нормативно-правового характеру тощо.
Ключовими елементами електронної державної служби є розбудова електронної взаємодії на всіх рівнях як усередині установ, так і між ними, що базується на організації потужних відомчих та національних дата-центрів і мереж обміну електронними даними, а також глобальна модернізація нормативного та організаційного підходів до впровадження інформаційних технологій у сферу державної служби. Без урахування цих та інших чинників, визначення їх пріоритетності, взаємозв’язків неможливе формування науково-обґрунтованої державної політики та здійснення державного управління з реалізації електронного урядування та розвитку інформаційного суспільства в Україні в цілому.
Розвиток е-урядування в Україні вже пройшов два етапи.
Перший етап – з 1998 до 2004 року. Це період інтенсивного становлення, розроблення й упровадження основних компонентів е-урядування: прийняття нормативно-правової бази, створення урядового веб-порталу, введення в органах державної влади системи автоматизованого діловодства та контролю виконавської дисципліни, розвитку телекомунікаційної інфраструктури.
Нормативно-правові акти 1998 року, зокрема закони України «Про Концепцію Національної програми інформатизації», «Про Національну програму інформатизації», постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації», заклали підвалини системного розвитку е-урядування в Україні. Національна програма інформатизації об’єднує регіональні й галузеві програми інформатизації, а також програми створення та розвитку інформаційно-аналітичних систем органів виконавчої влади та окремі проекти загальнонаціонального значення.
Прийняття Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» 2003 року та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового порядку здійснення електронного документообігу в органах виконавчої влади» 2004 року дало можливість розпочати роботи зі створення й упровадження в органах державної влади систем автоматизації діловодства, контролю виконавчої дисципліни та заклало законодавчу базу переходу на електронний документообіг як усередині державних органів, так і між ними.
Закон України «Про електронний цифровий підпис» 2003 року та постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності» 2004 року відкрили шлях створення єдиної загальнонаціональної системи електронного цифрового підпису, що дає можливість використовувати юридично рівноцінні зі звичайними електронні документи з електронним цифровим підписом у здійсненні функцій держави щодо надання послуг громадянам, підприємствам, державним службовцям та органам державної влади.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади» 2002року започатковано обов’язкове надання інформаційних послуг міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за допомогою створення власних веб-сайтів у інтернеті. Крім того, розроблено й реалізовано проект єдиного веб-порталу Кабінету Міністрів України.
Відповідно до Закону України «Про Національну систему конфіденційного зв’язку» 2002 року спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері конфіденційного зв’язку забезпечується функціонування, розвиток, використання спеціальної інформаційно-телекомунікаційної системи (СІТС), що з’єднує захищеним зв’язком органи виконавчої влади.
Другий етап – з 2004 до 2008 року – став періодом подальшого розвитку створеної інформаційної системи, наближення її до світових стандартів. Так, удосконалюється урядовий веб-портал у напрямі забезпечення надання послуг громадянам та представникам бізнесу, уніфікуються системи електронного документообігу органів виконавчої влади, створюється інфраструктура електронного цифрового підпису, продовжується об’єднання центральних органів виконавчої влади в єдину захищену мережу спеціального зв’язку.
Указом Президента України «Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх інформаційних технологій» 2005 року одним із пріоритетних напрямів державної політики визначено розвиток інформаційного суспільства та упровадження новітніх інформаційних технологій в усіх сферах суспільного життя, діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Указ надав дієвого поштовху розвиткові е-урядування в Україні, зокрема визначив основні короткострокові та довгострокові пріоритети й завдання Кабінету Міністрів України щодо його реалізації.
Електронне урядування сьогодні – одна із сфер застосування управлінської праці, на яку є зростаючий попит з боку органів державної влади, що потребують висококваліфікованих фахівців, здатних ефективно працювати в умовах розвитку інформаційного суспільства. Проведені Національною академією державного управління при Президентові України дослідження підтверджують,
що в органах державної влади проводиться певна робота із впровадження електронного урядування та розвитку електронної демократії, однак високопрофесійних керівників, здатних ефективно аналізувати та ухвалювати державно-управлінські рішення у цій сфері людської життєдіяльності критично не вистачає. Отже, виникає гостра потреба в професіоналах, наділених відповідною компетенцією, функцією яких є забезпечення впровадження, координації та супроводу проектів з електронного урядування та електронної демократії в органах державної влади.
Саме тому ключовими елементами електронної державної служби в Україні є розбудова електронної взаємодії на всіх рівнях як усередині державних установ, так і між ними, що базується на організації потужних відомчих та національних дата-центрів і мереж обміну електронними даними, а також глобальна модернізація нормативного та організаційного підходів до впровадження інформаційних технологій у сферу державної служби.
Сьогодні здійснюються лише перші кроки щодо впровадження адміністративних інтерактивних послуг, які передбачають звернення до державних органів в електронному вигляді з використанням електронного цифрового підпису.
Наступними кроками впровадження е-урядування в Україні мають бути такі:
• по-перше, перетворення та вдосконалення процесів надання державних послуг на основі досвіду автоматизації традиційних технологій;
• по-друге, трансформація та спрощення програмних систем автоматизації удосконалених процесів;
• по-третє, прийняття нормативно-правових актів, що закріплюють нові засади надання державних послуг;
• по-четверте, відмова від паралельного супроводження нових технологій традиційними і використання виключно безпаперових технологій.
Для реалізації цих нововведень була створена Концепція розвитку електронного урядування в Україні, яка буде реалізовуватиметься синхронно у взаємному зв’язку впродовж трьох етапів: 2011 - 2012 роки – проведення досліджень, розроблення інструментарію та нормативно-правової бази для реалізації пілотних проектів, 2012 – 2014 роки – реалізація пілотних проектів, аналіз їх результатів, удосконалення інструментарію та розроблення нормативно-правової бази для запровадження пропонованих змін у всій системі органів виконавчої влади та системі державної служби, 2014 – 2015роки – запровадження пропонованих змін у всій системі органів виконавчої влади та системі державної служби.
У цілому в Україні є досить серйозні наукові та практичні напрацювання щодо створення інфраструктури електронного урядування. Однак, до чинників, що стримують прискорений розвиток цієї сфери, належать насамперед проблеми міжвідомчої взаємодії (у тому числі пов’язані з відсутністю відповідних регламентів та нормативно-технічних документів), відсутність формалізованих типових рішень щодо надання органами виконавчої влади (як державної, так і місцевого самоврядування) послуг у дистанційному режимі. Суттєву роль у цьому відіграє й людський фактор, оскільки запровадження електронного урядування все більше буде витискувати чиновника як посередника між державою і громадянином, тим самим полегшуючи долю простої людини і унеможливлюючи корупційні діяння серед надавачів державних послуг.
Список використаних джерел:
1. Лопушинський І. П. Упровадження електронного урядування в роботу органів виконавчої влади України як вагома складова реформування державної служби – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Pubupr/2010/2010-2/doc/4/08.pdf
2. Вишневський А., Дунаєв В. Електронне урядування: досвід упровадження в Головдержслужбі України - [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.guds.gov.ua/control....d=37402
3. Гончарук І. І. Впровадження електронного урядування в Україні: сучасне та майбутнє - [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.pdaa.edu.ua/np/pdf5/3.pdf
4. Семенченко А. І. Електронне урядування в Україні: проблеми та шляхи вирішення //Електронне урядування: міжнародний науковий фаховий журнал. – 2010. - №1. – С. 6-17.
5. Чукут С. А., Загвойська О. В. Магістерська програма з електронного урядування як сучасний інституційний механізм реформування державного управління //Електронне урядування: міжнародний науковий фаховий журнал. – 2010. - №1. – С. 29-37.
6. Україна перейде на електронне урядування в три етапи - [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.unian.net/ukr/news/news-412458.html