Питання про ефективний розвиток системи комерційного бізнесу в складних умовах трансформації вітчизняної економіки є досить проблематично-дискусійним. Оптимальне вирішення якого можливе тільки через поєднання різних за потенціалом суб’єктів цієї системи – малих, середніх і великих, кожен з яких відіграє помітну роль в динамізації всієї сфери бізнесу .
На жаль, стан теоретичних і методичних розробок вітчизняних вчених в сфері підвищення рентабельності не дає сьогодні змогу державним і регіональним органам влади суттєво впливати на процеси становлення і розвитку комерційної діяльності за умов труднощів перехідного періоду. Разом з тим, відсутність значних інвестицій, що спроможні істотно вплинути на структурну перебудову економіки регіонів, необхідність працевлаштування робітників, що вивільняються внаслідок реструктуризації промисловості, а також пошук джерел поповнення коштів місцевих бюджетів, обумовили необхідність проведення подальших досліджень. У зв'язку з цим особливу актуальність мають аналіз теоретичних положень, накопиченого досвіду та розробка методів, що стимулюють розвиток прибутковості комерційного бізнесу в Україні.
В перехідних умовах трансформаційних економічних відносин загальну ефективність функціонування суб’єктів комерційної діяльності значно знижує негативний вплив низки об’єктивних і суб’єктивних чинників. Вони пов’язані, передусім, із недосконалістю вітчизняного законодавства, нерозвиненістю інфраструктури бізнесу, обмеженістю джерел фінансування, відсутністю системи державної підтримки і захисту комерційних формувань. В цих умовах розвиток і функціонування суб’єктів комерційного бізнесу є мало ефективним, що потребує більш детального перегляду та аналізу сфери бізнесу на загальнодержавному рівні.
Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх та малих підприємств, оптимальне їх співвідношення [2]. Основна роль при цьому належить малим підприємствам, організація діяльності яких повинна базуватися на основі стандартної моделі, направленої на оптимізацію прибутку – основного показника ефективності діяльності суб’єкта бізнесу. Розвиток малого бізнесу є запорукою здорового економічного життя країни. За умови обмеженості задіяних ресурсів і порівняно невеликого потенціалу, малі суб’єкти бізнесу володіють значними можливостями для маневрування, швидкої зміни бізнесової стратегії.
Сектор малого підприємництва – своєрідне ядро будь-якої сучасної господарської системи, без якого економіка і суспільство в цілому не можуть розвиватися ефективно. Саме тут відтворюється й циркулює основна маса національних ресурсів, які є живильним середовищем для розвитку великого та середнього бізнесу [5]. Але недостатня глибина галузевої спеціалізації, суттєві структурні диспропорції, нерівномірність та суперечливість територіального розподілу малих підприємств істотно впливають на загальний рівень ефективності даного сектору в Україні. У зв’язку з цими умовами рентабельність малих підприємств не відповідає можливостям економіки, її виробничому, науково-технічному, трудовому потенціалу (враховуючи незначну частку малих підприємств у загальній зайнятості та обсягах виробництва) [5].
У той же час, комерційний бізнес в цілому не може ефективно розвиватися без накопичення достатнього потенціалу середніх і великих підприємств, які стають орієнтирами для розвитку всієї підсистеми, до рівня яких прагнуть у стратегічній перспективі всі бізнесові формування.
Статистичне визначення середнього бізнесу (як підприємств із чисельністю зайнятих від 51 до 250 чоловік), що з’явилося у 2008 році, у цілому, відповідає аналогічним визначенням в інших країнах [3] . На відміну від малих і мікропідприємств, зосереджених здебільшого в торгівлі і сфері послуг, у середньому бізнесі більше 50% зайнятих працюють у виробничій сфері-промисловості (38%) і сільському господарстві (18%)[6].
У середньому, продуктивність праці в секторі МСП нижча, ніж на великих підприємствах і складає лише 60% від рівня останніх. У той же час всередині сектора МСП найменш продуктивними виявилися середні підприємства: продуктивність праці на них складає лише 89% від відповідного показника на малих і 76% - на мікропідприємствах. Цей факт заслуговує на особливу увагу, оскільки суперечить теоретичним очікуванням [7].
Однією з можливих причин низької продуктивність праці в секторі МСП є специфічний шлях виникнення сучасного середнього сектора української економіки, і як наслідок, його особливості з точки зору відносин власності. На відміну від розвинутих країн Заходу, де середній бізнес виріс з успішних приватних малих підприємств, в Україні середній сектор утворився, в основному, у процесі приватизації державних підприємств як середнього, так і великого розміру. В останньому випадку сучасні середні підприємства утворювалися з приватизованих великих підприємств, що у процесі реструктуризації зробили істотні скорочення персоналу і перейшли в категорію середнього бізнесу, або з підрозділів великих вертикально інтегрованих виробництв, що розукрупнювались до або в процесі приватизації. Це означає, що українські середні підприємства замість зразка успішної і динамічно зростаючої приватної ініціативи представляють собою сектор, який багато в чому успадкував проблеми старих державних великих підприємств і має потребу в істотній реструктуризації [4].
Ефективність вітчизняної економіки визначається, передусім, ступенем розвитку великого підприємництва, яке є основним об’єктом промислової та структурної політики держави, основним її представником на зовнішніх ринках. Саме суб’єкти великого підприємництва відстоюють економічні інтереси та позиції держави, сприяють пришвидшенню інтеграційних економічних процесів та припливу іноземних капіталів в економіку країни тощо. Але в Україні має місце низька ефективність державного регулювання великого підприємництва, не існує цілісного механізму державної підтримки великого підприємництва, яка могла б сприяти більш ефективному розвитку великого бізнесу. Державну підтримку отримують окремі регіони, галузі, об’єкти, і в більшості випадків вона носить експериментальний, пілотний характер[8]. Причиною цього є відсутність чітких визначень щодо обєктів, субєктів та критеріїв великого бізнесу, тому регулюються лише окремі його форми.
Пріоритетним напрямом розвитку вітчизняного комерційного бізнесу є створення належних законодавчих [1], економічних і політичних умов для повноцінного функціонування торговельно-сервісних формувань основних організаційно-правових форм: індивідуальних, партнерських, корпоративних, що доволі позитивно зарекомендували себе як високоефективні у світовій практиці комерційного бізнесу. Порівняльна характеристика переваг і недоліків кожної означеної організаційно-правової форми ведення справи дає підстави для формування власної цільової ринкової стратегії реальними суб’єктами комерційного бізнесу. В рамках цієї стратегії перспективного розвитку комерційного підприємства повинні реалізовуватися конкурентні переваги даного суб’єкта бізнесу, орієнтовані на досягнення стійкого становища на ринку, мінімізацію комерційного ризику і оптимізацію прибутку. Обґрунтована цільова стратегія бізнесового суб’єкта повинна передбачати зменшення ступеню ризику і забезпечення заданих рівнів рентабельності, які можливі за рахунок: 1) знаходження фінансово стабільних партнерів; 2) проведення активних зовнішніх консультацій; 3) створення резервного фонду страхування ризиків; 4) перенесення частини ризику за рахунок перестрахування.
Отже, підвищення ефективності роботи комерційно-бізнесових підприємств може бути досягнуте за рахунок розроблення і впровадження комплексних механізмів державного регулювання системи комерційного бізнесу, адресної підтримки суб’єктів цієї системи, забезпечення рівноправного доступу усіх комерційних підприємств, без огляду на форму власності і масштаби діяльності до наявних ресурсів. При цьому необхідно приділити належну увагу завершенню формування законодавчої бази в частині комерційного бізнесу, матеріальному, фінансово-кредитному та кадровому забезпеченню комерційних підприємств, що в перспективі дасть відчутний соціально-економічний ефект, який передбачає приріст реального ВВП та підвищення рівня добробуту населення.

Література:
1. Указ президента: Про невідкладні заходи щодо вдосконалення державного регулювання господарської діяльності вiд 09.08.2008 № 698/2008 // Урядовий кур'єр вiд 14.08.2008 - № 149.
2. Економіка України: макропроблеми розвитку / Н.І. горшкова та ін.; за ред. В.Ф. Беседіна, А.С. Музиченка – К.: НДЕІ, 2008. – 327 с.
3. Логіненко Л.О. Нові стратегічні завдання державної політики щодо розвитку підприємництва в Україні / Л.О Логіненко // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - №11. - С. 18-25.
4. Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь /[ К.О. Ващенко, З.С. Варналій, В.Є. Воротін, В.М. Геєць, Е.М. Кужель, О.В. Лібанова та ін.] – К., Держкомпідприємництво, 2008. – 226
5. Розвиток внутрішніх ринків в Україні: добробут завдяки конкуренції. – К.: Альфа-принт, 2004. – 91 с.
6. Статистичний щорічник України за 2009 р. / Держкомстат України. – К.: Техніка, 2010.
7. http://www.ukrstat.gov.ua - Офіційний сайт Державного комітету статистики України
8. http://www.zakon.rada.gov.ua - Офіційний сайт Верховної Ради України