Текстильний сектор та легка промисловість в цілому в усьому світі є одними з провідних галузей економіки, що значною мірою забезпечують формування державного бюджету та виступають важливим фактором розвитку сільського господарства, хімічної та машинобудівної промисловості тощо. Проте в Україні ці сфери діяльності вже багато років перебувають у стані системної кризи. Для з'ясування причин, що перешкоджають виходові з кризи, та обґрунтування напрямів подальшого розвитку секторів поряд із вивченням статистичної інформації та здійсненням ситуаційного аналізу доцільно використовувати й маркетингові дослідження.
Як відомо, протягом 1991-1999 pp. вітчизняна текстильна галузь пережила глибоку кризу, внаслідок якої фізичні обсяги виробництва продукції скоротилися на 92% . Статистика свідчить, що за даними 2009 року 50% обсягів виробництва сектора забезпечували лише 6 із 34 товарних позицій, серед яких — тканини вовняні, тканини бавовняні, брезент, килими, мішки та пакети.
Наведені дані дають підстави стверджувати, що замість орієнтації на випуск високоякісної продукції споживчого призначення, здатної привертати увагу покупців на внутрішньому та світовому ринку, вітчизняні текстильники все більше концентруються на виготовленні суто технічної продукції, що потребує мінімальної якості вихідної сировини, мінімальної творчості у процесі розробки та мінімальних витрат праці. До того ж, велика частка цієї продукції призначена для експорту.
Тим часом внутрішній ринок текстильних виробів вельми успішно заповнюється імпортною продукцією. За основними товарними групами у 2010 р. офіційний імпорт у вартісному вимірі перевищував виробництво у декілька разів — наприклад, за пряжею та нитками текстильними — у 11,9 рази, за тканинами текстильними — у 5,9 рази, за матеріалами текстильними іншими — у 3,1 рази, за полотнами трикотажними — у 5,1 рази. За трикотажними виробами вартість імпорту становила 69,1% від внутрішнього виробництва [3,с.46].
Щодо інвестиційної сфери, то головною проблемою визнано те, що деякі прогресивні положення Закону України "Про інноваційну діяльність" не набувають фактичної чинності внаслідок їх тимчасового призупинення.
Важливе значення для виробників текстильної продукції має законодавство, що регулює правовідносини у царині стандартизації та сертифікації. Проведений аналіз свідчить, що національна система стандартів у галузі є досить розвинутою, але складною та незграбною. Попри те, що значна частина виробників не вважає теперішні стандарти застарілими та такими, що створюють перешкоди для їхньої діяльності, об'єктивно ці стандарти не повністю узгоджені з міжнародними. Вони реально ускладнюють здійснення зовнішньоторговельних операцій і нерідко є підставою для адміністративного тиску на виробників з боку організацій, що здійснюють сертифікацію. Той факт, що сертифікація значної частки продукції за національними стандартами в Україні є обов'язковою, а для виходу на зовнішній ринок потрібна сертифікація за системою ISO, призводить до потреби подвійної сертифікації, що не сприяє ефективній зовнішньоекономічній діяльності підприємств сектора.
Також однією з проблем є складність проходження адміністративних процедур. Найпоширенішими адміністративними процедурами є нескінчені перевірки підприємств контролюючими органами, а найбільше проблем мають виробники, що працюють з іноземними партнерами. Однією з найактуальніших проблем на мікрорівні є забезпечення виробництва сировиною належної якості. Сировинної бази у секторі текстильних виробів на сьогодні в Україні майже немає. Бавовна та натуральний шовк є цілковито імпортованими видами сировини; виробництво натурального шовку фактично припинено. Протягом 2001-2007рр. виробництво вовни скоротилось у 8,8 рази, льону — у 13,5 рази, хімічних волокон — майже у 5 разів. Зростання ж обсягів виробництва у 2007-2010 рр. було незначним [3, с.49].
Якість вітчизняної сировини — як натуральних, так і хімічних волокон — у переважній більшості випадків не влаштовує виробників пряжі, готових тканин та трикотажу. Як наслідок, значна частина сировини імпортується. У 2009 р. частка імпорту волокон склала: для бавовни — 100%, для льону — 6, для вовни — 73, для хімічних волокон — 48,5%.
У зв'язку з досить високою енергомісткістю вітчизняних текстильних виробів спостерігаємо суттєву залежність конкурентоздатності продукції сектора від вартості енергоносіїв. Тенденції до подорожчання газу та нафти створюють серйозні проблеми для текстильників. Дослідники стверджують, що подорожчання електроенергії у середньому на 14,6% здатне призвести до помітного зниження конкурентоспроможності продукції.
Рівень конкуренції на внутрішньому ринку текстильних виробів близько 70% респондентів оцінює як "високий" та "дуже високий". При цьому найнебезпечнішим є конкурентний тиск із боку офіційного та неофіційного імпорту; вітчизняна продукція неофіційного походження на ринку текстилю є менш поширеною, ніж, скажімо, на ринках одягу чи взуття. Конкурентних проблем один для одного офіційні вітчизняні виробники майже не створюють.
Перспективи розвитку вітчизняної текстильної промисловості пов'язані з потребою виведення сектора із системної кризи за допомогою комплексу невідкладних радикальних заходів, спрямованих як на стабілізацію та розвиток національної легкої промисловості у цілому, так і на коригування стратегії розвитку власне сектора текстильних виробів.
Заходи першої групи визначено у Державній програмі розвитку легкої промисловості на період 2005-2011 рр. Напрямками реалізації Програми передбачено: вдосконалення державного управління; вдосконалення структури виробництва; інноваційний розвиток; підвищення конкурентоспроможності продукції та підприємств галузі; розвиток підгалузей; удосконалення маркетингової та кадрової роботи; співпрацю з регіонами; фінансове забезпечення.
Заходи другої групи передбачають такі пріоритетні напрями розвитку сектору текстильних виробів: оптимізація балансу волокнистих матеріалів шляхом зменшення частки бавовни та збільшення частки лляних і сучасних хімічних волокон; розвиток, замість великих комбінатів, підприємств середнього розміру з гнучкою технологією, зорієнтованою на швидку зміну асортименту; масштабна технічна модернізація текстильних виробництв; широке впровадження сертифікації за міжнародними стандартами; відродження науково-дослідної діяльності.
Важливим напрямом розвитку галузі варто вважати також розширення експортної діяльності. У цілому складається враження, що причинами низької експортної активності виступає більшою мірою незацікавленість і брак будь-яких спроб налагодити міжнародну співпрацю, ніж негативний досвід боротьби з реальними перешкодами на цьому шляху.
Список використаних джерел:
1. Бородиня О. Г. Исследования текстильных изделий // Текстиль плюс. - 2009. -№ 5. -С. 8-10.
2. Капкаев А.М. Проблемы легкой и текстильной промышленосты Украины// Легка промисловість України. - 2010. —№7.-С. 12-14.
З. Лабурцева О. Дослідження українського ринку текстильних виробів //Маркетинг в Україні.- 210.-№6 .-С.45-51.