Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не в змозі вийти із економічної кризи без залучення і ефективного використання іноземних інвестицій. Акумулюючи підприємницький, державний та змішаний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, іноземні інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й динамізують інші факторні ринки та ринки товарів та послуг.
На сьогодні Україна використовує всі доступні конали зовнішнього фінансування економіки: прямі і портфельні інвестиції, офіційну допомогу розвитку, кредити (МВФ, Світового банку, ЄБРР, державні під гарантію Кабінету, приватні).
За даними Мінстату України за станом на 01.01.2010 р. в українській економіці працює більше 3,8 млрд дол. США прямих іноземних інвестицій. На душу населення припадає ПІІ менше, ніж в будь-якій іншій східноєвропейській країні, що переживає процес трансформації .
Основними видами залучення інвестицій є грошові внески рухоме і нерухоме майно. Склад іноземних інвесторів в Україні формується за рахунок:
• транснаціональних корпорацій;
• аутсайдерів, що не витримали конкуренції в своїх країнах;
• фірм з обмеженими фінансовими можливостями, які розраховують на швидку віддачу.
• офшорних компаній з українським капіталом.
Географічна структура іноземного інвестування в Україні формується під впливом двох взаємопов’язаних груп факторів. З одного боку, її розвиток визначається глибиною зовнішньоекономічних зв’язків з традиційними партнерами (країни СНД з домінуванням Росії, окремі східноєвропейські та західні країни), а з іншого — потребою диверсифікації міжнародної інвестиційної діяльності.
Можна говорити, однак, про формування певних тенденцій (позитивних, негативних), які тією чи іншою мірою якісно характеризують розвиток прямого іноземного інвестування в Україну:
• переважання партнерів з країн, що розвиваються, — за кількістю іноземних інвестицій — і партнерів із промислово розвинених країн — з огляду на розмір інвестицій; поступове збільшення частки інвестицій із країн СНД (Росія) та активізація використання капіталу із країн-офшорних зон ;
• реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, на двосторонній основі;
• орієнтація підприємств з іноземними інвестиціями (ПІІ) на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені (наприклад, комп‘ютерна техніка певних класів), та на сферу послуг;
• обережність західних партнерів щодо великих інвестицій, що зумовлено відсутністю надійних гарантій їх захисту;
• нерівномірність розподілу інвестицій за галузями при постійному зменшенні іноземного інвестування виробничої сфери;
• зосередження іноземних інвестицій в декількох промислово розвинутих областях і в м. Києві в той час, коли потребу в них в однаковій мірі гостро відчувають всі регіони;
• велика частка грошових і майнових внесків іноземних інвесторів у загальних обсягах інвестицій, слабке використання механізмів фінансового ринку для інвестування.
В умовах обмеженості ресурсів прямих іноземних інвестицій в економіці України важливого значення набуває оцінка результативності та потенційної можливості їх впливу на вирішення завдань, які офіційно були визначені пріоритетними для іноземного інвестування:
1) виробництво товарів широкого вжитку з орієнтацією на підвищення якості життя, культури споживання;
2) структурна перебудова економіки, створення сучасної галузевої структури на основі технологічного оновлення виробництва;
3) подолання залежності України від імпорту.
Аналіз свідчить про нереалістичність сподівань стосовно активної участі іноземних фірм в інвестуванні виробництва більшості видів споживчих товарів. Найбільш конкурентоспроможні у міжнародному масштабі корпорації переважно орієнтовані на використання глобальних експортних стратегій. Крім того, увагу іноземних партнерів привертають такі особливості українського ринку, як невибагливість споживачів, можливість у цьому зв’язку продовжити життя товарам, які для західних ринків застаріли і перестали бути достатньо рентабельними
Щодо участі іноземних інвесторів у структурній перебудові слід зазначити, що їх в Україні цікавлять насамперед сировина, метал, прокат, вугілля, кокс, продукти хімічної промисловості, невикористані відходи та вторинні ресурси. Потенціал масштабної участі іноземних фірм у технологічному оновленні виробництва об‘єктивно стримується яскраво визначеною інтернальною орієнтацією їх інвестиційної поведінки.
Результативність підприємств з іноземними інвестицями щодо підготовки та підвищення кваліфікації національних кадрів неочевидна через їх природне прагнення використовувати місцевих працівників, які мають певну (як правило, високу) кваліфікацію; слабке використання передових техніки та технологій; орієнтацію на швидку віддачу вкладеного капіталу, коли затрати на солідну підготовку кадрів є невиправданими.
Список використаних джерел:
1. Закон України «Про режим іноземного інвестування від 19 березня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – №19. – ст.70
2. Рут Ф.Р.Філіпенко А.С. Міжнародна торгівля та інвестиції : Пер. З англ. – К.: Основи,2008.-743с.
3. Регіональні тенденції залучення прямих іноземних інвестицій в Україну http://ipa.net.ua/index.php@?id=25