Науковий керівник: Бозуленко О.Я. Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ м. Чернівці
Сучасні проблеми розвитку підприємств текстильної галузі
Легка промисловість в усьому світі є одною із провідних галузей економіки, що більшою мірою забезпечує формування державного бюджету та виступає важливим фактором розвитку хімічної та машинобудівної промисловості, сільського господарства тощо. Проте в Україні ці сфери діяльності вже багато років перебувають у стані системної кризи, викликаною рядом факторів: негнучкість великих підприємств, застаріле устаткування та технології, фінансова нестабільність підприємств і т.д. Це створює необхідність пошуку нових підходів щодо покращення конкурентоспроможності вітчизняної продукції та зміцнення її позицій як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Особливим сектором легкої промисловості, який і буде досліджуватись в даній роботі є текстильний. Питанню покращення конкурентоспроможності продукції вітчизняних підприємств текстильної галузі присвячено багато наукових праць. Вагомий внесок в дану сферу зробили Н.Осипенко, Ю.А.Буренко, М.В.Шарко, Н.В.Бугас та інші. Метою даного дослідження є виявлення причин зниження обсягів виробництва продукції текстильної галузі України та розробка рекомендацій щодо їх покращення. Сучасне економічне положення в Україні є досить складним, з огляду на нестачу ресурсів розвитку промисловості, нестабільність політичної ситуації та недосконалість законодавчої. Оснащення багатьох підприємств, зокрема текстильних, є застарілим і тим, що не відповідає сучасним екологічним вимогам. Особливо тривожним слід вважати прикрий факт, що внутрішній ринок товарів легкої промисловості України тепер складається з 80 % імпорту та лише 20 % - вітчизняних товарів. Виробництво бавовняних і вовняних тканин у розрахунку на одну особу протягом останніх років залишається практично незмінним. Виробництво лляних тканин має, можливо сказати, чисто символічний об’єм – 1 дм² на 1 особу на рік. Українських текстильників практично повністю виштовхнули з їх основних позицій на традиційному ринку України. Такий дисбаланс в структурі ринку , що є неприроднім для ринкової економіки будь-якої розвинутої країни, відбувся через негативний вплив низки чинників, створивши не тільки умови для недобросовісної конкуренції з боку імпортерів і, відповідно, дискримінації національного товаровиробника, але й, що не менш важливо і небезпечно, для залежності економіки України від імпорту [4]. Основними причинами, що перешкоджають розвитку текстильної промисловості: • адміністративні механізми управління більшістю підприємств галузі, що мають державну форму власності, призвели до відсутності стратегії їх розвитку; • недосконалість вітчизняного законодавства, насамперед у митній податковій, інвестиційній сферах і сфері стандартизації та сертифікації продукції; • зниження платоспроможності населення; • засилля на ринку дешевого імпорту, збільшення імпорту з країн Азії, особливо Туреччини та Китаю. Більша частина імпортованих товарів ввозиться контрабандно, що створює недобросовісну конкуренцію на ринку [3, c.53]; • втрата сировинної бази. Розрив господарських зв’язків між підприємствами різних країн колишнього Радянського Союзу призвів до критичної ситуації з постачання сировини на багатьох підприємствах легкої промисловості. Окрім того, українські підприємства не працюють на повну потужність з причин зношення основних фондів, недостатнього їх завантаження, проблем із сировиною та енергоносіями, і відповідно з яких не можуть провести модернізацію обладнання, щоб конкурувати з імпортною продукцією і повернути собі місце на вітчизняному ринку. Розвиток текстильного виробництва можливий за рахунок інвестицій, проте інвестори повинні бути впевнені у вигідності вкладення коштів, тобто підприємства текстильної галузі повинні показати свої власні можливості і потенціал для подальшого розвитку. Цим вимогам відповідають дії з пошуку напрямів підвищення ефективності виробництва за рахунок власних коштів. Враховуючи нестачу фінансових ресурсів, ключовими моментами розробки стратегії розвитку текстильного виробництва є зростання прибутку й рентабельності за рахунок зниження собівартості продукції. Найважливішим фактором зниження собівартості, при збереженні відповідної якості, є використання у виробництві ресурсо- і енергозберігаючих технологій, які не потребують капітальних витрат і, впровадження яких дозволить підвищити ефективність діяльності текстильних підприємств, а також накопичити кошти для подальшого розвитку [5]. Варто також зазначити, що сучасні реалії світового ринку текстилю потребують зміщення деяких акцентів у промисловій політиці України, зокрема в питаннях подальшого розвитку власної текстильної промисловості. Концепція подальшого розвитку текстильної промисловості України повинна базуватися на розумінні того, що незалежність України полягає, у тому числі, в її здатності забезпечити населення країни товарами власного виробництва, перш за все товарами легкої, текстильної промисловості. І робити це потрібно з опорою на власні ресурси: сировинні, людські та інші. Підсумовуючи все вище зазначене, необхідно сказати, що дійсно текстильна галузь України знаходиться в кризовому стані, але існують безліч шляхів їх вирішення, основними з них є: • відродження вітчизняної сировинної бази текстильної промисловості; • максимальне імпортозаміщення бавовни з метою максимального задоволення внутрішніх споживчих потреб; • розвиток внутрішнього споживчого ринку; • вдосконалення вітчизняного законодавства, особливо в сфері стандартизації та сертифікації продукції; • залучення іноземних інвестицій, що б дало можливість модернізувати виробництво; • зниження собівартості продукції за рахунок використання у виробництві ресурсо- і енергозберігаючих технологій тощо. Отже, можна зробити висновок, що перспективи розвитку текстильної галузі України існують, зокрема, Україна споконвіку, традиційно займається вирощуванням льону, а споживання населенням виробів з нього останніми роками має стійку й помітну тенденцію до зростання, особливо у розвинутих країнах. Маються широкі перспективи для використання льону для випуску модифікованих текстильних волокон. Застосування котонізованих волокон льону, за деякими підрахунками, може забезпечити зменшення на 40-50 % потреб в імпортній бавовні. Добрі перспективи відкриваються перед вітчизняною текстильною промисловістю й у зв’язку із світовою тенденцією до розширення застосування змішуваних волокон, у першу чергу, лляних з синтетичними, хімічними волокнами тощо. Тому варто відзначити, що Україна має потенційні можливості довести обсяги експорту льонопродукції, вільної від внутрішнього споживання, до 35-40 тис. тонн. Список використаних джерел: 1. Буренко Ю.А. проблемы и направления развития конкурентоспособности текстильной промышленности Украины / Ю.А. Буренко, М.А. Шарко // Економіка, Фінанси, Право. – 2008. - №1. – с. 6-10. 2. Бутас Н.В. Вдосконалення формування витрат на підприємствах текстильної підгалузі / Н.В. Бутас // Економіка та управління підприємствами. – 2008. - №12. – с. 72-76. 3. Осипенко Н. Формування якості текстильних матеріалів / Н.Осипенко // Стандартизація, сертифікація, якість. – 2008. - №5. – с.52-56. 4. Сафонов Ю.М. До концепції державного регулювання розвитку текстильної промисловості України і напрямів її реалізації: [Електронний ресурс]. − Режим доступа: URL: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2010_3/Safonov_310.htm 5. Якимчук Т.В. Оцінка можливостей інтеграції підприємств текстильної промисловості України до світового рівня виробників текстилю: [Електронний ресурс]. − Режим доступа: URL: http://nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchnu_ekon/2009_4_1/pdf/138-140.pdf