Сучасне промислове підприємство є відкритою техніко-економіко-соціальною системою. Її стан і розвиток знаходяться під сильною дією зовнішнього середовища, якому властиві невизначеність, динамізм і непередбачуваність, що обумовлює вироблення відповідної перспективної стратегії поведінки організації. Тому проблема пристосування промислових підприємств до змін зовнішнього середовища набуває особливої значущості і актуальності. Міра адекватності економічної поведінки і управлінських рішень підприємства вимогам ринку сьогодні стає вирішальним чинником його успішного довгострокового розвитку підприємства в умовах глобалізації.
Сучасні стратегії економічного розвитку грунтуються на активному обліку сучасних умов, в рамках яких працює певна компанія, на усвідомленні завдань, що стоять перед нею, що сприяє виникненню найрізноманітніших проектів розвитку, які у свою чергу обумовлюють вибір такого варіанту стратегії розвитку, який забезпечить стабільність компанії і найкращі економічні результати[1].
Відповідно до теорії менеджменту стратегічне управління покликане розширити горизонти передбачення, створити можливості своєчасної реакції підприємства на зміни зовнішнього середовища на ринках товарів, послуг і технологій, в науково-технічній, соціальній і політичній сферах.
Розвиток підприємства повинен здійснюватися так, щоб всі зміни, що відбуваються на підприємстві, в його технологічному комплексі, виробничій, інноваційній і організаційній і управлінській діяльності дозволяли зберігати і покращувати рентабельність і стабільність, а також інші характеристики, відповідаючі розвитку підприємства[2].
Можливі стратегії розвитку підприємства лежать в дуже широкому діапазоні:
1) Інтенсивне зростання і збільшення продажів. Реалізація стратегії інтенсивного зростання пов'язана з послідовним здійсненням декількох фаз, що відрізняються різними методами управління підприємством.
2) Розвиток продукту. Характеристики розробленого продукту збігаються з вимогами ринку, отже, продукт необхідно удосконалювати, пристосувавши до потреб.
3) Розвиток ринку. Ринок не обізнаний про якість нового товару, існують нові, раніше не охоплені, але потенційно цікаві сегменти ринку.
4) Диверсифікація. Необхідність проведення диверсифікації викликано проблемами, що є наслідком несподіваних змін в зовнішньому середовищі, коли підприємство вимушене поспішно змінювати ринкову стратегію, почати здійснювати новий вид діяльності, виробництво нових видів продукції, змінювати спрямованість інвестиційній діяльності. Головне завдання диверсифікації – підвищити стійкість підприємства за рахунок можливості маневру ресурсами.
5) Інтеграція: горизонтальна інтеграція, об'єднання між конкурентами; вертикальна інтеграція, об'єднання по ланцюжку виробник-споживач.
1) Стабільність, підтримка паритету, що склався, на ринку.
2) Вихід з ринку.
3) Ліквідація підприємства[3].
Формування стратегії економічного розвитку підприємства в умовах глобалізації проходить тривале опрацювання залежно від видів діяльності, потреби в них, політики держави, сформульованих прогнозів, доктрин, концепцій, сценарних умов, програм всіх рівнів управління.
Виходячи, з цього формується місія підприємства, при виборі якої будь-яка стратегія має бути оцінена з позиції соціально-економічної ефективності.
Список використаної літератури

1. Саєнко М.Г. Стратегія підприємства: Підручник. – Тернопіль: Економічна думка, 2006. – 390 с.
2. Тихомиров А.Л. Развитие инвестиционного потенциала предприятий как фактор роста промышленного производства. // Журнал «Экономика и право». – 2007. – № 7.
3. Федулова Л.І., Захарова О.В. Особливості концепції стратегічного планування в сучасних умовах розвитку економіки// Проблеми науки. – 2003. – №1. – С 42-46.