Система ринкових відносин об’єктивно зумовлює існування ризику в усіх сферах господарської діяльності. Ринкове середовище вносить в діяльність підприємств елементи невизначеності і поширює «асортимент» ризикових ситуацій, які виникають при присутності конкретних умов та обставин. Ризикові ситуації формують умови для існування і реалізації економічного ризику, з яким в процесі своєї діяльності зіштовхуються практично усі підприємства. Відсутність повної інформації, існування протидіючих тенденцій, елементи випадковості та інші нові економічні умови господарювання обумовлюють важко-прогнозованість процесу управління, оскільки більшість управлінських рішень підприємства приймається в умовах невизначеності та економічного ризику.
Невизначеність і мінливість внутрішнього та зовнішнього середовища, обмеженість ресурсів і капіталу, збільшення частоти та обсягів витрат при здійсненні господарської діяльності вимагають теоретичного розгляду питань ризику, менеджменту ризику, забезпечення достатнього рівня ризикостійкості підприємства. Багатогранність форм прояву ризику, неможливість абсолют¬ного уникнення його ймовірності, відсутність універсальних засобів мініміза¬ції ризику та втрат, передбачення ризиків — це чинники, які підвищують актуальність і практичний інтерес до забезпечення ризикостійкості підприємства.
Аналіз останніх публікацій. Так, проблематика ризику, забезпечення під¬приємства захистом від нього широко досліджується в працях як зарубіжних (М. Альберта, Т. Бартона, Ю. Брікхема, М. Ерхардта, М. Мескона, Дж. Пікфорда, П. Уокера, Ф. Хедоурі), так і вітчизняних економістів (В. Вітлінського, В. Глущенко, Л. Догіль, С. Ільяшенко, М. Лапусти, Г. Піратовського).
Поняття «ризикостійкість підпри¬ємства» не є поширеним, хоча дедалі частіше зустрічається у працях економістів-практиків. Так Е.А. Козлов ризикостійкість підпри¬ємства трактує як здатність досягати запланованих результатів діяльності, ста¬більності, незважаючи на дію різних чинників. Наведені тлумачення є диску¬сійними, що обумовлює доцільність вивчення споріднених термінів [5, с. 75-76].
Мета дослідження полягає у з'ясуванні змісту понять «ризикостійкість під¬приємства», «управління ризикостійкістю підприємства» та співставлення їх між собою.
А.Н. Азріліян вважає, що стійкість — це постійність, здатність проти¬стояти ризику втрат і збитків. А В.П. Боголєпов розрізняє поняття «стійкість» і «рівновага». Стійкість - це можливість підприємства адаптуватися до зовнішніх умов і протистояти їм з метою самозбереження певний проміжок часу. Рівновага - окремий випадок стійкості, який розглядається як відносини між певними чинниками [1,с. 34-35].
Отже, економічна стійкість підприємства — це здатність до перебування в од¬ному зі станів, які забезпечують досягнення поставлених цілей в умовах виник¬нення непередбачених і важкопрогнозованих зовнішніх і внутрішніх чинників.
Економічна безпека підприємства — це такий стан його економіки (економічної системи), який можна характеризувати збалансованістю і стій¬кістю до негативного впливу будь-яких загроз, здатністю забезпечувати на основі власних економічних інтересів свій сталий і ефективний розвиток [2, с. 101-102].
Наведені визначення доводять, що поняття рівноваги, стаціонарності, безпеки семантично близькі до поняття стійкість, однак вони передбачають більш вузьке розуміння, а в окремих випадках мають різне трактування.
Отже, обґрунтовуючи все вище зазначене, можна запропонувати таке визначення поняття «стійкість підприємства» — здатність підприємства зберігати організацію та виконувати свої функції, не зважаючи на негативні впливи чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, перебуваючи при цьому у стані ди¬намічної рівноваги.
Таким чином, ризикостійкість підприємства — складова загальної стійкості підприємства, інтегральна характеристика підприємства як відкритої соціально-економічної системи, яка характеризує загальні можливості ефективного рівноважного безперебійного функціонування організації протистояння ризикам, незважаючи на їх негативний вплив.
Наявність ризикостійкості, як правило, визначається одночасною дією двох полярних тенденцій. Перша пов'язана з відтворенням і збереженням на¬бутих системних якостей, інша забезпечує можливість адаптації підприємства до нових умов. Таким чином, слід розрізняти ризикостійкість постійну (первісну) та змінну (набуту) — за аналогією з біологічним імунітетом організму.
Первісна ризикостійкість формується на етапі створення підприємства і визначається ресурсною базою, галузевими та регіональними умовами, змінюючись у середньо- та довгостроковій перспективі відповідно до досягнення стратегічних цілей.
Набута ризикостійкість залежить від тактичних та оперативних управлінських заходів, реалізованих у процесі діяльності, специфіки мікрооточення підприємства, ризикоагресивності середовища.
Залежно від наявності компенсаторних засобів, впливу зовнішнього сере¬довища, ресурсного потенціалу, ризикоагресивності середовища, первісного та набутого компонентів ризикостійкості стан підприємства можна ідентифі¬кувати як стійкий, умовно стійкий та нестійкий до дії ризиків.
Характерною рисою стійких систем є їхня здатність впливати на навко¬лишнє середовище, що супроводжується формуванням додаткових ресурсних потоків. При цьому як зовнішнє середовище необхідно розглядати не стільки конкретні економічні суб'єкти (постачальників, споживачів, конкурентів), скільки відносини між ними й підприємством. Характер цих взаємин визна¬чає зовнішній профіль економічного ризику підприємства.
Погіршення якісних і зниження кількісних показників діяльності підпри¬ємства є результатом зниження ризикостійкості та порушення стану рівнова¬ги. Здійснення ефективного управління ризикостійкостю на високому профе¬сійному рівні допоможе не тільки мінімізувати негативний вплив загроз і ри¬зиків, а також надасть підприємству можливість стабільно функціонувати на¬віть в умовах ризику.
Категорія «ризикостійкість» залежить від кількісних і якісних чинників та параметрів, які впливають на її забезпечення. Процес зміни цих параметрів передбачає управління ризикостійкістю [4, с. 65-66].
Управління ризикостійкістю не слід ототожнювати з поняттям «управлін¬ня ризиками», оскільки перше передбачає окрім мінімізації негативних впли¬вів загроз і ризиків, створення передумов для рівноважного функціонування навіть в умовах ризику, при цьому підприємство розглядається як система взаємопов'язаних елементів (як функціонально, так і за окремими структур¬ними одиницями).
К.С. Горячева вбачає в управлінні ризиками цілеспрямований пошук та організацію управлінської роботи зі зниження ризику, що органічно поєднується з мистецтвом отримання додаткового доходу чи іншого виграшу в невизначеній господарській ситуації [3, с. 13-14].
Управління обов'язково передбачає процес розробки та впровадження конкретних рішень, підходи до їх вироблення. Отже, враховуючи визначення поняття «ризикостійкість підприємства», під управлінням ризикостійкістю підприємства слід розуміти систему принципів і методів розробки та реалізації управлінських рішень, які спрямовані на економічно ефективний захист під¬приємства від небажаної дії чинників зовнішнього та внутрішнього середови¬ща, забезпечення можливості безперебійного рівноважного функціонування підприємства в умовах ризику, оптимальне поєднання превентивних, компен¬саторних і репресивних методів на підприємстві з урахуванням співвідношен¬ня «ризик/витрати».
При управлінні ризикостійкістю особливу увагу необхідно звернути на фінансовий стан підприємства, адже можливість забезпечення підприємства необхідним рівнем грошових ресурсів є визначальним для створення високого рівня ризикостійкості. При цьому цільовим параметром визначення рівня ризикостійкості є такі характеристики, як рівень рентабельності, плановий обсяг прибутку, доходу, вартість підприємства (її збільшення або зменшення).
З урахуванням стану внутрішнього та зовнішнього середовища і парамет¬рів діяльності підприємства у процесі управління ризикостійкістю необхідно підібрати такі засоби та заходи з мінімізації або нейтралізації негативної дії чинників ризику, які б забезпечили мінімізацію витрат на реалізацію таких за¬ходів, враховували особливості діяльності підприємства, обмеженість ресур¬сів, первісний компонент ризикостійкості.
В економічній літературі сукупність методів боротьби з різними ризиками прийнято поділяти на три групи: превентивні, репресивні, компенсаційні.
Превентивні методи передбачають проведення заходів, спрямованих на попередження непередбачених руйнівних подій з метою зниження ймовір¬ності та величини збитку (наприклад, протипожежні заходи, попередження інфекційних захворювань тощо). Репресивні методи управління ризи¬ком спрямовані на зменшення ризику, який вже відбувається (наприклад, бо¬ротьба з пожежею, повінню). Компенсаційні методи спрямовані на фінансу¬вання понесених витрат.
До методів управління ризикостійкістю відносять та¬кі, як передача і страхування ризику, хеджування ризику, розподіл ризику, локалізація ризику, лімітування ризику, диверсифікація ризику, самострахування, компенсація ризику.
Слід зауважити, що управління ризикостійкістю підприємства передбачає забезпечення стійкого розвитку в умовах ризику, а не уникнення останнього.
Для організації безперебійного рівноважного функціонування підпри¬ємства в умовах ризику забезпечення належного рівня ризикостійкості необ¬хідно впровадити оптимальне поєднання превентивних, компенсаторних і ре¬пресивних механізмів з урахуванням мінімізації співвідношень «втрати від ри¬зику/витрати на управління ризиком» та «ризик/прибуток» [4, с. 97-98].
Підсумовуючи, можна зробити такий висновок, що погіршення якісних і зниження кількісних показників діяль¬ності підприємства є результатом зниження ризикостійкості та порушення його фінансової рівноваги. Здійснення ефективного управління ризикостійкостю з використанням нових підходів на високому професійному рівні допо¬може не тільки мінімізувати негативний вплив загроз і ризиків, а також надати підприємству можливість стабільно функціонувати навіть в умовах ризику.
Отже, щоб вижити за складних умов підприємствам необхідно приймати нетрадиційні та сміливі рішення, але це теж підвищує ступінь економічного ризику. При означених обставинах підприємствам потрібно не уникати ризику, а вміти правильно оцінювати його ступінь і безпосередньо управляти ним з метою обмеження.

Список використаної літератури:
1. Александров Е. А., Боголепов В. П. О некоторых организационных критериях качества функционирования пидприємства. – В кн.: Организация и управление. М., 1999.
2. Вітлінський В.В., Вєрченко П.І. Аналіз, моделювання та управління економічним ризиком: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2000. - 292 с.
3. Горячева К.С. Механізм управління фінансовою безпекою підприємства: Автореф... дис. к.е.н. /08.06.01 —Економіка, організація і управління підприємствами. — 12.01. 2006 р. — К: КНУТД, 2006.-17 с.
4. Івченко І.Ю. Економічні ризики: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 300 с.
5. Козлов Е.А. Анализ економической рискоустойчивости промышленных предприятей. – Челябинск, 2002 – 205 с.