Екологічна політика України визначається за "Основними напрямами державної політики в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", затвердженими Верховною Радою України у 1998 р. Цей документ передбачає довгострокову стратегію розв'язання екологічних проблем в Україні на національному, регіональному, місцевому та об'єктному рівнях.
В економічній літературі питанням збалансування еколого-економічних інтересів у сфері раціонального природокористування присвячено багато наукових робіт. Значний вклад в дослідження еколого-економічних проблем з інвестування зробили Н.М. Андрєєва [1], І.О.Александров, Б.В. Буркинський [2], О.Ф. Балацький, В.В. Горлачук, Т.П. Галушкіна, І.Г.Гречановська, О.М. Громова, Б.М. Данилишин, В.Г. Ковальов, Н.Г. Ковальова, О.О. Лапко, Л.Г. Мельник, Є.В. Мішенін, В.А. Паламарчук, В.М. Степанов, О.В. Садченко, В.М. Трегобчук, С.К. Харічков та ін.
Нагальним завданням політики у сфері охорони довкілля є проведення інституційної реформи державної системи охорони довкілля та використання природних ресурсів; запровадження механізмів та інструментів екологічної політики, реалізація пріоритетних національних і державних програм з метою створення умов для сталого збалансованого розвитку держави; створення державної системи регулювання екологічної безпеки як неодмінної складової національної безпеки України. У цій галузі визначено конкретні пріоритетні завдання:
- удосконалення економічних механізмів охорони природи та природокористування з метою формування умов для концентрації фінансових ресурсів та їх цільового використання;
- суттєве підвищення ефективності застосування мінерально-сировинної бази та інших природних ресурсів;
- створення державної системи моніторингу довкілля та управління використанням природних ресурсів;
- забезпечення безпеки функціонування АЕС;
- реалізація екологічних програм, спрямованих на поліпшення якості повітря, води, розвиток заповідної справи та створення цілісної екомережі, запровадження і дотримання принципів екологічно збалансованого розвитку;
- запровадження нових правових інструментів з метою розширення можливостей участі громадськості у розв'язанні природоохоронних проблем.
Головне завдання Концепції сталого розвитку України - це забезпечення можливостей інтеграції екологічної політики у стратегію соціально-економічних реформ. В Україні здійснюються роботи щодо створення єдиної державної системи використання і відтворення природних ресурсів, спрямовані насамперед на розвиток системи ведення кадастрів природних ресурсів, удосконалення нормативно-правового забезпечення дозвільно-ліцензійної діяльності природокористування. Незважаючи на ускладнення, що виникли під час створення об'єктів природно-заповідного фонду у зв'язку з проведенням земельної реформи, площі територій природно-заповідного фонду продовжують збільшуватися. Триває удосконалення законодавчої бази у сфері екологічної безпеки та поводження з відходами. Основна мета екологічної політики України - гарантування екологічної безпеки життєдіяльності громадян України; впровадження належних матеріальних, процедурних, інституцій них та інших необхідних заходів щодо її регулювання та встановлення організаційно-юридичних умов для реалізації і захисту права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля.
Верховна Рада України ухвалила Закон «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики до 2020 року». Згідно з ухваленим Законом, Кабінету Міністрів України доручено розробити та затвердити до 31 березня 2011 року Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища. Закон «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики до 2020 року» визначає мету і принципи державної екологічної політики, стратегічні цілі та завдання, інструменти і етапи реалізації національної екологічної політики. Розробка Стратегії державної екологічної політики до 2020 року є пріоритетним заходом діяльності української частини Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС та важливою передумовою підписання Угоди «Про асоціацію між Україною та ЄС».Визначено, що основними принципами національної екологічної політики є: забезпечення збалансованості екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільного розвитку держави; інтеграція екологічних цілей у галузеву політику на тому ж рівні, що економічні та соціальні цілі; забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи; сприяння усвідомленню суспільством необхідності збереження навколишнього природного середовища для майбутніх поколінь; участь громадськості у формуванні та реалізації екологічної політики; невідворотність відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; пріоритетність вимог “забруднювач навколишнього природного середовища та користувач природних ресурсів платять повну ціну ”; розподіл благ для населення від використання природних ресурсів і забезпечення доступу до них на справедливій основі; достовірність екологічної інформації.
Завданнями поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки, зокрема, є:
- створення систем екологічного управління та підготовки державних цільових програм охорони навколишнього природного середовища для окремих галузей національної економіки, що передбачають технічне переоснащення виробничого комплексу в результаті реалізації інноваційних проектів;
- впровадження енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів;
- визначення основних засад державної політики щодо запобігання змінам клімату, розроблення та поетапне виконання національного плану заходів щодо пом´якшення наслідків зміни клімату на період до 2020 року;
- створення до 2015 року екологічно та економічно обґрунтованої системи платежів за спеціальне використання та збору за забруднення водних ресурсів з урахуванням механізму стимулювання суб´єктів господарювання до раціонального водокористування; встановлення до 2020 року екологічно та економічно обґрунтованих тарифів на послуги з водопостачання;
- удосконалення і впровадження до 2015 року технологічних процесів підготовки питної води та очищення стічних вод, а також забезпечення контролю за станом систем централізованого водопостачання та водовідведення для зменшення втрат води та поліпшення її якості;
- удосконалення механізму стимулювання суб´єктів господарювання до раціонального землекористування та відновлення природних ландшафтів і екосистем, рекультивації і відновлення непридатних до використання земель, що утворилися внаслідок порушення встановленого режиму їх використання;
- удосконалення до 2015 року планів землеустрою і просторового планування міських і сільських територій з метою розроблення до 2020 року регіональних програм сталого розвитку землекористування тощо.
У сучасних умовах економічної та фінансової нестабільності розвитку України охорона НПС та раціональне використання природних ресурсів залишаються вагомими чинниками (орієнтирами) у прийнятті ефективних господарських рішень на всіх рівнях національної економіки (державному, регіональному, локальному) з метою забезпечення сталого розвитку. Раціональне природокористування вимагає науково обґрунтованого розроблення та виваженого застосування сучасних інструментів стимулювання, недосконалість яких не дозволяє у повній мірі реалізувати основні напрями реформування економіки України та її регіонів з урахуванням екологічного фактору.
До основних причини недостатнього інвестиційного забезпечення охорони НПС та раціонального природокористування, на нашу думку, належать:
- недосконала законодавча та нормативна база країни у сфері природокористування;
- недостатня екологічна спрямованість податкової системи країни;
- неефективна робота контролюючих органів у сфері природокористування;
- недостатнє фінансування природоохоронних заходів, що призводить до зростання показників забруднення довкілля,
- великий рівень морального та фізичного зносу основних фондів природоохоронного призначення;
- низький рівень вітчизняних технологій, висока матеріало- та енергоємність національного продукту;
- обмежене використання вітчизняними виробниками світових досягнень у сфері забезпечення охорони НПС та раціонального природокористування.
Результати дослідження вказують на те, що в сучасних умовах інвестиційне забезпечення у сфері охорони НПС та раціонального природокористування знаходиться на низькому рівні: спостерігається розбалансованість розвитку інвестиційної сфери та задоволення нагальних потреб природокористування, яка додатково супроводжується мінімальним (нижче допустимого, у порівнянні з розвиненими країнами світу) рівнем фінансування природоохоронних заходів.
Важливе місце у механізмі стимулювання інвестиційної діяльності у сфері природокористування відводиться економічним інструментам, використання більшості з яких, враховуючи їх вплив на трансформацію еколого-економічної поведінки суб’єктів господарювання, не дозволяє в повній мірі реалізувати стратегію сталого розвитку. Вирішення суперечностей економічного стимулювання інвестиційної діяльності у сфері охорони НПС та раціонального природокористування має відбуватися на основі послідовного розроблення та запровадження нових методів, у першу чергу, позитивної мотивації, з урахуванням регіональних особливостей природокористування, основною метою яких повинне бути заохочення суб’єктів господарювання до екоконструктивної діяльності.

Список використаних джерел:
1. Андреева Н.Н. Экологически ориентированные инвестиции: выбор решений и управление : [монография] / Н.Н. Андреева. – Одесса: ИПРЭЭИ НАН Украины. – 2006. – 536 с.
2. Буркинский Б.В., Степанов В.Н, Харичков С. К Экономико-экологические основы регионального природопользования и развития : [монография] / Б.В. Буркинский. – Одесса: ИПРЭЭИ НАН Украины. – 2005. — 575 с.
3. Статистичний щорічник України за 2007 рік / За ред. Осауленка О.Г. – К.: Консультант. – 2008. – 572 с.
4. Аналітична доповідь «Довкілля України у 2008 році» / Державний комітет статистики України: під заг. кер. Ю.М. Остапчука. – К., 2007.
5. Андрєєва Н.М. Теоретико-методологічні засади екологізації інвестиційної діяльності: Автореф. канд. док. наук: 08.00.06 / Н.М. Андрєєва, Ін-т проблем ринку та економіко-екологічних досліджень. —Одеса, 2007. — 33 с.
6. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року №1147 «Про затвердження переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів // Програмний комплекс „Эксперт-юрист”. – 2004.
7. Бобылев С.Н., Ходжаев А.Ш. Экономика природопользования : [учебник] / С.Н.Бобылев – М. : ИНФРА-М. – 2004. – 501с.
8. Федчак О.М. Збори за забруднення довкілля як основне джерело фінансування природоохоронних заходів [Електронний ресурс] // Вісник Національного університету водного господарства та природокористування. – 2007.– № 4. Режим доступу до журн.: http://nuwm.rv.ua/metods/asp/v402ek.html.– С. 342-353.