Анжеліка Гордійчук
Наук. кер.- Головачук Т.І.
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
м.Чернівці
Закордонний досвід державного регулювання цін на послуги та продукцію в туристичній галузі
У період трансформації ринкових відносин в Україні в умовах змішаної економіки ринковий механізм ціноутворення поєднується з механізмом державного регулювання цін на окремі товари і послуги, що дозволяє державі з допомогою цін визначати та реалізовувати цілі й пріоритети економічного розвитку. На сьогоднішній день Україна практикує регулювання цін на туристичні послуги та продукцію з досвіду зарубіжних держав. Саме тому ця тема є актуальною, тому що потрібно вирішити ряд проблем і повинно пройти багато років, щоб ми стали на той рівень, на якому зараз є країни, що розвиваються. Під державним регулюванням цін розуміють вплив держави на процес ціноутворення. Держава може прямо чи опосередковано впливати на зміну цінового рівня. Державне регулювання цін використовує системи економічних, законодавчих, адміністративних і нормативних актів. Завдяки цим актам держава встановлює регульовану ціну на послуги та продукцію у різних сферах діяльності, в тому числі і туристичній. Підприємства туризму і гостинної індустрії України просувають свої товари і послуги за тарифами і цінами, які вони самостійно встановлюють, а деколи і за регульованими цінами. Державне регулювання цін здійснюється на підприємства туризму і готельного господарства. Вони використовують послуги та продукцію підприємств, які володіють монопольним становищем на ринку і які мають право визначати ціну у всіх секторах економіки та життєвий рівень населення. Кожна країна має свої характерні особливості розташування, рівня доходів та перспектив розвитку. І в кожній країні державне регулювання цін на послуги та продукцію здійснюється по-різному. Держава повинна звертати увагу на економічний та фінансовий стан країни, рівень доходів та зробити аналіз розвитку туристичної діяльності. У міжнародній практиці ступінь розвитку вільного ціноутворення багато чим відрізняється на різних видах ринків. Так, на ринку послуг туризму і гостинності застосовуються вільні ціни, договірно-контрактне ціноутворення. Держава регулює туристський сектор безпосередньо через національні туристські організації (НТО) та Міністерство України по туризму. Держава може впливати на туризм двома шляхами: керуючи попитом і доходами чи керуючи пропозицією і цінами. За допомогою різних засобів держава регулює ціни на туристську продукцію. Багато визначних пам'яток у країні знаходяться під впливом державного сектора, більшість авіакомпаній контролюється державою, а в тих країнах, що розвиваються, навіть готелі належать державі. Регулювання цін потрібно для того, щоб стримувати вітчизняні компанії від спокуси одержання короткочасної вигоди. Адже, контролюючи ціни уряд може захистити інтереси туристів, забезпечити нормальні ціни на туристичні послуги, а також підтримати репутацію країни. Щоб регулювати попит, деякі держави здійснюють заходи щодо обмеження в'їзду туристів, наприклад, зменшують кількість віз, видаваних у країні, відкіля прибувають туристи, скорочують будівництво готелів біля природних визначних пам'яток, забороняють відвідування їх з метою екологічного захисту тощо. Державне регулювання пропозиції пов'язане з впливом на продавців туристських послуг. Для управління пропозицією держава застосовує такі методи: дослідження ринку і планування, регулювання ринку, планування і контроль за використанням землі, житлове регулювання,інвестиції, податки. За допомогою збору статистичного матеріалу і моніторингу змін держава проводить дослідження ринку, що відбуваються в туризмі, щоб визначити вигоди та витрати туризму. Державна служба туризму та курортів слідкує за тим, щоб клієнти мали можливість вибору, були інформовані, застраховані від різного роду шахрайства з боку продавців послуг. Держава може регулювати ринок у виді правил, що мають характер умов для членства в різних туристських організаціях. Для забезпечення конкурентної боротьби і захисту ринку від монополізації держава здійснює правове регулювання ринком. Також здійснюється оподаткування туристів. Це податки, стягнуті з туристів у готелях при розміщенні, в аеропортах при покупці квитків, у казино, де держава може забрати близько половини виторгу та інше. Однак уведення податків не завжди може бути сприятливим для держави, тому що збір податків, у свою чергу, може знизити попит на туристські послуги, цим самим зменшуються доходи. Наприклад, податок на проживання змушує готельних власників підвищувати ціни на обслуговування, що найчастіше призводить до зниження попиту на готельні послуги і знизити доходи готелів. Державні органи з питань туризму повинні слідкувати за тим, щоб вищезгадані види заохочень були використані по призначенню і проекти відповідали цілям, на які були відведені гроші. Присудженням грантів позик, що знаходяться під заступництвом уряду, займаються НТО і Корпорація туристського розвитку. Оподатковування контролюється Міністерства фінансів. У розвинутих країнах туристський сектор фінансується іншими міжнародними агентствами. У різних країнах перевагу віддають різним видам заохочень. Наприклад, Греція і Португалія застосовують пільгові позики; в Австрії пільгові позики складають половину всіх інвестицій і видаються під 5% комісійних на 20 років; Франція, Італія і Великобританія приділяє особливу увагу субсидіям; в Іспанії введений низький ПДВ при покупці імпортних товарів. Наказом Державного комітету України по туризму № 23 від 6 черв¬ня 1999 р. затверджені «Методичні рекомендації щодо обліку витрат, які входять до собівартості туристичного продукту та порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку суб'єктів туристичної діяльності». Ціноутворення в туризмі – це комплексна міра, обумовлена різноманітністю продукту, високим рівнем конкуренції та складністю чіткої оцінки майбутнього попиту. Комплексна ціна туру має змінні елементи — прямі змінні витрати (ціна «нетто») та умовно-постійні витрати туристичної фірми — складові ціни «брутто». Ціна «нетто» відбиває суму цін, розцінок та тарифів на всі види послуг, що надаються туристам, включаючи податок на додану вартість, готельний збір, митні збори, страхові платежі. Трансфер входить до вартості пакету послуг, бо він від самого початку забезпечує чітке обслуговування туристів. Для визначення повної собівартості туру до ціни «нетто» додаються витрати туристичних фірм, пов’язані з організацію їхньої діяльності[1, с. 55]. Ціна «брутто» включає повну собівартість туру, прибуток туроператора, всі види його податкових платежів, комісійну винагороду турагентам та іншим посередникам, сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів і туристичних груп, суму ПДВ. У міжнародній практиці використовують такі варіанти: - ціна пакета на одного туриста; - ціна пакета на групу туристів; - диференційовані ціни, які встановлюються залежно від чисельності туристів у групі та є певним компромісом в угоді між організаторами туру. У вітчизняній практиці найчастіше ціна туру визначається на основі його обмеженої собівартості та нормативної надбавки («маржі» або «доданого прибутку»). Маржа встановлюється фірмою у відсотках до ціни «нетто». Розмір маржі на вітчизняні туристичні продукти коливається в межах 15 - 30% від ціни «нетто» туру й залежить від багатьох факторів, але насамперед від кількості посередників, що беруть участь в реалізації туру. Що стосується великих підприємств («САМ», «Гамалія», «Альбіон»), то вони мають багато дочірніх підприємств і посередників у різних містах України, але водно¬час вони мають більше можливостей щодо зменшення умовно-постій¬них витрат та здешевлення турів за рахунок значного обсягу операцій[2, с.198]. При формуванні цін на вітчизняні, іноземні та закордонні тури механізм ціноутворення набирає певної специфіки. Так, при калькулю¬ванні ціни закордонного туру ціна пакету послуг має валютне вираження, а частина витрат (деякі види страхування, консульський збір, транс¬портні тарифи — частково) встановлюється у національній валюті. Всі ці витрати зводять за діючим валютним курсом до загальної ціни туру в іноземній валюті, (найчастіше у дол. США). Слід відзначити, що на сучасному етапі при реалізації закордонних турів через інфляційні процеси, що відбуваються, туристична фірма може зазнати певних збитків при одержанні оплати туру в національній валюті, оскільки за час між оплатою туру споживачем і конвертацією туристичною фірмою отриманих гривень в іноземну валюту для розра¬хунку з фірмою, що приймає, може відбутися падіння курсу гривні. При розробці ціни на туристичний продукт, який реалізувався через посередників, враховують загальний розмір комісійної винагороди посередників. Практика вітчизняного туристичного бізнесу розрізняє такі види комі¬сійних винагород: 1. Комісійна винагорода туроператорів, що розробляють програми турів та реалізують їх самостійно або через посередників — 15 - 30% від ціни «нетто». 2. Роздрібна комісійна винагорода, що виплачується турагентам, які реалізують тури — 5 - 10% від ціни «нетто». 3. Комісійна винагорода інших посередників між туристом та готелем, екскурсійним бюро, розважальним закладом тощо — від 5% до 15% від ціни «нетто», з врахуванням обсягу реалізації послуг[4,с.583]. Залежно від умов агентських угод між туроператором та турагентами туристичні фірми формують свої доходи та прибутки за рахунок виплаченої їм комісійної винагороди або за рахунок надбавок до договірних цін. У практиці іноземних туристичних фірм такі надбавки (маржа) складають 15 - 25% від ціни «нетто», за якою туроператори розраховуються з авіакомпаніями, готелями та іншими виробниками туристичних послуг. Маржа використовується для покриття власних витрат туристичної фірми та формування її прибутку. Розрахунок загального планового обсягу маржинального доходу туристичної фірми необхідний для того, щоб визначити, чи зможе підприємство покрити постійні витрати та чи залишаться в нього кошти для формування прибутку. Маржинальний дохід необхідно визначати окремо по кожному турпродукту, тому що тури нерівноцінні за своєю вартістю, різною є сума змінних витрат, які відносяться на собівартість туру. Аналіз доводить, що в 9 з 12 країн Європейського Союзу застосовують зменшений розмір ПДВ, що забезпечує зниження цін на послуги гостинності та туризму, і високий рівень їх конкурентоспроможності. У деяких середземноморських країнах, наприклад, на Кіпрі й Мальті, на продукти гостинності не сплачують ПДВ. У Тунісі розмір цього податку становить лише 6%, підприємства Ізраїлю, що приймають іноземних туристів, взагалі не оподатковуються ПДВ, в Єгипті сплачують ПДВ ті підприємства, які обслуговують туристів протягом 10 років[3, с.212]. Питання надання пільг щодо ПДВ для підприємств готельного і туристичного бізнесу повинно вирішуватись водночас і для підприємств туристичної інфраструктури, а також для підприємств харчування і торгівлі, транспорту, підприємств культурно-масового, побутового і інших видів обслуговування, завдяки яким формується комплексний продукт гостинності для туристів. У світовій практиці використовуються методи державного впливу на ціни на основі антимонопольних законів та законів про недобросовісну торгівлю, цінову рекламу та ін. Вивчення досвіду зарубіжних країн дозволяє зрозуміти законо¬мірності й тенденції ціноутворення та використовувати отриманні знання при формуванні цінового механізму в Україні в період переходу її економіки до ринку. У більшості країн створена правова база щодо державного регулювання цін у формі законодавчих актів, що регла¬ментують порядок та методологію ціноутворення. До методологічних аспектів регулювання механізму ціноутворення в розвинутих країнах належать: - розробка державними органами загальних принципів встановлення цін; - встановлення конкретних цін на товари й послуги, які мають для національної економіки стратегічно вирішальне значення; - пряме регулювання цін у сфері природних та штучних монополій, здійснення державного контролю за цінами. Можна сказати, що на сучасному етапі становлення ринкових відносин в Україні доцільно скористатись досвідом регулювання цін в умовах інфляції та кризових явищ в економіці таких економічно розвинутих, як США, Японія, Франція, Великобританія та інших .
Список використаних джерел
1. Головачук Т.І . Опорний конспект лекцій з курсу «Ціноутворення» для студентів всіх спеціальностей та форм навчання. - 2002, 142 с.
2. Пуцентейло П.Р. Економіка і організація туристично-готельного підприємства. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 344 с.
3. Шевчук Д.А., Шевчук С.А. Макроекономіка: Конспект лекцій. – М.: Вища освіта, 2006. – 456 с.
4. Школа І.М. та ін. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник. - Чернівці:ЧТЕІ КНТЕУ, 2003. – 662 с.
