Аліна Головащенко
Наук. кер. – Красніцька Г.М.
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
м. Вінниця
ДОСЛІДЖЕННЯ ЕТАПІВ ТА ШЛЯХІВ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНИ ЯК ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ
Досліджуючи реальний розвиток наявної суспільно-історичної ситуації побудови української держави, слід зазначити, що великий вплив на формування правової держави зіграло багато чинників, головним з яких був тоталітарний режим на якому ґрунтувалась влада СССР, що виходила із цілого ряду застарілих уявлень і стереотипів, котрі передавались із покоління в покоління і дійшли до нашого часу.
Правова держава – це система органів та інститутів, які гарантують і охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства. Це держава, в якій панує закон, стосовно якого в однаковому відношенні перебувають влади всіх рівнів, партії, та громадські організації, посадові особи і окремі громадяни.
Процес формування правової держави характеризується спільною ознакою – рухом людства до свободи, усвідомленим намаганням обмежити державу, змусити її поважати закони та захищати честь і гідність людини як найвищу цінність.
Процес формування правової системи України умовно можна поділити на два етапи: попередній - до прийняття Конституції України (1990 - 1996рр.); і сучасний - цілеспрямована розбудова правової системи відповідно до положень і вимог Конституції України.
Основною рисою першого етапу, так званого, створення України як незалежної держави з своїми правами та законами, було кількісне нагромадження нормативно-правових актів, які покривали не врегульовані законодавством сфери суспільних відносин. У цей час були спроби розроблення базових законів - кодексів, але вони не були практично реалізовані. Єдиним найголовнішим результатом в цьому плані стало розроблення та прийняття Конституції України.
Другий етап характеризується більш доцільним визначенням предметів правового регулювання, пов’язаних головним чином з впровадженням норм і положень Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року.
Незважаючи на те, що Конституція була визначена європейською спільнотою однією з найдосконаліших, у процесі практичної реалізації Основного Закону виникло багато проблем, які випливали: по-перше, з незавершеності формування правової бази політичної системи України; по-друге, з небажанням української еліти виконувати Конституцію.[1, с.104]
Розбудова незалежної Української держави обумовлює потребу у формуванні відповідної правової системи. Від рівня адекватності національної правової системи існуючим економічним, політичним, соціокультурним умовам життя, а також історичному досвіду українського суспільства залежить ступінь імовірності подолання глибокої кризи в державі.
В останні роки в Україні прийнято чимало законів, які регулюють суспільні відносини в різних сферах життя. Верховенство закону, зміцнення його авторитету досягається шляхом поліпшення якості законів, удосконалення законодавчого процесу.
Побудова правової держави неможлива і без чіткого розмежування повноважень між різними гілками державної влади. В Україні законодавча влада належить парламенту – Верховній Раді України. Виконавчу здійснюють Президент, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Республіки Крим, органи державної виконавчої влади, судову владу доручено здійснювати судовим органам – Конституційному Суду України, загальним, військовим, арбітражним судам. Верховна Рада приймає закони та здійснює контроль за їх виконанням; виконавчі органи займаються організацією проведення їх у життя; суди здійснюють правосуддя (шляхом вирішення кримінальних, цивільних, господарських та інших справ).
Проте, останнім часом на різних рівнях і з різних приводів часто вживають терміни " демократична держава" і "правова держава". При цьому одні виходять з бажанням підкреслити , що , проголосивши себе суверенною і незалежною , Україна стала й демократичною правовою державою , а інші - з прагненням довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи.
Хоча формальним джерелом влади в Україні задекларовано народ, реальним її носієм постає бюрократія, чиновництво й функціонери апарату управління могутньої системи виконавчої влади. [2, с.173]
Таким чином, застосування права є свавільним та суперечливим. Розподіл влади, а також обмеження персональної та інституційної влади функціонує в кращому випадку дуже обмежено. Часто політичні діячі обґрунтовують свою поведінку різнорідністю законоположень, неякісними та суперечливими законами або навіть прогалинами в Конституції. Але хто розробляє такий правопорядок? Більшості з них самім вигідно порушувати прийнятті ними закони, вони вже звикли отримувати вигоду через непрозорість, неоднорідність та суперечливість українського правопорядку.
Список використаних джерел:
1. Вегеша М.М., Політологія: Навчальний посібник – К., 2008 р.
2. Примуша М.В., Політологія: Навчальний посібник – К., 2004р.
