Наук. кер. Пендюр В.В., Буковинська державна фінансова академія,
ОБМЕЖЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ У КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ
Проблемні напрямки реформування української судової системи розроблялися і обговорювалися давно, однак саме в 2010 році відбулися зміни, обумовлені прийняттям Закону України «Про судоустрій і статус суддів»[1]. Передумовами прийняття цього закону були: 1. Рішення Конституційного суду України щодо офіційного тлумачення термінів “найвищий судовий орган”, “вищий судовий орган”, “касаційне оскарження”, які містяться у статтях 125, 129 Конституції України [2]. Згідно цього рішення Верховний суд України не може бути судом касаційної інстанції щодо оскарження рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції, тобто можливе лише одне касаційне оскарження судового рішення. 2. Прийняття ряду змін до законодавчих актів, згідно з якими справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України і Вищої Ради Юстиції (ВРЮ) підсудні Вищому адміністративному суду України (ВАСУ). Тобто сторони позбавляються права на оскарження рішень ВАСУ, який є першою і єдиною інстанцією, що розглядатиме відповідні справи. 3. Підвищення ролі і авторитету ВРЮ. Отже, ще до прийняття ЗУ “Про судоустрій і статус суддів” (далі Закон) відбулося посилення повноважень ВРЮ і ослаблення ВСУ, а закон тільки посилив відповідні тенденції. З дня прийняття цього закону втратили чинність такі законодавчі акти як Закони України “Про статус суддів”, “Про судоустрій України”, “Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України”. У додаток до згаданого вище Рішення Конституційного Суду України Закон передбачає створення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ), який відтепер нарівні з Вищим господарським судом України (ВГСУ) і Вищим адміністративним судом України функціонуватиме як суд касаційної інстанції. Повноваження ВСУ обмежуються переглядом справ з двох підстав [1]: − неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах; − у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Створення системи вищих спеціалізованих судів (ВГСУ, ВАСУ і ВССУ) в системі судів загальної юрисдикції, у якій відтепер чітко окреслена спеціалазація судів, є позитивним моментом реформи, адже логічніше постає картина судової системи України. Головним негативним моментом є те, що повноваження ВСУ є суттєво і невиправдано зменшеними з таких причин: 1. Обмеження підстав для розгляду справ ВСУ. 2. Питання про допуск справи до провадження ВСУ вирішується відповідними вищими спеціалізованими судами, що порушує принцип «ніхто не може бути суддею у власній справі». 3. Позбавлення права ВСУ на проведення узагальнення судової практики і прийняття рішень з цього питання і передача цього права вищим спеціалізованим судам. Таким чином ВСУ залишився лише де-юре найвищим через суттєве зменшення його повноважень [3]. Позитивним наслідком реформ є визначення обов’язковості рішень ВСУ, прийнятих за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Це діє для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правові акти, що містять зазначену норму права, та для всіх судів України. Відповідна норма, за умови надання вищими спеціалізованими судами можливості ВСУ реально здійснювати правосуддя, забезпечить однакове застосування норм права не лише судами, а й органами державної влади. Отже, на підставі вищевикладеного можна дійти висновку, що судова система України потребує реформування, проте реформи повинні здійснюватися з врахуванням норм Конституції України. Закон «Про судоустрій і статус суддів» розв’язав лише деякі проблемні питання судочинства і процесуального законодавства, і створив багато інших, наприклад, щодо обмеження повноважень ВСУ, який тепер є судом загальної юрисдикції лише умовно, бо судова влада і повноваження сконцентровані лише навколо вищих спеціалізованих судів.
Список використаних джерел: 1. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 7 липня 2010 року – http://zakon.rada.gov.ua. 2. Рішення Конституційного Суду від 11 березня 2010 року № 8-рп/2010 – http://zakon.rada.gov.ua. 3. Новели Закону України “Про судоустрій і статус суддів” – http://legal-help.com.ua 4. Офіційний сайт Верховного Суду України - www.scourt.gov.ua
