Наук.кер.- Стужук Т.М. Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м.Чернівці
Медичне страхування:проблеми та перспективи для України
Проблема медичного страхування є досить актуальною як на світовому рівні, так і на рівні окремих держав і знайшла відображення у працях В.Рудого і М. Поліщука. У своїх дослідженнях ці вчені наголошують на тому, що «запровадження обов’язкового медичного страхування є набагато складнішим завданням, ніж запровадження інших, уже діючих в Україні видів соціального страхування. Адже воно пов’язане не просто із забезпеченням надання відповідних соціальних, точніше, медичних послуг у натуральному вигляді, з фактичною закупівлею цих послуг у відповідних виробників та наданням цих послуг застрахованому населенню»[2]. Страхування – це економічні відносини, за яких страхувальник у результаті сплати грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превентивні заходи щодо зменшення ризику, у разі необхідності перестраховує частину останнього. Кардинальним кроком, котрий здатен значною мірою змінити ситуацію на краще, є запровадження у нашій державі обов’язкового медичного страхування. Саме обов’язкового, поряд з уже існуючим добровільним. Причому, як видається, адекватної альтернативи такому крокові фактично немає. Досвід провідних держав світу засвідчує, що саме обов’язкове медичне страхування є тим засобом, за допомогою якого є змога забезпечити реалізацію прав громадян на безперешкодне отримання якісної медичної допомоги. Абсолютно слушно стверджує С.Г. Стеценко, медичне страхування є частиною соціального страхування та полягає у гарантуванні з боку держави рівних можливостей для громадян стосовно отримання медичної та фармацевтичної допомоги [1, с. 294]. Станом на сьогодні якісна медична допомога обходиться досить дорого для гаманців більшості українських громадян. Оскільки пересічний український громадянин – не олігарх, то і дозволити собі витрачати значну частину сімейного бюджету на медицину більшість українців об’єктивно не в змозі. Норма ст. 49 Конституції України, відповідно до якої держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, не виконується. Та й фактично вона за цих умов не може бути дотримана, і це не вина, а біда вітчизняної охорони здоров’я та медичних працівників. Ринок медичного страхування має як і позитивні тенденції, так і низку недоліків. Ринок добровільного медичного страхування в Україні поступово розвивається. Приємною несподіванкою для страховиків у 2009 році стало те, що державне медичне страхування пройшло тест на стресостійкість і в нових економічних умовах стало більш стійким до кризових явищ. Падіння у сегменті добровільного медичного страхування вдалось уникнути – роботодавці платили внески іноді навіть за рахунок прибутку, адже здоров’я і лояльність персоналу – це запорука успішності установи особливо в кризовий час. У реаліях, що склались сьогодні, це єдиний корпоративний вид страхування, який показав позитивну динаміку. Незважаючи на позитивні тенденції у розвитку добровільного медичного страхування, даний сегмент поки що є досить проблематичним. Насамперед, це стосується того, що самі страховики не надто бажають зв’язуватись з медициною, оскільки на їх переконання це невиправдано складно і невигідно, з точки зору страхових виплат, рівень яких нижче за 45-60% не опускається, зумовлюючи діяльність вітчизняних страховиків практично на межі рентабельності. У свою чергу, українці не поспішають купувати поліси добровільного медичного страхування, тому що вони залишаються досить дорогим задоволенням. Що ж стосується правотворчої діяльності, то потрібно зазначити що останніми роками запропоновано декілька варіантів законопроектів стосовно обов’язкового медичного страхування. Вони відрізняються іноді досить кардинально, один від одного. Одні пропонують залучати до процесу обов’язкового медичного страхування комерційні установи – страхові медичні організації, інші вважають, що ці повноваження доцільно делегувати державі. Отримати підзвітний фонд медичного страхування державний фонд не проти, але вже нині впевнені, що коштів у ньому на всіх не вистачить, доплачувати мусять роботодавці. В середньому поліс на 1 людину пропонують за 21 тисячу гривень, якщо це повний стаціонар. Якщо без стаціонару, то 16 тисяч гривень(звісно, ціна залежить від фірми страхувальника). Якщо є бажання у фізичної особи застрахувати свою дитину, то це або не буде можливим, або буде відмовлено страховою компанією, або страхова компанія поставить таку ціну, яка для клієнта буде невигідною. Експерти пояснюють, що медичне страхування дітей є невигідним,бо діти часто хворіють. А,отже, страховики мати з ними справу не хочуть. Статистика свідчить, що від 40% до 100% від того, що виділяє на медицину держава, населення нині змушене платити з власної кишені. Міністерство охорони здоров'я прогнозує введення обов'язкового медичного страхування в 2013-2015 роках. За цей час будуть вивчатися всі моделі загальнообов'язкового медичного страхування, які успішно працюють. Від 4 до 12% може збільшитися навантаження на фонд оплати праці за умови введення загальнообов'язкового медичного страхування. При цьому бізнес не витримає такого навантаження й це може призвести до тінізації зарплат[3, с.99]. Для того, щоб медичне страхування розвивалося потрібно: 1) підвищити заробітну плату медичним працівникам; 2) відкрити нові медичні центри, оснащені найсучаснішим медичним обладнанням; 3) намагатися забезпечити „прозорість” процесів ліцензування та акредитації медичних установ; 4) держава повинна регулювати ціноутворення на медичні препарати. Отож, обов’язкове медичне страхування явно не безхмарно завойовує свої позиції на шпальтах преси, сторінках книг, в ефірі телепередач і, найголовніше, в законопроектній діяльності депутатів Верховної Ради України. Водночас ми повинні усвідомити, що адекватної альтернативи такому крокові, враховуючи об’єктивні потреби українського суспільства у поліпшенні стану охорони здоров’я, фактично не існує. Повинні бути об’єднані зусилля всіх зацікавлених сторін задля отримання позитивного результату – запровадження обов’язкового медичного страхування у нашій державі.
Список літератури: 1. Стеценко С. Г. Медицинское право : учебн. / С. Г. Стеценко. — СПб :Юридический центр Пресс, 2007. — 572 с. 2. Рудий В. М. Медичне страхування — не панацея / В. М. Рудий, М. Поліщук //Дзеркало тижня. — 2005. — № 48. 3. Вісник. Львів. УН-ТУ Серія юридична. 2008. Вип. 46. С. 98–102
