Наук. кер. – Руденко В.В. Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ м. Вінниця
ПРОБЛЕМА ОПТИМІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ ВИДАТКІВ БЮДЖЕТУ: ДЖЕРЕЛА ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВИРІШЕННЯ
В останні десятиріччя при оцінці рівня розвитку національної економіки на перший план стали виходити соціальні індикатори: рівень зайнятості і безробіття, динаміка реальної заробітної плати, рівень життя населення. Соціальний клімат стає визначальним при створенні економічної атмосфери. Взагалі, формування соціально-орієнтованої економіки – мета будь-яких трансформацій, і в тому числі на регіональному та місцевому рівнях. Тому фінансування соціальних заходів – головна стаття витрат бюджетів будь-якої країни, коли ще не встановлено стабільних структурних економічних пропорцій і сфера фінансування соціальних видатків є найбільш нерегульованою, а також у період загострення кризових явищ у соціально-економічній сфері. У сучасних умовах переходу від державної власності до приватної, розвитку конкуренції і підприємництва, нагально постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення [3]. Актуальність даної теми полягає в тому, що видатки бюджету на соціальну сферу щорічно зростають і при цьому рівень соціального захисту населення залишається незмінно низьким, тому пошук нових та ефективних методів оптимізації соціальних видатків бюджету стає нагальною потребою сьогодення. Проблемам фінансування послуг соціальної сфери присвячено праці таких знаних фахівців економічної науки, як Дж. Стігліца (США), В. Лексіна, О. Швецова, А. Пороховського, Л. АБАЛКІНА, Є. АВРААМОВОЇ, А. БУЗГАЛІНА. У вітчизняній науці ці питання розробляють, зокрема, О. АМОША, В. БЛИЗНЮК, О. ВЛАСЮК, В. ГЕЙЦ, В. ГРИШКІНА, Ю. ЗАЙЦЕ¬В, В. КУЦЕНКО, Е. ЛІБАНОВА, В. МАНДИБУРА, А. ЧУХНО, І. Луніна, але більшою мірою без прив'язки до розподілу фінансових повноважень між державним і місцевими бюджетами. Проте, незважаючи на значну кількість наукових досліджень з цієї теми, ця проблема є недостатньо розробленою у теоретичному плані та потребує подальшої розробки. Це і обумовило посилену увагу до аналізу механізмів фінансування суспільних благ і послуг соціальної сфери із місцевих бюджетів та до розробки напрямків їх удосконалення. Мета написання статті полягає у тому, щоб дослідити недоліки існуючої системи організації соціальних виплат, її фінансового механізму реалізації та запропонувати можливі варіанти їх вирішення. На думку деяких учених-дослідників, основні причини виникнення проблеми недофінансування соціальної сфери не в тому, що не вистачає коштів. Особливість кризи полягає в тому, що вичерпалися традиційні джерела фінансування соціальної сфери і майже не розроблені нові (недержавні), немає достатньої нормативної бази. Складність прийняття рішень у соціальній сфері полягає в необхідності одночасного задоволення критеріїв економічної ефективності й соціальної справедливості. Ситуація, що склалася в соціальній сфері, не дозволяє відкладати її реформування на пізніші терміни. З огляду на це виникла необхідність переосмислити орієнтири формування соціально-економічної політики. Вона має спрямовуватися на органічне поєднання політики фінансової стабі¬лізації та економічного зростання з активною соціальною політикою. Основними недоліками існуючої системи соціальних виплат громадян як складової системи соціального захисту є те, що в значній їх частині не досягається мета здійснення таких державних виплат - зменшення безробіття, під категорію малозабезпечених часто потрапляють громадяни із се¬реднім рівнем забезпеченості або навіть достатньо багаті громадяни. Існуюча система є недостатньо адресною і громіздкою в документальному оформленні. Важливим недоліком є й те, що переважна більшість соціальних виплат і пільг фінансується із Державного бюджету України, а тому органи місцевого самоврядування в цьому процесі не беруть участі, тим більше не несуть ніякої відповідальності за наслідки таких виплат. Доцільним було б у державі запровадити дворівневу систему соціальних виплат: І-й - рівень — державні виплати певним категоріям громадян, що мають заслуги перед Батьківщиною або на яких поширено особливий статус: учасники бойових дій, учасники війни, діти війни, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та ін. ІІ-й рівень - виплати громадянам, доходи яких не забезпечуються на рівні прожиткового мінімуму. Виплати першого рівня (державні виплати) слід проводити із державного бюджету виключно у гро¬шовій формі й, при цьому забезпечувати сумарну вартість пільг належних цій категорії громадян відповідно до їх статусу. Зазначене дало б можливість відмінити цим категоріям громадян знижки на користування житлом та на житлово-комунальні послуги, проїзд у транспорті, санаторно-курортне лікування, пільговий відпуск ліків та ін. Виплата зазначених пільг у грошовій формі встановила б соціальну справедливість між різними категоріями пільговиків, зокрема між тими, що проживають у міських місцевостях і мають можливість користуватися пільгами в повному обсязі, і тими, що проживають у сільській місцевості, де в переважній більшості одержують пільги на електричну енергію та тверде паливо, і в окремій частині населених пунктів на природний газ, що в сумі в декілька разів менше обсягу пільг у міських місцевостях. Наприклад, всі учасники війни відповідно до законодав¬ства мають право на безоплат¬ний проїзд у міському транс¬порті. Але один учасник війни мешкає у місті та здійснює дві-три поїздки за день, а інший — у сільській місцевості, де практич¬но відсутня транспортна інфра¬структура. Таким чином, один громадянин повноцінно вико¬ристовує своє право на транс¬портну пільгу, а інший — ні. При запровадженні такої форми грошових виплат відпала б необхідність утримання спеціальних підрозділів для ведення обліку пільгових категорій у надавачах житлово-комунальних послуг. Чинна система надання пільг і субсидій змушує обліковувати кожного пільговика в 5-7 установах і підприємствах, що надають ці послуги. Другий рівень соціальних виплат ефективно буде передати на рівень органів місцевого самовря¬дування, законодавчо визначивши ці виплати як видатки, що враховуються у визначенні міжбюджетних трансфертів. Такий підхід докорінно змінить відповідальність органів місцевого самоврядування за соціаль¬но-економічний стан територій і дасть можливість диференційовано підійти до кожного громадянина при визначенні права на отримання допомоги як малозабезпеченій категорії, а також можливість надати допомогу у грошовій формі або у вигляді необхідних громадянину послуг: завезення палива, обробіток присадибної ділянки, надання допомоги на лікування, харчувантпг одиноких громадян, матеріальна допомога дітям у неблагополучних сім'ях та ін. Система надання соціа¬льної допомоги в нашій державі перебуває на стадії випробувань та розвитку — ідуть пошуки її оп¬тимальної структури, ефектив¬них функцій та механізму ре¬алізації. До того ж, фінансові можливості України обмежені, тому майже половина пільг та інших видів соціальної допомоги залишаються лише на папері. Проблеми, що впливають на існуючий стан справ, потребу¬ють розв'язання у теоретичному та практичному плані. Перша проблема полягає у неврегульованості бюджетного ме¬ханізму прогнозування та плану¬вання коштів на надання пільг і житлових субсидій, що призво¬дить до неефективного роз¬поділу фінансових ресурсів дер¬жави. Перелік кількісних та якісних характеристик суспільних по¬слуг, які мають надаватися насе¬ленню, тобто мінімальний соціа¬льний стандарт споживання соціальних гарантій на рівні дер¬жави, не визначено. До того ж, відсутність системного нормативно-правового забезпечення надання пільг та субсидій ускладнює їх практичне застосу¬вання і призводить до неефек¬тивного використання бюджет¬них коштів. Друга проблема стосується слабкого матеріально-технічного забезпечення управлінь праці та соціального захисту населення на місцях, що стримує впровадження дієвої системи надання пільг та субсидій. Низьким і є рівень автоматизації процедур обміну даними між органами соціального захисту та організаціями – партнерами Мінпраці у питаннях надання соціальної допомоги, що утруднює збільшення обсягів використання даних про доходи, пенсії, споживання комунальних послуг в електронному вигляді. Значна частина органів соціального захисту змушує відвідувачів самостійно збирати необхідні довідки замість формування електронних запитів до організацій – партнерів. Третя проблема полягає у недосконалості системи відомчого фінансового контролю, які спрямовані на надання пільг та субсидій, що заважає їх ефективному та раціональному використанню. Близько 18% незаконних витрат допущено внаслідок подання громадянами недостовірних довідок про розмір отриманих доходів та інформації про їх майновий стан, які в більшості випадків видані державними та комунальними підприємствами. На основі викладеного, можна дійти висновку, що запорукою підвищення ефективності використання державних коштів на соціальний захист населення повинно стати, насамперед, дієва державна політика, яка передбачала б не тільки процес реформування соціальної сфери, а й взяття на озброєння продуктивної соціальної політики, що складатиме основу для якісного, інтенсивного економічного розвитку та виконуватиме важливу стратегічну функцію щодо забезпечення цього розвитку. Для того щоб впорядкувати систему пільг та субсидій і сприяти правовому забезпеченню державної соціальної політики необхідно: визначити обґрунтовані норми витрат на встановлення квартирних телефонів та відшкодування пільгової абонплати за послуги зв’язку; встановити для підприємств громадського транспорту єдиних порядку компенсації та норм витрат на перевезення пільгових категорій населення, які фінансуються за рахунок субвенцій з державного бюджету; переглянути перелік пільгових категорій громадян з метою обмеження пільг тим, хто отримує доходи в розмірах, що перевищують прожитковий мінімум; розробити та запровадити єдині мінімальні стандарти соціального захисту населення; вдосконалити існуючий механізм проведення розрахунків з пільг та субсидій; визначити єдині норми використання населенням скрапленого газу у разі надання пільг за рахунок субвенції з державного бюджету; привести пільги на оплату житла та теплопостачання до економічно обґрунтованих розмірів; запровадити механізм застосування штрафних санкцій до підприємств, установ та організацій, які надають недостовірні дані про доходи громадян; прискорити роботу з розробки методики відшкодуванням комунальним підприємствам витрат на підставі документів, що підтверджують факт надання пільги. Отже, запропоноване спрощення системи надання пільг і проведення соціальних виплат дасть можливість значно скоротити витрати на їх нарахування і облік, а також підвищить рівень зацікав¬леності громадян в економному витрачанні енергоресурсів, з яких надаються пільги і субсидії. Список використаних джерел: 1. А.Стойка. Фінансування соціальної сфери: джерела і шляхи диверсифікації. // Донецький державний університет управління. – 2010. 2. Гром В. А., Кулай А. В. Шляхи вирішення проблем фінансового забезпечення соціальних виплат України. // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. – 2008. - № 7. – с. 137-142. 3. Дорошенко С.М. Аналіз стану фінансування галузі «Соціальний захист та соціальне забезпечення» у Львівській області. // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. - № 20.5. – с. 183-187.
