Наук.кер. – Вдовічен А.А., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ м.Чернівці
ОБЛІКОВА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА
З наданням підприємствам можливості самостійно обирати способи обліку в офіційний оборот було введено термін «облікова політика». З переходом до ринкової економіки в Україні та з’явилось поняття конкуренції та комерційної таємниці і, відповідно, постала проблема доведення зовнішнім користувачам привабливості даного підприємства, не розкриваючи при цьому порядку формування фінансового результату. Виникає потреба в розробці облікової політики, причому не просто копіюючи положення інструкцій та П(С)БО,а обираючи найкращі варіанти та економічно обґрунтовуючи їх вибір. Саме така облікова політика дозволить показати відмінні риси, які притаманні підприємству, проінформувати кредиторів, потенційних інвесторів про стійкість фінансового стану підприємства , орієнтуючи їх на подальше співробітництво. Виконання всіх вимог, висуваються до облікової політики, є досить непростим завданням .Також виникають труднощі в послідовності застосування облікової політики , так як часто відбуваються суттєві зміни у виробничих та господарських процесах , в системі бухгалтерського обліку. На наш погляд, визначення облікової політики є досить важливим , але , як показує практика , на багатьох підприємствах навіть немає наказу про облікову політику, або він не знаходить застосування . Також не приділяється належна увага його формуванню, що негативно впливає на процес ведення бухгалтерського обліку та функціонування підприємства в умовах ринку. Надання підприємствам більшої самостійності і свободи при виборі процедур та способів облікового процесу сприяє налагодженню взаємодії між господарюючим суб’єктом і зовнішніми користувачами інформації. Слід відмітити, що дослідженню питання становлення та реалізації облікової політики підприємств багато українських дослідників приділяли особливу увагу у своїх працях, а саме: Бутинець Ф.Ф., Карпушенко М.Ю., Пушкар М.С., Ткаченко Н.М., Сопко В.В. тощо, і зарубіжних – Р.А. Алборова, Н.П. Кондракова, Л.П. Хабарової та багато інших. Але вони не розкрили повністю всі питання облікової політики підприємства, того ми вирішили розглянути їх детальніше. Тому метою даної роботи є визначення особливостей облікової політики підприємства. Для досягнення мети в роботі поставлено наступні завдання: - визначити суть облікової політики; - дослідити особливості елементів , факторів і застосування облікової політики підприємства. Офіційно в Україні термін “облікова політика” почали вживати у 1999р. із веденням Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, згідно з яким облікова політика - це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Таке визначення облікової політики наведене в статті 1 “Визначення термінів” Закону України від 16.07.99 р. № 996-ХІV [1]. У практиці бухгалтерського ( фінансового) та управлінського обліку багатьох держав світу термін «облікова політика» , визначений як сукупність способів ведення підприємством обліку , є широко вживаним уже досить тривалий час. В Україні це поняття вживається з кінця 80-х років і може розглядатись в двох напрямках: як фінансова або як облікова категорія. Щодо тлумачення поняття «облікова політика» , а також його змісту серед економістів немає думки. Так, більшість авторів тлумачать облікову політику як сукупність способів ведення бухгалтерського обліку , що були обрані підприємством. Інші під обліковою політикою мають на увазі принципи та правила ведення бухгалтерського обліку в певні організації, третя група авторів дотримуються думки , що облікова політика – сукупність форм та методів ведення бухгалтерського обліку на підприємстві . Заслуговує на увагу визначення , наведена Я. В. Соколовим, який називає облікову політику засобом , що дозволяє адміністрації легально маніпулювати фінансовими результатами [3, с. 19]. Досить вдалим , на наш погляд, є визначення облікової політики як набору методик, форм, способів ведення та організації бухгалтерського обліку , які впливають на оцінку і прийняття рішень користувачами інформації[4, с. 27]. Поняття облікової політики не обмежується лише складанням та поданням фінансової звітності. Звітність може бути достовірною лише за умови правильної організації та ведення бухгалтерського обліку. Таким чином, більш повним є наступне визначення: облікова політика - це комплекс методичних прийомів, способів і процедур організації та ведення бухгалтерського обліку, що обираються підприємством з числа загальноприйнятих або розробляються самостійно, виходячи з особливостей його діяльності з метою забезпечення захисту прав та інтересів власника (власників, учасників). Без облікової політики в сучасних умовах неможливо уявити собі роботу бухгалтерії та процес формування інформаційних ресурсів , які б давали якісну базу для прийняття рішень. Облікова політика розробляється з метою впливу на систему обліку в напрямі пристосування її до потреб апарату управління .Облік розглядається в системі управління як засіб отримання інформації для контролю . З цих позицій і потрібно оцінювати сутність , роль та значення облікової політики . Слід відмітити, що питання формування облікової політики в умовах постійної зміни законодавства в нашій державі є досить актуальним для господарюючих суб’єктів, адже від правильності формування елементів облікової політики підприємства залежить правильність ведення бухгалтерського та податкового обліку. Проблеми, що пов’язані з новизною облікової політики для національного бухгалтерського обліку, з адаптацією її до вітчизняної практики ускладнюються відсутністю науково обґрунтованого понятійного апарату. Тому для вирішення вище зазначених завдань пропонується розглянути рівні реалізації облікової політики та її складові. Існуючі рівні реалізації (державний та рівень підприємства) доповнено міждержавним (регіональним) рівнем, існування якого обумовлюється об’єктивними процесами інтеграції та глобалізації. Облікова політика повинна містити такі елементи, як: робочий план рахунків; форми первинних документів, необхідних для оформлення господарських операцій; форми документів для внутрішньої звітності; порядок проведення інвентаризації; методи оцінки активів і зобов`язань; правила документообігу і технологія обробки облікової інформації; інші рішення, необхідні для ведення бухгалтерського обліку, а також ухвалення відповідної податкової політики [7, с. 6]. Таким чином, облікова політика містить три основні групи питань: організаційно-технічні; методичні; податкові. Слід погодитися з думкою бухгалтерів - практиків, які зауважують, що створення облікової політики на підприємстві - дуже трудомісткий і відповідальний процес. Адже підприємству не один рік доведеться працювати і враховувати свої активи і зобов'язання згідно з розробленою ними обліковою політикою. Це вимагає від підприємства більш зваженого підходу до розробки облікової політики, яка відповідає специфіці його роботи. Однак на сьогодні дедалі частіше спостерігається формальний, вузькоспрямований підхід до формування облікової політики, який зводиться до складання фінансової звітності відповідно до загальних вимог Положення стандарту бухгалтерського обліку (П(С)БО) та зовнішніх користувачів. На таку ситуацію впливають як відсутність достатнього практичного досвіду управління в ринкових умовах, так і недостатнє законодавче врегулювання цього питання, а також недостатнє вивчення з боку науковців цієї проблеми. Конкретні принципи, методи й процедури, що використовуються для складання відповідної статті фінансової звітності, утворюють елемент облікової політики. Згідно з визначенням, облікова політика підприємства базується на основних принципах обліку та звітності. Під принципами бухгалтерського обліку слід розуміти правила, якими необхідно керуватися при вимірюванні, оцінці й реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності. Важливим моментом при розробленні й прийнятті облікової політики є те, що питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи), відповідно до законодавства та установчих документів. За формою облікова політика підприємства має вигляд наказу керівника (власника), на підставі якого головний бухгалтер складає проект наказу і зі всіма додатками та розрахунками передає на затвердження власнику (керівнику) підприємства. Наказ набирає юридичної сили з дня його підписання власником (керівником) підприємства і є обов'язковим для виконання всіма службами і працівниками підприємства. Облікова політика підприємства повинна враховувати такі важливі фактори як: форму власності та організаційно-правову структуру підприємства; вид економічної діяльності, що зумовлює особливості та умови облікової роботи; параметри підприємства за обсягами діяльності номенклатури продукції; чисельності працюючих; відносини з податковою системою; наявність пільг та умови їх отримання; умови забезпечення підприємства ресурсами та умови реалізації готової продукції; матеріально-технічне забезпечення обліково-аналітичної роботи підприємства та рівень забезпеченості кваліфікованими обліковими працівниками; умови організації та стимулювання праці, відповідальності тощо [2, с. 27]. Облікова політика має розроблятися на кожному підприємстві. Основна мета облікової політики - забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень. У тому разі, коли законодавство надає підприємству можливість самостійно обирати методи ведення бухгалтерського обліку, постає питання про розробку методології обліку. Формування облікової політики полягає в тому, що з усієї сукупності способів реалізації названих прийомів обирають ті, які прийнятні на даний час у конкретних умовах. Обрані способи ведення бухгалтерського обліку мають забезпечувати обліковий процес, внаслідок чого формується повна і достовірна картина майнового та фінансового стану підприємства. Формуючи облікову політику, головний бухгалтер приймає методологічні рішення про організацію обліку таких об'єктів, як амортизація основних засобів,нематеріальних активів, оцінка готової продукції, незавершеного виробництва тощо.У методологію облікової політики входять принципи та правила, критерії розмежування основних засобів та МШП (малоцінні та швидкозношувані предмети ), нарахування амортизації і зносу, обліку ремонтів, оцінки запасів та готової продукції, списання витрат майбутніх періодів, визначення обсягу реалізації продукції, обліку та розподілу накладних витрат і включення їх до собівартості, утворення статутного (акціонерного, додаткового, резервного) капіталу, фондів спеціального призначення тощо. Формування облікової політики звичайно проходить кілька етапів. На першому етапі встановлюють предмет облікової політики для конкретного підприємства відповідно до сукупності об'єктів бухгалтерського обліку (фактів господарської діяльності). На наступному етапі, залежно від складу об'єктів обліку, визначаються конкретні умови, явища і процеси, які впливають на розробку облікової політики. Третій етап передбачає аналіз загальновизнаних припущень у побудові облікової політики з погляду виявленої на минулому етапі сукупності факторів; при їхній адекватності ці припущення закладаються в основу облікової політики. Четвертий етап полягає у відборі потенційно придатних для використання підприємством способів ведення бухгалтерського обліку ; відбір ведеться зі всього розмаїття теоретично можливих способів, відповідно до прийнятих на минулому етапі припущень і виявлених на другому етапі факторів вибору. Наступний етап полягає безпосередньо у виборі способів ведення обліку для даного підприємства; вибір здійснюється за допомогою перевірки кожного способу, який було обрано на минулому етапі системою відповідних критеріїв. На останньому етапі обрана облікова політика дістає відповідне оформлення , щоб відповідати формальним вимогам [8, с.72].
Розглянемо детальніше, які моменти необхідно відобразити в обліковій політиці підприємства. Згідно з П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» в обліковій політиці підприємства для цілей складання фінансової звітності необхідно визначити межу істотності, яка для кожного підприємства може бути різною залежно від його обсягів продажів та становити, наприклад, 100 грн., 500 грн., 1000 грн. Крім того, в обліковій політиці підприємства також має бути відображено інформацію про: 1. Метод вибуття запасів (із встановлених П(С)БО 9), який буде застосовуватися на підприємстві, а саме: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО); нормативних витрат; ціни продажу [7, с.23]. Також необхідно визначити, що для підприємства буде вважатися одиницею запасів – їх найменування або однорідна група (вид). 2. Методи визначення величини резерву сумнівних боргів. У П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» визначено, що поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення такої вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів, яка визначається виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на підставі класифікації дебіторської заборгованості. У зв'язку з цим в обліковій політиці підприємства необхідно визначити, який метод розрахунку величини резерву сумнівних боргів буде використовуватися на підприємстві. При цьому якщо підприємство має невелику частку сумнівного боргу в загальній сумі дебіторської заборгованості або взагалі не має сумнівних боргів, то з метою спрощення процедури розрахунку величини резерву сумнівних боргів в обліковій політиці рекомендується визначити, що підприємством буде застосовуватися метод розрахунку виходячи з платоспроможності окремих дебіторів, а надалі окремим розпорядчим документом щодо кожного дебітора встановити відсоток погашення заборгованості в розмірі 100 %. 3. Метод амортизації основних засобів, тобто один з таких методів, як: прямолінійний; зменшення залишкової вартості; прискореного зменшення залишкової вартості; кумулятивний; виробничий; метод нарахування амортизації основних засобів, передбачений податковим законодавством. Щодо відображення в обліковій політиці моментів основних засобів, які стосуються обліку, хотілося б зауважити таке. П(С)БО 7 «Основні засоби» передбачено, що підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більше ніж на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У зв'язку з цим ми не рекомендуємо застерігати в обліковій політиці питання про проведення переоцінки, оскільки необхідність її проведення залежить від вищевикладених обставин, а не від рішення керівника підприємства. 4. Величину вартісного критерію належності матеріального активу до малоцінних необоротних активів (згідно з п. 5.1 П(С)БО 7 «Основні засоби»). 5. Методи амортизації та діапазон термінів корисного використання нематеріальних активів. Згідно з п. 27 П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» розрахунок амортизації при застосуванні відповідних методів нарахування здійснюється відповідно до П(С)БО 7 «Основні засоби». 6. Методи оцінки ступеня завершеності операції з надання послуг, які згідно з П(С)БО 15 «Дохід» здійснюються шляхом: – вивчення виконаних робіт; – визначення питомої ваги обсягу послуг, наданих на певну дату, в загальному обсязі послуг, які мають бути надані; – визначення питомої ваги витрат, понесених підприємством у зв'язку з наданням послуг, у загальній очікуваній вартості таких витрат. 7. Порядок формування резервів для забезпечення майбутніх витрат і платежів. 8. Застосування (або незастосування) бухгалтерських рахунків класу 8 для узагальнення інформації про витрати за елементами [5, с.17]. Облікову політику, як і інші внутрішні питання конкретного підприємства, має бути оформлено в одному з його розпорядчих документів - наказі про облікову політику. При цьому складанням та оформленням наказів звичайно займаються спеціально уповноважені працівники підприємства ( юрисконсульт, фахівець відділу бізнес- процесів тощо), яким при підготовці наказу про облікову політику в будь-якому випадку не обійтися без бухгалтера. Не рідкість також і самостійна підготовка бухгалтером такого наказу. У зв'язку з цим йому важливо знати вимоги, що висуваються до складання наказів та порядку їх оформлення. У загальному випадку наказ - це внутрішній (локальний) правовий акт, що видається керівником підприємства для вирішення найважливіших питань діяльності підприємства. Цей документ застосовується виключно в межах конкретного підприємства, у зв'язку з чим має містити такі реквізити: найменування підприємства, дату і номер, назву виду документа, текст і підпис керівника, відповідальних за виконання осіб.
Облікова політика підприємства та її зміни мають бути розкриті в примітках до фінансових звітів (пп. 18, 19 П(С)БО 1, ст. 4 Закону про бухоблік). Ця вимога ще раз підкреслює важливість формування облікової політики, оскільки примітки є одним з елементів фінансової звітності підприємства. Крім того, розкриття інформації про облікову політику та її зміни у фінансовій звітності є передумовою порівняльності фінансових звітів одного підприємства за різні періоди, а також фінансових звітів різних підприємств, тобто користувачі отримують можливість оцінити, наскільки порівняльні дані окремих статей фінансової звітності того чи іншого періоду, того чи іншого підприємства. Ефективність впровадження облікової політики визначається, поряд з розробкою понятійного апарату, наявністю методики її формування, яка передбачає: встановлення суб’єктів і термінів формування, визначення основоположних засад формування та реалізації облікової політики, визначення факторів впливу, побудову алгоритму дій під час формування облікової політики підприємства [6, с.21]. Облікова політика має ряд проблем. У першу чергу, це недосконалість законодавчої бази з бухгалтерського обліку. Нині існуючі законодавчі документи не можуть передбачати всіх особливостей діяльності підприємств. У зв'язку з чим підприємства змушені розробляти власні положення, які вони повинні чітко обгрунтувати й аргументувати.
Взаємозв'язок між бухгалтерським обліком і податковим правом спричиняє ряд проблем, пов'язаних з податковим законодавством. На жаль, у даний час фактично склалася ситуація пріоритету норм податкового законодавства над нормами інших галузей права. Відсутність декларованих принципів взаємодії податкового законодавства з іншими галузями права породжує невизначеність у стратегічній і тактичній реалізації. Але, які б не були проблеми облікової політики, усе-таки її поява у вітчизняній практиці є важливим кроком до наближення українського бухгалтерського обліку до світових стандартів.
В Україні облікова політика повинна розроблятися як на рівні держави, так й окремого суб'єкта господарювання. На рівні держави розробляються принципи, правила та процедури бухгалтерського обліку, то є найоптимальнішими для досягнення курсу фінансово-економічного розвитку держави. Загальнодержавна облікова політика визначається Цивільним і Господарським кодексами, спеціальними законами, П(С)БО, інструкціями Міністерства фінансів та інших міністерств та відомств. На підставі норм законодавчих та підзаконних актів підприємство самостійно обирає свою облікову політику як інструмент організації обліку на конкретному підприємстві, який включає сукупність способів та процедур ведення обліку, що використовуються з метою підготовки, складання та подання фінансової звітності. Висновки. Теоретичні та практичні дослідження формування та застосування облікової політики підприємств дозволили встановити, що в сучасних умовах процесу її формування приділяється недостатня увага як з боку працівників бухгалтерської служби, так і з боку власників та адміністрації підприємства. Розробки та подальшого вдосконалення потребують питання методики формування облікової політики та її використання в практиці господарської діяльності, структури наказу про облікову політику, її документальне оформлення, визначення суб'єктів її формування, коригування і розкриття для зовнішніх користувачів фінансової звітності та ін. . Отже, облікова політика є важливим інструментом організації бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Вдало, попередньо глибоко проаналізована комбінація можливих варіантів облікової політики дає змогу підприємству ефективно здійснювати господарську діяльність. В роботі визначено, що облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Згідно з визначенням, облікова політика підприємства базується на основних принципах обліку та звітності. Під принципами бухгалтерського обліку розуміють правила, якими необхідно керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності. Під час розробки облікової політики враховують вимоги до якісних характеристик бухгалтерського обліку та фінансової звітності, викладені в пунктах 14-17 П(С)БО 1, методи та процедури, передбачені іншими П(С)БО, норми й нормативи, встановлені законодавчими актами України.
Список використаних джерел 1. Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.99 № 996-XIV (зі змінами і доповненнями) // www.nau.ua. 2. Барановська Т.В. Застосування облікової політики аудиторами // Вісник ЖДТУ. Економічні науки. – 2004. – № 2 (28). – С. 14-20. 3. Барановська Т.В. Облікова політика: рівні, суб’єкти, складові // Вісник ЖДТУ. Економічні науки. – 2006. – № 3 (25). – С. 18-26. 4. Безродна. Т. Облікова політика бюджетних установ: Проблеми встановлення // Бухгалтерський облік і аудит. – 2007. – № 8 . – С. 26-29. 5. Войтенко Т.В. Облікова політика-2010: головне // Податки і бухгалтерський облік. – 2010. – № . – С. 16-22. 6. Житний П. Проблеми формування облікової політики та шляхи їх вирішення // Бухгалтерський облік і аудит. – 2005. – № 3. – С. 19-22 7. Костенко Н. Політика підприємства щодо обліку // Податки та бухгалтерський облік . – 2008. – № 3 . – С. 5-15 8. Костенко О.М. Облікова політика як внутрішньогосподарський інструмент впливу на формування прибутковості підприємства // Економіка і держава. – 2009. – № 6 . – С. 71-78. 9. Наказ про облікову політику підприємства http://search.ligazakon.ua/1_doc2 .nsf/link1/SH000100.html.
