Наук.кер. – Соколюк О.В., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ м.Чернівці
Аналіз тенденцій державного регулювання інвестиційної діяльності в агропромисловому комплексі розвинених країн світу
Функціонування економічної системи можливе лише за умови її забезпечення матеріальними, трудовими, фінансовими та іншими ресурсами. Їх акумулювання і використання у виробничому процесі є основою інвестиційної діяльності, яка забезпечує розвиток економіки і суспільної системи. Тому проблема регулювання інвестиційної діяльності - одна з найважливіших в економічній теорії і практиці організації управління та планування економікою. Проблема регулювання інвестиційної діяльності в агропромисловому комплексі вирізняється особливою складністю і багатогранністю, оскільки саме в цій діяльності тісно поєднуються інтереси всіх суб'єктів господарювання. Наслідки регулювання інвестиційної діяльності проявляються не тільки в економіці, а й у соціальній, політичній та інших сферах, мають внутрішньогалузеве, демографічне, природоохоронне значення і виникають протягом тривалого періоду. Регулювання інвестиційної діяльності у галузях АПК більшості розвинутих країн переважно забезпечується заходами макроекономічного характеру і здійснюється через систему економічних механізмів. Макроекономічне регулювання інвестиційної діяльності забезпечує також вплив на стан справ у кредитно-бюджетній і фіскальній сферах, функціонування фондового і валютного ринків, ринку нерухомості, банківської і страхової діяльності. Дослідженню теоретичних та методологічних питань проблеми інвестування як економіки в цілому, так і агропромислового комплексу та впливу інвестиційної діяльності на розвиток окремих сфер, галузей і підприємств присвячені праці вітчизняних та зарубіжних вчених: І.Ансоффа, В. Беренса, І.О. Бланка, М. Бромвіча, В.М. Геєця, М.С. Герасимчука, С.А.Гуткевич, А.Б. Ідрісова, В.В.Ковальова, А.В. Козаченка, Ю.В. Макогона, Р. Марковіца, Л.І. Нейкової, А.А. Пересади, П.С. Рогожина, В.М. Хобти, Р. Холта, Л.М. Худолій, Д.М. Черваньова, У.Шарпа, В.Я.Шевчука та ін. [1]. Криза процесу відтворення вітчизняної економіки, в тому числі і підприємств агропромислового комплексу, зумовлює необхідність посилення впливу держави на створення сприятливого інвестиційного клімату, який би активізував і інвестиційну діяльність. Сьогодні увага приділяється лише окремим аспектам таких важелів державного регулювання, як бюджетна, грошово-кредитна, податкова, митна та валютна політики, але проблема активізації діяльності інвестиційної сфери економіки за допомогою цих засобів розглядається лише опосередковано. В той же час падіння обсягів інвестицій, що забезпечують відтворення економіки підприємств та темпи її зростання – одна з найболючіших проблем агропромислового комплексу України. Отже, ситуація, яка склалася в агропромисловій сфері, вимагає визначення пріоритету активізації інвестиційної діяльності всією системою державного регулювання, оскільки вона є першоосновою структурної перебудови та економічного відродження вітчизняного АПК. Інвестиційні процеси, які відбуваються в агропродовольчому комплексі західних країн, визначаються, в першу чергу, кон’юнктурою ринку, особливостями даної сфери щодо розміру і джерел фінансування капіталовкладень. Капіталовкладення в агропромислову сферу розвинутих країн здійснюються за рахунок приватного капіталу (внутрішнього та іноземного); прямого бюджетного фінансування; непрямих бюджетних дотацій приватних капіталовкладень (через податкові пільги та інвестиційні кредити); інвестицій із суспільних та благочинних фондів. Розподіл інвестиційних ресурсів в системі агробізнесу розвинутих країн відбувається шляхом спрямування близько 80% інвестицій у сферу виробничого призначення (в тому числі у виробничу інфраструктуру). Це, в першу чергу, приватні вкладення, а також прямі бюджетні інвестиції та кредити. На інвестування соціальних потреб направляється 20% сукупних інвестицій [4]. У країнах розвинутої ринкової економіки використовуються різні методи державного стимулювання інвестиційних процесів податкові, амортизаційні, кредитні тощо. Західні країни широко використовують податкові канікули, податкові інвестиційні відрахування і податкові інвестиційні кредити для стимулювання виробничих капіталовкладень, враховуючи при цьому економічну ситуацію та необхідність розвитку тих або інших галузей. Наприклад, у США для прискорення оновлення виробничого потенціалу та стимулювання розвитку активної частини основних фондів використовується податковий інвестиційний кредит, який вираховується із суми обчисленого податку на прибуток та йде на придбання нових машин та устаткування. Інвестиційна знижка скорочує податкові платежі на 19,5 - 49,7 %, але держава виправдано йде на таке скорочення [3]. Податкове законодавство Японії стимулює інвестування передового обладнання через надання права вираховувати з податку на прибуток 7 % розміру інвестицій, котрі забезпечують створення нових матеріалів і електронної техніки. Податкові знижки на інвестиції у Великобританії у перший рік експлуатації машин та обладнання сягають 50 % їх вартості, в Ірландії – 100 %, у Канаді він коливається в межах 10-50 %. У Швеції використовується державна система податкових пільг на інвестиційні резерви. Дана система передбачає резервування інвестиційних коштів у розмірі 40 % комерційних доходів, які не підлягають оподаткуванню. Слід зауважити, що в управлінні інвестиційним процесом велике значення має амортизаційна політика, якій відводиться пріоритетне значення у стимулюванні інвестицій таких країн, як Франція, Німеччина, Великобританія. Амортизаційне законодавство цих країн крім традиційного рівномірного списання амортизаційних відрахувань передбачає використання прискорених норм амортизації. Ціллю даного метода є стимулювання інтенсивного оновлення засобів виробництва і подолання морального зносу технічних засобів. Застосування прискорених норм амортизації здійснюється в США, Великобританії, Німеччині, Японії, Франції, Італії та інших країнах. У Німеччині дозволяється списання 40 % витрат на придбання нового обладнання в перший рік експлуатації [3]. Повчальним є досвід розвинутих країн щодо залучення іноземних інвестицій в національну економіку. Уряд США використовує спеціальні програми по залученню іноземного капіталу, які включають різні системи пільгового кредитування та страхування іноземних інвестицій, надання земельних ділянок для будівництва промислових підприємств. Іноземні інвестори можуть вільно користуватися результатами НДДКР, інформацією про наявність та обсяг сировинних, енергетичних та водних ресурсів тощо [2]. Лідером по імпорту капіталу в Європі є Великобританія. її політика "відкритих дверей” надала іноземним інвестиціям практично вільний доступ на внутрішній ринок капіталу. Система оподаткування побудована таким чином, що капіталовкладення в обладнання та НДДКР не оподатковуються, інвестиції у будівництво споруд оподатковуються за ставкою, зниженою на 79 %. Для найбільш важливих інвестиційних проектів вартістю не менше 0,5 млн. фунтів стерлінгів діє система державної конкурсної допомоги, максимальний розмір якої може становити половину вартості проекту. Ефективно діюча система залучення як власного, так і іноземного капіталу існує у Франції. Уряд країни виділяє інвесторам субсидії в розмірі 25 % вартості всіх капіталовкладень у землю та обладнання, що купуються в перші три роки будівництва. Широко використовується система довгострокового пільгового кредитування. Таким чином, досвід розвинутих країн свідчить, що інвестиційні потоки, система податкових і митних пільг, кредитне забезпечення та державні гарантії є основними регуляторами розвитку сфери агробізнесу. Підприємства агропродовольчого комплексу функціонують в інвестиційному кліматі, створення якого певною мірою бере на себе держава шляхом законодавчо-нормативного регулювання, забезпечення заходів гарантування і страхування інвестиційних ризиків, прямого державного фінансування інвестиційних програм [5]. Світовий досвід переконує: становлення ринкової економіки докорінно змінює роль держави, закладаючи нові підходи і напрямки щодо стимулювання інвестиційної діяльності, пошуку інших методів державного регулювання інвестицій у всіх сферах АПК. Ступінь державної підтримки галузі є по тужним важелем підвищення конкурентоспроможності на ринку інвестицій і додаткового залучення капіталу.
Список використаної літератури: 1. Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.02.03 / Н.М. Чеботарьова; Ін-т аграр. економіки УААН. — К., 2001. — 20 с. — укp. 2. Болдуєв М. В. Механізми державного регулювання розвитку агропромислового комплексу на регіональному рівні: [монографія] /М. В. Болдуєв. – Запоріжжя: КПУ, 2009. - 352 с. 3. Кушнір І. В. Інвестиційна політика зарубіжних країн в аграрній сфері / І. В. Кушнір // Економічний простір. - 2008. - № 10. - С. 26-31. 4. Мазур А. Г. Управління регіональними інвестиційними процесами в агропромисловому комплексі: [монографія] /А. Г. Мазур, Ю. В. Герасименко, С. В. Козловський. - Вінниця : Глобус-Прес, 2008. - 208 с. 5. Структурна та інвестиційна політика [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.grinchuk.lviv.ua/book/168/2626.html
