Мєдвєдєва Ірина
Науковий керівник – Верстяк О.М
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м.Чернівці
УКРАЇНА У ПРОЦЕСІ ЗАЛУЧЕННЯ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
Вступ. Стаття присвячена проблемі залучення прямих іноземних інвестицій та стратегічним аспектам участі України у цьому процесі. Основні напрямки розвитку України – це усунення структурних деформацій у розвитку економіки та залучення сучасних технологій, що здатні вивести країну до траєкторії динамічного росту. Іноземне інвестування має значні переваги перед будь-яким видом економічної допомоги. Залучення іноземних інвестицій сприяє отриманню коштів для погашення зовнішнього боргу країни, що значною мірою впливає на розвиток певної країни, а в нашому випадку – України. Наша держава є досить молодою, тому для інтеграції у світове господарство їй необхідне залучення іноземних інвесторів для стимулювання розвитку ринкових відносин. Завдяки виробничій та науково-технічній кооперації забезпечується інтеграція вітчизняної економіки у світову. Розмір іноземних інвестицій в економіці держави безпосередньо впливає на рівень життя нації та економіку відповідної країни загалом. Саме тому важливим штрихом до міжнародно-правового портрету кожної країни є ставлення держави та її органів влади до іноземних інвестицій, рівень гарантій інвестиційної діяльності. Після розширення Європейського співтовариства Україна стала привабливим місцем для інвестування у зв’язку з тим, що на сьогодні лишається фактично єдиним місцем у східній Європі для розміщення виробничих площ для мультинаціональних компаній, – дешева робоча сила, доступні ресурси та об’єкти інвестування, багатомільйонний ринок збуту тощо. Саме ці чинники свого часу призвели до шаленого підйому інвестиційної діяльності в країнах колишнього соціалістичного табору Східної Європи, – Словаччині, Чехії, Угорщині, Польщі. Ці країни значно випередили Україну за темпами зростання національного валового продукту завдяки правильній інвестиційній політиці, що була спрямована саме на залучення та стимулювання іноземних інвесторів, які могли б безперешкодно інвестувати в економіку та мати гарантії повернення інвестицій. Однак наразі Україна не надає іноземним інвестиціям належного рівня правового захисту. Нестабільне та суперечливе законодавство, корумпована влада, а також низка інших чинників, попри шалений потенціал країни, не дозволяють України залучити необхідний обсяг інвестицій для розвитку економіки.
Актуальність проблеми. Міжнародний рух капіталу є неоднозначним процесом, що виступає значущим фактором економічного розвитку й одночасно несе істотні проблеми. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) являють собою найважливішу частину світового руху капіталу. Досвід країн з перехідною економікою свідчить про високу роль ПІІ в здійсненні структурної перебудови економіки, інвестиційної реконструкції і модернізації виробництва. ПІІ полегшують рішення таких важливих для економіки завдань, як забезпечення виходу інноваційної продукції на внутрішній і зовнішній ринки, заміщення імпорту і перехід промислового виробництва до стадії стійкого економічного росту. Особливе значення в цих умовах здобуває розробка нових форм і методів залучення іноземного капіталу до економіки України. Таким чином, у сучасних умовах важливість здобувають задачі ефективного залучення і використання зовнішніх фінансових ресурсів, зокрема прямих іноземних інвестицій. У зв'язку з цим актуальною науковою проблемою стає дослідження сучасних тенденцій і закономірностей міжнародного руху капіталу, визначення найбільш значимих напрямків його впливу на економічний розвиток і розробка механізмів ефективного використання участі країни в глобальному фінансовому ринку.
Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Вивченню проблем світових ринків капіталу в умовах фінансової глобалізації і міжнародних кредитних і фінансових відносин присвячені роботи таких авторів, як С.М.Борисов, І.С.Корольов, Л.Н.Красавіна, Б.М.Пічугін, В.В.Змістов, В.Н.Шенаєв, В.В.Шмельов, П.Кругман, К.Рогофф, Д.Родрик, Дж.Стигліц і ін. Емпіричні дослідження взаємозалежності імпорту капіталу, економічного росту і його детермінант розглядаються в роботах Э.Боренцтейна, Б.Босуорта, М.Дулі, У.Стиралі, Р.Левіна, Р.Лукаса, М.Коллінз, А.Моди, М.Фельдстейна, Б.Эйкенгріна й ін. Ці дослідники на великому статистичному матеріалі за допомогою кількісних методів проводили пошук підтверджень теоретично можливого функціонального взаємозв'язку перемінних і визначення їх сили на основі динамічних рядів даних з великої кількості країн. Результати в цілому підтверджують наявність взаємозв'язку між припливом іноземного капіталу і темпами росту ВВП, динамікою факторної продуктивності, нагромадженням основного капіталу й інших економічних показників. Однак залишаються недослідженими питання застосування цих загальних висновків до проблем участі в міжнародному русі капіталу конкретної країни.
Виклад основного матеріалу дослідження. Міграція капіталу відбувається, коли він може бути поміщений до іншої держави з більшою нормою прибутку, ніж у своїй країні. Причинами вивозу капіталу заради більшого прибутку є: а) перенагромадження капіталу в регіоні, з якого він вивозиться; б) розбіжність попиту на капітал і його пропозиції в різних ланках всесвітнього господарства; в) наявність у державах, куди експортується капітал, більш дешевої сировини і робочої сили; г) інтернаціоналізація виробництва. Міжнародний рух капіталу, займаючи ведуче місце в міжнародних економічних відносинах, впливає на світову економіку: 1. Сприяє росту світової економіки; 2. Поглиблює міжнародний поділ праці і міжнародне співробітництво; 3. Збільшує обсяги взаємного товарообміну між країнами, у тому числі проміжними продуктами, між філіями міжнародних корпорацій, стимулюючи розвиток світової торгівлі. Вивіз капіталу здійснюється у формі: - прямих інвестицій у промислові, торговельні й інші підприємства; - портфельних інвестицій (в іноземні облігації, акції, цінні папери); - середньострокових і довгострокових міжнародних кредитів (або позик) позичкового капіталу промисловим і торговельним корпораціям, банкам і іншим фінансовим установам; - економічної допомоги: безкоштовно й у виді пільгових кредитів (безпроцентних, низькопроцентних). Прямі інвестиції забезпечують фактично повний контроль над об'єктами закордонних капіталовкладень. Коли прямими інвестиціями обмінюються західноєвропейські держави, Японія і США, економічні відносини між ними будуються на рівноправній основі - на базі світових цін. Оскільки усі вони знаходяться приблизно на однаковому індустріальному рівні, не виникає економічної або технологічної залежності однієї країни від іншої. На відміну від цього експорт західного капіталу в країни Азії, Африки і Латинської Америки найчастіше веде до виникнення нерівноправних економічних відносин і збагаченню закордонних партнерів. Прямі інвестиції в держави, що розвиваються, приносять норму прибутку в середньому зо два рази більш високу, чим у західних країнах. Серед основних тенденцій вивозу капіталу варто виділити зростаюче значення експорту продуктивного капіталу. Однієї з найважливіших тенденцій у процесі вивозу капіталу стало активне втручання держави з регулюючими, контролюючими, стимулюючими функціями в цей процес. На базі іноземних інвестицій у світовому господарстві склалися транснаціональні корпорації (ТНК). ТНК - найбільші компанії, що є національними по місцю їхнього базування і міжнародними по поширенню їхніх філій в інших країнах. 500 найбільших ТНК контролюють 70% світової торгівлі. При цьому 400 з них контролюють 50% усіх прямих іноземних капіталовкладень. Міжнародні торговельні і фінансові потоки обслуговують більш 63 тис. компаній, що по всіх ознаках можна віднести до транснаціональних [1,ст..158-165]. Транснаціональні корпорації продовжують свою експансію у світовому економічному через вивіз капіталу. Що стосується світових тенденцій руху позичкового капіталу, за оцінками британської організації Іnternatіonal Fіnancіal Servіces, London, у світі накопичена величезна кількість грошей - сукупні активи світових страхових компаній, пенсійних і пайових фондів складали на кінець 2007р. більш $50 трлн., активи хедж-фондов досягли $934 млрд. На думку фахівців, у зв'язку з наявністю вільних грошей, готових до інвестування в цінні папери країн, що розвиваються, найближчі роки будуть дуже вдалими для розміщення акцій і облігацій українських емітентів [2,ст..200-210], навіть незважаючи на кризу, що розгорнулася. Відповідно до доповіді експертів конференції ООН з торгівлі і розвитку ЮНКТАД за результатами опитування 192 найбільших ТНК, найбільш привабливі для інвесторів країни - Китай, Індія, США, Росія, Бразилія, В'єтнам. Україна в списку 20 країн, що у 2007 - 2009 р. стануть найбільшими одержувачами ПІІ, на 18 місці, що в тому числі зв'язано з аспектом переносу інвестицій у країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою з розвинених. Міжнародне рейтингове агентство Fіtch погіршило прогноз довгострокового рейтингу України в іноземній і національній валюті з "позитивного" на "стабільний", у той час як Standart&Poors і Moody's підтвердили рейтинги на попередньому рівні. На думку експертів, суверенний рейтинг України настільки низький, що зниження рейтингу Fіtch практично не позначиться на обсягах інвестицій у країну - на український фондовий ринок, як і колись, буде заходити спекулятивний капітал, а купувати українські підприємства будуть ті, хто хоче розширити присутність на місцевому ринку [3,ст..150-178]. Проте, у боротьбі за інвестиції до української економіки варто не забувати, що є і негативні наслідки залучення іноземного капіталу: - приплив іноземного капіталу, "підминаючи" місцевий капітал, або користуючись його бездіяльністю, витісняє його з прибуткових галузей. У результаті за певних умов це може привести до однобокості розвитку країни і погрози її економічної безпеки; - безконтрольний імпорт капіталу може супроводжуватися забрудненням навколишнього середовища; - імпорт капіталу часто пов'язується з проштовхуванням на ринок країни-реципієнта товарів, що вже пройшли свій життєвий цикл, а також знятих з виробництва в результаті виявлених недоброякісних властивостей; - імпорт позичкового капіталу веде до збільшення зовнішньої заборгованості країни; - використання міжнародними корпораціями трансферних цін веде до втрат країни-реципієнта в податкових надходженнях і митних зборах. Наслідки міжнародного руху капіталу позначаються на соціально-економічних і політичних цілях конкретної країни. Слід зазначити, що створення і підтримка сприятливого інвестиційного клімату в країні полягає не тільки в залученні визначеного обсягу іноземних інвестицій, але й у конкретних умовах їхнього застосування. У цьому розумінні розвиток національної економіки України має визначені особливості. По-перше, деіндустріалізація країни зажадала скорочення виробництва продукції важкої промисловості до рівня національних потреб і потреб експорту її продукції. По-друге, упровадження нових технологій і створення пріоритетних сфер як основи інформаційного суспільства неминуче пов'язано з залученням іноземного капіталу. По-третє, чималих інвестицій вимагає реконструкція аграрного сектора країни і підвищення його продуктивності. По-четверте, відновлення будівельної індустрії зв'язано з оптимальними її розмірам для національної економіки. По-п'яте, іноземні інвестиції можуть бути використані для відродження фундаментальної науки і системи вищого утворення. По-шосте, чималих засобів вимагає часткова реанімація минулої і створення нової моделі соціальної політики в країні, де також можуть бути використані іноземні інвестиції. Аналіз позиції щодо дискримінації вітчизняних інвесторів у порівнянні з іноземними показує, що крім юридичної, економічної і моральної несправедливості стосовно національного капіталу, це є однією з причин його відтоку за кордон, тобто позбавлення власного потенційного джерела інвестування української економіки. У цьому факті проглядається слабкість аргументу за надання більш сприятливих умов іноземним інвесторам. Деякі автори висувають як перешкоди для більш об'ємного іноземного інвестування в економіку України такі причини, як нестабільність законодавчої бази, недосконалість податкової системи, суперечливість (у теорії і на практиці) прав власності на землю, пробіли в механізмі приватизації держмайна іноземними юридичними і фізичними особами, власне кажучи відсутність державних гарантій іноземним вкладенням капіталу. Ці твердження можна розглядати і як справедливі, і не дуже. Справа в тім, що, на наш погляд, із двома з них погодитися важко. Так, нестабільність характерна для будь-якої перехідної економіки, а недосконалість законодавства або оподатковування з приводу іноземного капіталу існує у всіх країнах, особливо в тих, що розвиваються. Однак, і те, і інше аж ніяк не є перешкодою для іноземного інвестування їхньої економіки. Брати до уваги, як представляється, треба головне - економічну ефективність інвестицій як для іноземного інвестора, так і для національної економіки України. І тільки з цієї позиції слід визначати, чи сприятливий інвестиційний клімат у країні-реципієнті капіталу. Таким чином, для України позитивними результатами ввозу капіталу варто визнати створення можливостей розвитку її національної економіки на рівні сучасних техніки і технологій, росту зайнятості населення, розвитку інфраструктури (транспорту й інших комунікацій), росту життєвого рівня народу країни в остаточному підсумку. До негативних наслідків можна віднести: ризики (економічні, фінансові, технологічні) через політичну нестабільність, скорочення можливостей прибуткового застосування капіталу у своїй країні, скорочення діяльності малого і середнього підприємництва або його витиснення СП з іноземним капіталом і т.п. Крім того, не можна скидати з рахунку мету іноземних інвесторів: використання дешевої робочої сили, дешевої сировини, сприятливої для їх економічної ситуації в прагненні збільшити прибуток від капіталу, що вивозиться, вільне або ні стримування розвитку тих галузей національної економіки, що могли б розвиватися більш успішно при наявності власних інвестиційних ресурсів. Отже, виявляються суперечливі процеси і тенденції в росту обсягу іноземних інвестицій. Проте, їхня доцільність для економіки України очевидна - вона диктується тим, що її реструктуризація вимагає значних інвестицій, що за рахунок власних джерел покривати не вдається. Особливо ефективним виявилося використання траншів, грандів, обмін фахівцями і т.п. Усе це приводить до необхідності створення в країні визначених привабливих умов для іноземних інвесторів, тобто створенню хоча б відносного сприятливого для них інвестиційного клімату. Разом з тим, високі відсотки по кредитах, частка прибутку, що привласнюється, з об'єктів спільного підприємництва, у ряді випадків кабальні умови "допомоги" викликають законне неприйняття іноземних інвестицій. Загальновідомо: учені-економісти вважають, що сума іноземного капіталу в реципієнті не повинна перевищувати 30-ти відсотків від ВВП, оскільки перевищення цієї границі може викликати погрозу її економічної (національної) безпеки. Поки для України такої небезпеки не існує - загальний обсяг прямих іноземних інвестицій у країні не досягає стосовно ВВП і трьох відсотків. На початок 2009 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено прямих інвестицій на суму 35723,4 млн.дол. США, що складає 774 дол. на людину[3,ст.,85-96]. Для приклада в Угорщині ще в 2005 році на одну людину приходилося 6,1 тис. дол. іноземних інвестицій, Польщі - 2,4 тис. дол., Латвії - 2,1 тис. дол., Литві - 1,8 тис. дол. [3,ст..23-44]. Інвестиції надійшли з 114 країн світу, серед яких перші позиції належать Кіпру, Німеччині, Нідерландам, Австрії, Великобританії, Росії, США. На тлі тенденції збільшення питомої ваги країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою в загальному обсязі експорту інвестиційних ресурсів Україна має дуже низькі показники. Обсяг інвестицій в економіку країн світу на 1 січня 2009 року склав 6198,6 млн. дол. США [5, ст..149-160]. Наприклад, оператори, що працюють на ринку мобільного зв'язку України, відзначають поліпшення інвестиційного клімату. Ситуація на ринку багатообіцяюча. Він добре пристосований до західних корпоративних стандартів, а за впровадженням технологічних інновацій фактично не відстає від найбільш розвинених країн світу. Інвестори вважають, що на цьому ринку вітчизняні компанії успішно конкурують з іноземними, тому мають намір і далі вкладати гроші в розвиток українських операторів зв'язку. А розгляд таких переваг, як дешева робоча сила або географічна близькість до європейських країн - екстенсивний шлях розвитку. Український бізнес, у порівнянні з багатьма європейськими країнами, менш обтяжений податками і соціальними зобов'язаннями. Також позитивним є величезна потенційна місткість ринку, а також найширші можливості для впровадження технічних новацій. Україна може заощадити час на впровадженні нових технологій, оскільки науковий і кадровий потенціал наших компаній допоможе швидко пройти той шлях, на який розвиті країни світу витрачали цілі десятиліття. Навіть те, що в країні телекомунікаційні мережі були розвинені слабкіше європейських - наш плюс, це можливість створити їх з нуля з застосуванням усіх технічних нововведень. Тоді як багато європейських операторів змушені були ламати голови, як модернізувати існуючі там мережі без незручностей для абонентів[5, ст..120]. Більш активному припливові й ефективному використанню іноземного капіталу, а також стримуванню "утечі" вітчизняного капіталу може перешкодити ряд факторів, що у сукупності і формують інвестиційний клімат у країні. Насамперед, цей клімат залежить від так званої ринкової реакції, найважливішими параметрами якої варто вважати особливості і ступінь розвиненості ринкового механізму економіки в регіонах країни: податкові пільги і преференції, динаміка розвитку й ускладнення ринкових відносин, стартові умови входження в ринок кожного регіону. За даними офіційної статистики найбільшою привабливістю для іноземних інвесторів сьогодні володіють м. Київ і Київська область, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Одеська, Львівська і Харківська області й Автономна Республіка Крим - у ці регіони вкладено біля 80 % іноземних інвестицій [4, ст..200-206]. З погляду комплексного аналізу інвестиційного клімату в країні і її регіонах, можна виділити (за Беррі) такі характеристики: політична стабільність, темпи економічного росту, конвертованість валюти, заробітна плата і рівень продуктивності праці, короткострокові і довгострокові кредити за рахунок власного капіталу, відношення до іноземних інвестицій і прибутків, масштаби приватизації (або націоналізації), стан платіжного балансу, ступінь реальності реалізації договору, рівень розвиненості транспорту і зв'язку, місцевого самоврядування, наявність надійних партнерів, можливість використання послуг експертів. Істотним фактором, є і те, якою мірою іноземні інвестиції сприяють або гальмують інноваційні процеси в реструктуризації національної економіки в цілому і з погляду входження країни в міжнародне економічне співтовариство.
Висновки. Проведене дослідження умов створення і підтримки інвестиційного клімату в Україні дає підставу для наступних висновків. На сьогоднішній день структурний розвиток України не відповідає найбільш важливим світовим тенденціям. Виправлення цих невідповідностей - повинне стати одним з першочергових пріоритетів економічної політики уряду. Необхідне виконання наступного:
1. При формулюванні пріоритетів залучення іноземних інвестицій необхідно враховувати зміну орієнтації іноземних інвестицій з экспортоорієнтованих галузей на залучення їх з метою використання більшого потенціалу внутрішнього ринку;
2. Забезпечити систему захисту української економіки від поширення відпрацьованих, застарілих технологій, нездатних вивести на траєкторію динамічного росту;
3. Розробити заходи щодо розширення участі іноземних банків в інвестиційних проектах на території України.
Інвестиційний потенціал країни повинний бути представлений вітчизняним капіталом і притягнутим іноземним. Доцільно проводити регулярний моніторинг структури капіталу щоб уникнути структурних перекосів. Необхідно тимчасово обмежити розмір грошових засобів, що вивозяться, визначеною часткою від загальної суми отриманих доходів або обсягу інвестицій.
Список використаної літератури:
1. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навчальний посібник. – Київ: ЦУЛ, 2003.- 376 с.
2. Міжнародна інвестиційна діяльність. /Д.Г.Лук’яненко, Б.В. Гунський та ін., К.:КНЕУ, 2003. – 387 с.
3. Пересада А.А. Інвестування: Навч.посібник. – К.: КНЕУ, 2004. – 250 с.
4. Основи інвестиційно-інноваційної діяльності: Навч.посіб. / За науковою редакцією В.Г.Федоренко. – К.: Алеута, 2004. – 431 с.
5. Реверчук С.К., Реверчук Н.Й, Скоморович І.Г. та ін. Інвестологія: наука про інвестування: Навч.посібник / За ред.. докт. Економ. Наук. Проф.. С.К.Реверчука. – К.: Атіка, 2001. – 264 с.
