Наук. кер. – Верстяк Оксана Миколаївна, Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
Джерела та форми фінансування інвестиційної діяльності
Необхідною умовою розвитку будь-якої галузі народного господарства є цілеспрямована інвестиційна діяльність. При цьому активна економічна діяльність підприємств певною мірою залежить від обсягу та форм інвестицій, тому що останні формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі, а також визначають конкурентні позиції країни на світових ринках. Від інтенсивності й результативності інвестиційних процесів залежить успіх перетворень насамперед у сферах економічного, політичного та соціального життя, побудова цивілізованого суспільства. Не розкриваючи всі чинники кризових явищ в економіці України, які склалися за останні 16 років, можна стверджувати, що відсутність дієвого механізму інвестування спричинила руйнівні процеси в економіці. Від обсягів, якості інвестицій та ефективності інвестиційного процесу значною мірою залежить доля вітчизняної економіки, зокрема й сільського господарства, яке потребує значних коштів на структурну перебудову і підвищення ефективності усіх форм господарювання. Всі напрями і форми інвестиційної діяльності підприємства здійснюються за рахунок інвестиційних ресурсів, що формуються ним. Від характеру формування цих ресурсів багато в чому залежить рівень ефективності не тільки інвестиційної, але і всієї господарської діяльності підприємства. Інвестиційний процес вимагає відповідних інвестиційних ресурсів, а інвестиційна діяльність передбачає їх вкладення. Інвестиційні ресурси існують в різних формах, формуються із різних джерел та різними способами. Потреба в інвестиційних ресурсах зумовлюється обсягами відтворення макро- та мікро рівні економіки. [2, с. 305] Метою роботи є дослідження і аналіз внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування інвестиційної діяльності. Актуальність полягає в тому, що у зв’язку з несприятливою економічною ситуацією в нашій країні необхідно визначити і знати декілька шляхів фінансового забезпечення інвестиційної діяльності для того, щоб інвестиційний процес не переривався внаслідок недостатньої кількості коштів, що прискорило б в подальшому отримання прибутку від інвестиційного проекту, а також інвестування відіграє важливу роль у всьому світі як для країн з високим, так і з низьким рівнем економічного розвитку. Інвестиційні ресурси підприємства являють собою всі форми капіталу, що залучаються ним для здійснення вкладень в об’єкти реального і фінансового інвестування. Об’єми і джерела формування інвестиційних ресурсів багато в чому визначаються вартістю їх залучення. При цьому середньозважена вартість інвестиційного капіталу, що формується повинна обов’язково зіставлятися з розміром ефекту від його використання у процесі реального або фінансового інвестування. На думку деяких авторів, інвестиція - це будь-який інструмент, в який можна вкласти кошти, розраховуючи зберегти або примножити їхню вартість і забезпечити, позитивну величину доходу. Наведене визначення не враховує соціальний ефект, який може бути одержаний або ж є обов'язковим для здійснення інвестицій, а також передбачає вкладення лише грошей та інших платіжних засобів і не враховує інші ресурси (матеріальні, нематеріальні). За твердженням С.В. Покропивного інвестиції – це довгострокове вкладення капіталу(грошей) у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу(прибутку). Дане тлумачення є неточним не лише неврахування соціального ефекту від здійснення інвестицій, а також і через помилку твердження, про те, що "інвестиції - довгострокове вкладення капіталу”. Інвестиції можуть здійснюватися і в короткостроковому періоді.[3, с. 33] Джерела фінансування інвестиційної діяльності складають фінансові ресурси, які створюються на стадії виробництва, при одержанні нової вартості й перенесення первісної вартості на товар. Проте реальне формування фінансових ресурсів починається тільки на стадії розподілу, коли вартість реалізована. Внутрішнє фінансування забезпечується за рахунок власних джерел суб’єктів інвестиційної діяльності. Воно здійснюється шляхом формування фінансових ресурсів на основі самофінансування. На даний час процес відтворення все більше стає об’єктом самофінансування підприємства. Внутрішнє фінансування використовують для реалізації невеликих реальних проектів, пов’язаних з технічним переоснащенням, реконструкцією, придбанням основних фондів, а також для придбання фінансових інвестицій. Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» до власних джерел відносять: • частину чистого прибутку, спрямованого на виробничий розвиток безпосередньо або у формі різних цільових нагромаджень; • амортизаційні відрахування; • страхові відшкодування збитків, нанесених майну, що виплачені страховими компаніями чи іншими фінансово-кредитними установами; • раніше здійснені довгострокові фінансові вкладення, строк погашення яких наступає в поточному періоді; • реінвестовану частину коштів, одержаних від продажу основних засобів; • реінвестовану частину коштів, одержаних від реалізації зайвих оборотних активів, ліквідації дебіторської заборгованості, пов’язаної з капітальними вкладеннями та інші. [1, с. 127] Одним із джерел внутрішнього фінансування є посилення контролю за зовнішньоекономічними операціями, що забезпечить повернення експортного виторгу. Особливе значення в умовах скорочення внутрішнього інвестування має міжнародна допомога нашій країні. Вона надається у формі кредитів та капіталовкладень. Іноземні кредити для нашої економіки досягли значного розміру, однак використовуються переважно на поточне споживання. Часто Україна одержує "зв'язані" кредити, надання яких передбачає використання цих коштів на купівлю товарів у країни-кредитора. Зовнішні джерела фінансування інвестицій є альтернативними для суб’єкта господарювання. Їх розмір, склад, структура залежать від обсягу внутрішнього фінансування. В умовах ринку зовнішнє фінансування забезпечується за рахунок: позичкових коштів, залучених коштів, коштів, що централізуються державою та іншими структурами. Джерела зовнішнього фінансування можна вибирати за такими критеріями: • порівнянням розмірів витрат на одержання фінансів з альтернативних джерел; • терміном виплати боргу з погляду вигідності терміну погашення у зручний для підприємства час; • імовірні обмеження в надходженні коштів; • ризик переходу контролю до іншого власника.[6] Для зниження ризику система джерел фінансування має бути по можливості диверсифікована за термінами погашення і видами джерел. Одним із джерел фінансування інвестиційної діяльності підприємств є комерційний кредит (у грошовій чи товарній формі), який надається на засадах платності, добровільності, поворотності, строковості, ефективності, цільового використання. Користувачами довгострокових (інвестиційних) кредитних ресурсів, як правило, є інвестори — такі суб'єкти господарювання, які вкладають власні й залучені кошти у відтворення (зростання) основного й оборотного капіталів із метою отримання прибутку. Кредитний ринок сприяє зростанню виробництва й товарообігу, руху капіталів, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, реалізації інновацій, оновленню основного капіталу. У цьому розумінні ринок опосередковує різні фази відтворення, є своєрідною опорою матеріальної сфери виробництва, звідки вона одержує додаткові грошові ресурси. Кредит розв'язує протиріччя між необхідністю вільного переходу капіталу з одних галузей виробництва в інші й закріпленістю виробничого капіталу у певній натуральній формі. Він також дає змогу переборювати обмеженість індивідуального капітану. Водночас кредит необхідний для підтримки безперервності кругообігу фондів чинних підприємств. Перехідна економіка України відчуває гостру нестачу інвестиційних ресурсів. Це викликано, насамперед, низькою інвестиційною активністю вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання. Ринок інвестиційних кредитів в Україні, незважаючи на позитивну динаміку розвитку протягом останніх трьох років, досить звужений і не забезпечує потреб економіки і промисловості. [5, с. 116] Інвестиційна сфера української економіки має низку проблем: — неефективна економічна (зокрема інвестиційна) політика держави, що свідчить тривалий процес "проїдання" основного капіталу та небажання багатьох суб'єктів господарювання працювати у легальному секторі; — неефективна амортизаційна політика, яка має переважно податкове обґрунтування і не враховує довгострокових цілей розвитку економіки й промисловості; — наявність суттєвих диспропорцій розвитку інвестиційної сфери як наслідок дії структурних деформацій з мілітаризованої і неефективної економіки країни за часів СРСР; — невисока привабливість інвестиційного клімату, що викликано правою нестабільністю, низькою ефективністю господарювання (особливо у сфері територіального виробництва), корупцією, неадекватним податковим тиском на товаровиробника; — невисока культура супроводження інвестиційного процесу, відсутність — брак цивілізованого ринку землі, що звужує ефективне використання інвестиційних ресурсів, особливо під час реалізації спільних із нерезидентами вкладень; — відсутність програми налагодження ефективного співробітництва зі стратегічним іноземним інвестором, небажання допускати сумлінних приватних інвесторів до участі у рентабельних проектах і приватизації. Для того, щоб вирішити ці проблеми, насамперед потрібно: 1. Активізувати створення нормативної законодавчої бази для забезпечення розвитку небанківського сектору. 2. Створити єдиний державний орган, що буде регулювати роботу небанківських фінансово-кредитних установ. 3. Використовувати засоби небанківських фінансових установ, а саме: страхових компаній, недержавних пенсійних фондів тощо на основі розробленої нормативно-законодавчої бази та під керівництвом створеного єдиного державного органу. 4. Покращити інвестиційний клімат шляхом систематизації та удосконалення законодавчої бази для інвестицій; наданням податкових пільг як вітчизняним, так і іноземним інвесторам. 5. Надати державні гарантії комерційним банкам, що кредитують реалізацію інвестиційних проектів. 6. Привести національні стандарти у відповідність з міжнародними. Слід зазначити, що рівень інвестиційної активності у державі визначається багатьма чинниками: соціально-економічним станом держави, прибутковістю підприємств, можливостями бюджетної системи, рівнем розвитку фінансово-кредитної системи, доходами населення, розвитком ринку цінних паперів. В Україні чинники, які впливають на процес інвестування, перебувають у такому стані, що не можуть сприяти розвиткові цього процесу. Однак світовий досвід свідчить, що вихід з кризи неможливий без збільшення обсягу інвестицій. Отже, активізацію інвестиційної діяльності гальмує економічна криза, а вихід з кризи без істотного збільшення капіталовкладень неможливий.
Список використаних джерел:
1. Інвестування. Навч. посібник. – Львів. «Новий Світ – 2000», 2007. – 544с. 2. Теорія та практика інвестиційної діяльності. Інвестування: Навч. посібник. – К.: Каравела, 2007. – 424 с. 3. Шевчук В. Я. Основи інвестиційної діяльності. - К.: Генеза, 2007. 4. Інвестування: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / А. А. Пересада, О. О. Смірнова, С. В. О. О. Ляхова. — К.: КНЕУ, 2001. — 251с. 5. Пересада А. А., Онікієнко С. В., Коваленко Ю. М. Інвестиційний аналіз: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — 134 с. 6. http://udau.edu.ua/library.php?pid=959
