Анна Самбур, Мацієвський Євгеній
Наук кер. – Соколюк О.В.,
Чернівецький торгівельно-економічний інститут, КНТЕУ.
м. Чернівці
СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ
На сьогоднішній день проблема зростання економіки дуже гостро стоїть у більшості країн. Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливе без ефективної структурно-інвестиційної політики перетворення економіки з метою створення сприятливого інвестиційного клімату.
Щоб підняти економічне становище країни, в першу чергу постає питання про створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних та іноземних інвесторів. Актуальність даної теми полягає у розгляді найефективніших стратегічних напрямів інвестиційної діяльності та їхнє значення для розвитку економіки держави, адже за чотири роки приватизації обсяг інвестицій в економіку України скоротився в 4 – 5 разів.
Значним є науковий внесок українських вчених, які багато в чому сприяли вирішенню розробок стратегічних напрямів інвестиційної діяльності. Це, насамперед, Щукін Б. М., Алімов О. М., Александрова В. П., Шевчук В. Я., Рогожин П. С. Газєєв М. К., Данілов О.Д., Ніколенко Ю.В. та інші.
Метою даної роботи є розгляд найефективніших стратегій інвестиційної діяльносі та можливість застосування їх в економіці України.
Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Правова система України включає низку законів, що регулюють інвестиційну діяльність. Серед них: ЗУ “Про інвестиційну діяльність”, ЗУ “Про іноземні інвестиції”, ЗУ “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні” [3, c. 1].
Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії організації, підприємства, на окремих етапах розвитку. У процесі реалізації цієї мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення найважливіших завдань розвитку економіки, які тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені між собою [4].
Формування інвестиційної стратегії є доволі тривалим і творчим процесом, який базується на прогнозуванні окремих умов здійснення інвестиційної діяльності (інвестиційного клімату) і кон’юнктури інвестиційного ринку в цілому та в розрізі окремих його сегментів. Складність цього процесу полягає в тому, що здійснюється постійний пошук і оцінка альтернативних варіантів інвестиційних рішень, які найповніше відповідатимуть іміджу компанії, а також в тому, що стратегія не є незмінною, потребує постійного корегування з врахуванням зміни зовнішніх умов та нових можливостей росту компанії [6].
Реалізація стратегічних цілей інвестиційної діяльності повинне відповідати певним вимогам, основними з яких є: підпорядкованість головній цілі; орієнтація на високий результат; вимірюваність; взаємопов'язаність; гнучкість. Стратегічні цілі є потужним засобом підвищення ефективності інвестиційної діяльності саме в довгостроковій перспективі.
Існує багато різновидів стратегічних напрямків. Міжнародний досвід переконує, що найбільш ефективний шлях розвитку економіки полягає через ресурсозберігаючу інвестиційну стратегію. Згідно з нею, економити потрібно не тільки матеріально-технічні та трудові ресурси, а й такий ресурс як час, виграш у якому дає багато переваг і відкриває великі можливості.
Одним із успішних напрямів інвестиційної стратегії також є підвищення частки витрат на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення частки нового будівництва у виробничій сфері. Саме ці дії забезпечують удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їх складі частки устаткування [5, c. 377].
Важливу роль у підвищенні ефективності інвестиційного циклу відіграє інфраструктурна ділянка будівельного комплексу, яка здатна забезпечити потенційний перехід до ефективного інвестування. Головним пріоритетом на цьому етапі розвитку є завдання збереження і нарощування власного НТР, що дає змогу адаптувати досягнення науки і техніки до потреб виробництва, хоча вплив НТР в цьому випадку суперечливий, тому що впровадження сучасної технології утруднене внаслідок відсталої структури економіки. Тому, головним в інвестиційному процесі має стати оптимальне використання природних ресурсів при максимально можливих темпах зростання добробуту [5, c. 382].
Розробка інвестиційних програм на галузевому рівні має передбачати і регіональний аспект. «Регіоналізація» могла б здійснюватися шляхом розробки програми структурних змін в економіці регіонів, небезпечних щодо безробіття, створення більш сприятливого інвестиційного клімату в цих регіонах, розвитку інститутів, що сприяють структурно-інвестиційній діяльності [2].
Держава повинна сприяти стратегічному резервуванню структурної перебудови економіки, проводити розподіл інвестиційних ресурсів між традиційними і новітніми галузями національної економіки. Для припливу інвестицій у промисловість, потрібна взаємозалежна та керована державою система, яка здатна зробити інвестиційну сферу вигідною, зручною та мінімально ризикованою для довгострокового вкладення капіталу [6, с. 169].
Отже, можемо зробити висновок, що вибір потрібної стратегії інвестування обов’язково необхідний для зростання економіки та для оптимального розвитку всіх її галузей. Проте, слід зазначити, що найбільш серйозною помилкою щодо стратегії економічного зростання є тривале утримання примусового валютного курсу, адже цей захід хоч і став протидією інфляції, проте він створив умови для відпливу капіталів та розширення «тіньового сектору».
Список використаних джерел:
1. ЗУ «Про інвестиційну діяльність» вiд 18.09.1991 № 1560-XII.
2. Пересада А. А., Смірнова О. О,. Онікієнко С. В та ін. Інвестування. - К.: КНЕУ, 2001. - 251 с.
3 . Щукін Б. М. Інвестування: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2004. — 216 с.:
4. Шевчук В. Я., Рогожин П. С. Основи інвестиційної діяльності. - К.: Генеза, 1997. - 384 с
5. Борщ Л. М. Інвестування. – К.: Знання, 2005. – 470 с.
6. Денисенко М.П. Основи інвестиційної діяльності. – К.:Алерта, 2003 р.
