Наук. кер. – Савицька Л.Т., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
Основні аспекти розвитку споживчої кооперації в Україні
Слово “кооперація” (від латинської cooperation) означає співробітництво. Сьогодні воно відповідає багатьом поняттям. Можна говорити, зокрема, про гуртування і співпрацю людей в будь-якій сфері суспільного життя. Під кооперацією також розуміють такі форми організації праці, за якої певна кількість людей спільно бере участь в одному й тому ж або в різних, зв’язаних між собою виробничих процесах. Ідея кооперації, тобто добровільній співпраці людей в господарській сфері для самодопомоги та захисту своїх інтересів виробника чи споживача, має коріння. Ще в первісному суспільстві у ХІХ ст. із розгортанням процесів індустріалізації та демократизації суспільного життя, формування відкритого суспільства, з’являються перші кооперативи зі статусом юридичних осіб. Теоретичні засади кооперативного руху та практичні рекомендації щодо його удосконалення розроблено у працях таких вчених, як Р. Оуен, А.де Сен-Сімон, Ш. Фур'є, В. Кінг, Ш. Жід, М. Балін, М. Кондратьєв, Д. Рассел, Д. Чаянов. Величезний внесок у становлення та розвиток коооперації в Україні зробили українські вчені, передусім М. Туган-Барановський. Серед сучасних вчених, вагомими є наукові розробки С. Бабенка, В. Семченка, В. Гейця, П. Саблука, А. Чухна і інші. Актуальність теми полягає в тому, що українська споживча кооперація є демократичною інституцією, з глибоко вкоріненими національними традиціями і до того ж аполітичною, тобто такою, що орієнтується на задоволення потреб простих людей, тому система споживчої кооперації є основою демократичних процесів в Україні. Метою даної роботи є розкриття сутності споживчої кооперації, її сучасного стану, основних тенденцій та напрямків розвитку, визначення головного призначення кооперації та аспектів її функціонування. Споживча кооперація в Україні – це добровільне об’єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, закупівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі [1, с. 1.]. Варто відзначити, що споживча кооперація функціонує як соціально-економічна система. З усіх складових кооперативного сектору економіки вона є найбільш структуризованою та організаційно оформленою. Нині споживча кооперація об'єднує понад 1,0 млн. членів споживчих товариств і спілок і забезпечує трудову зайнятість 123 тис. осіб. Вона охо¬плює понад 2000 споживчих товариств і 270 районних та обласних спілок. Потужний економічний потенціал споживчої кооперації — понад 30 тис. тор¬говельних об'єктів, 1500 переробних підприємств, 340 заготівельно-збутових підприємств та інших об'єктів. Валовий оборот основних галузей діяльності споживчої кооперації перевищує 3,5 млрд. грн. на рік. Контури характерної для ринкового середовища моделі споживчої кооперації можна визначити за такими принципами: • споживча кооперація виступає соціально-економічною формою організації людей. Вона має в своїй основі соціальну базу і економічний базис, які органічно поєднуються і гармонійно розвиваються, первинним, провідним є соціальне відповідно до цілей споживчої кооперації; • базується на загальновизнаних міжнародних кооперативних цінностях, в системі повинна закладатись ідентичність підприємств і організацій; • має універсальний характер діяльності з пріоритетним розвитком галузей сфери обігу, послуг і виробництва; • господарюючі суб’єкти повинні мати широку економічну і організаційну самостійність; • в основі економічного механізму закладається поєднання ринкових компонентів і кооперативних принципів; • домінування ринкових відносин, широке використання підприємницьких методів господарювання, при збереженні кооперативного контролю і самоуправління [2, с. 24]. Систему кооперації можна розділити на підсистеми [ 3, с. 47]:
Таблиця 1 Класифікація кооперативів за сферами господарства держави, а також за сферами інтересів своїх членів Сфери економіки, в яких діють кооперативи Види кооперативів Сфера інтересів членів кооперації А. Кооперативи в сфері виробництва 1.Виробничі кооперативи – сільськогосподарські та промислові. 2.Товариства праці або трудові артілі. 3.Виробничо-доломогові товариства Кооперативи, що задовольняють інтереси своїх членів як учасників виробництва. Б. Кооперативи в сфері обміну. 4.Збутові товариства. 5.Збутово-переробні товариства. 6.Закупівельні та орендні товариства. 7.Кредитні товариства. 8.Страхові товариства. 9.Житлові товариства. 10.Послухові товариства. 11.Споживчі товариства. Кооперативи, що задовольняють інтереси як виробників, так і споживачів. Кооперативи, що задовольняють інтереси споживачів. В.Кооперативи в сфері виробництва та обміну. 12.Універсальні товариства Виробничі і споживчі потреби
Також варто зазначити, що тенденції та проблеми розвитку споживчої кооперації України зумовлюють необхідність розроблення концепції удосконалення системи управління, яка адаптована до сучасних умов розвитку українського суспільства. Під час розроблення такої концепції необхідно врахувати, що споживча кооперація – система, водночас, громадсько-масова і господарська. Крім проблем української споживчої кооперації, викликаних невідповідністю правового регулювання соціально-економічних процесів, що відбуваються у державі, є ще проблеми, які зусиллями лише споживчої кооперації вирішити неможливо. Так, різке зменшення ролі держави в ключових сферах виробництва і управління, руйнування існуючих регулюючих механізмів призвели до загальної некерованості. Споживча кооперація переживає великі труднощі, пов'язані з втратою внаслідок лібералізації цін та інфляції власних обігових коштів, різким скороченням можливостей використання банківських кредитів через непомірні банківські ставки та високий рівень податків, умови низької купівельної спроможності населення. Необхідна державна підтримка щодо звільнення споживчої кооперації від сплати деяких податків. На сьогодні необхідні заходи з пошуку конкретних і реальних шляхів органічного поєднання форм, структур, принципів і методів управління в єдиній цілісній системі господарства. У цих умовах управлінні повинно забезпечувати не тільки задачі внутрішнього розвитку кооперації, але й задачі її виживання в конкуренції з приватними підприємницькими структурами. Це визначає спрямування управління на створення конкурентних переваг кооперації в цінах, витратах, якості товарів, асортименті перед іншими господарюючими суб'єктами, які діють на ринку [4, с. 33 ]. За останні роки в Україні створено основи нової системи кооперативного управління в регіонах, розробляються заходи щодо підтримки розвитку споживчої кооперації, реформується організаційна структура споживчої кооперації в напрямку адаптації споживчих товариств до більш конкурентоспроможних форм, розвиваються горизонтальні і вертикальні зв'язки між споживчими товариствами і спілками, зміцнюються органи фахового управління в напрямку професіоналізації, відповідно до вимог ринкового господарювання підвищується частка фахівців із маркетингу, податкового права, планування, аудиту, управління нерухомістю і цінними паперами, а також робітників юридичної служби. У сучасних умовах одним з пріоритетних напрямів перебудови є розроблення основних теоретичних і методологічних позицій впровадження менеджменту в практичну діяльність підприємств і організацій. Це повинен бути не механічний процес перенесення зарубіжного досвіду, а творча реалізація нових рішень, конкретна робота з пошуку реальних шляхів, форм, методів їх органічного поєднання в єдиній цілісній системі господарства, радикальні та вирішальні кроки і свідома сміливість у практичному застосуванні менеджменту на підприємствах споживчої кооперації України. Тенденція розвитку споживчої кооперації України охоплює такі напрями: 1. Реалізація нових форм управління, заснованих на переважному розвитку економічних методів, спрямованих на ріст матеріальної зацікавленості учасників цього процесу. 2. Перетворення організаційних структур відповідно до потреб ринку та створення адекватних ринкових підрозділів. 3. Організація різноманітних форм управління відповідно до вимог регіонального ринку, особливостей виробництва товарів народного споживання, інтеграція підприємств різних форм власності. 4. Розвиток ринкової структури шляхом переходу на горизонтальні управлінські зв'язки, дотримання єдності територіального і галузевого управління. 5. Докорінна зміна взаємозв'язків основної ланки і центру, децентралізація функцій управління окремих підприємств, їхня комерційна відособленість від кооперативної спілки. 6. Істотне доповнення до комплексу функцій управління, згідно з проблемами ринку, та реалізація адекватних ринкових завдань (маркетинг як цільова організація управління, інформаційне обслуговування процесу управління, соціологічне дослідження) 7. Розвиток людського фактора та творчої ініціативи, залучення пайовиків та робітників до управління, підвищення зацікавленості робітників у результатах своєї праці. 8. Втілення новинок науково-технічного прогресу, розвиток автоматизованих систем управління, засобів автоматизації та механізації праці. 9. Розвиток міждержавних кооперативних зв'язків [2, с. 29]. Згідно зі "Стратегією розвитку споживчої кооперації України (2004 - 2015 рр.)", передбачено вийти на нову модель організації системи споживчої кооперації України, в основі організаційної реструктуризації забезпечити довгострокову конкурентоспроможність системи загалом та об'єднаних нею організацій і підприємств [5, с. 78]. Отже, розглядаючи всі основні аспекти можна зробити висновок, що рівень соціально-економічної ефективності та розвитку у провідній сфері споживчої кооперації – обігу товарів, сільгосппродукції і послуг є дещо критичним. Підвищити його можна за рахунок: збільшення обсягу кооперативного товарообороту і виправлення деформацій в його асортиментній і територіальній структурах; різкого скорочення витрат обертання, насамперед, транспортних і обслуговування банківського кредиту; підвищення мотивації і стимулювання праці працівників; посилення державної підтримки кооперативної торгівлі, яка має соціальну спрямованість і функціонує в зоні підвищеного економічного ризику. Рівень розвитку споживчої кооперації може бути також суттєво підвищений за рахунок кардинальних змін зовнішнього середовища: вдосконалення системи економічного регулювання, впровадження диференційованої моделі оподаткування, підвищення рівня доходів сільського населення, їх денатуралізації через канали споживчої кооперації, покращання організації і управління інвестиційними програмами, відтворення сучасних спеціалістів для системи.
Список використаної літератури: 1. Закон України «про споживчу кооперацію» від 10.04.1992. № 2266 – ХІІ. 2. Бабенко С.Г. Споживча кооперація України: етапи встановлення, тенденції, сучасні пріоритети розвитку// Вісті ДВ. – 2006, 20 жовтня. – 65 с. 3. Бабенко С.Г. Сучасні тенденції і приорітети розвитку споживчої кооперації України// Вісті. – 2006, 26 жовтня, Вісті ДВ. – 2006, 27 жовтня. – 65 с. 4. Ваніловський М. Українська кооперація: вимоги сьогодення і перспективи// Вісті ДВ. – 2006, 1 грудня. – 78 с. 5. Стратегія розвитку споживчої кооперації України (2004-2015 рр.).
