Середа, 27.11.2024, 09:40
Приветствую Вас Гість | Регистрация | Вход

Всеукраїнська студентська інтернет-конференція

Меню сайта
Форма входу
Друзі сайту
Статистика

Белендюк М., Зіброва А., ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВА... - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Белендюк М., Зіброва А., ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВА...
conf-cvДата: Вівторок, 14.12.2010, 17:39 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1656
Нагороди: 5
Репутація: 8
Статус: Offline

Белендюк Марта, Зіброва Альона


Наук. кер. – Федорюк А.Л.
Чернівецький торгово-економічний інститут КНТЕУ
м. Чернівці


ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВА В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ


Найважливішим чинником успішної діяльності підприємств на сьогоднішній день виступає її правове забезпечення. Українське законодавство, в тому числі і законодавство про банкрутство, має ряд недоліків та потребує певного реформування. Закон про банкрутство повинен ставити перед собою головну мету – не закрити підприємство за надзвичайних, складних обставин, як це є зараз, а постаратися всіма можливими способами відновити його платоспроможність. Отже, дана проблема є зараз досить актуальною для оздоровлення і подальшого розвитку економіки в цілому.
Проблемами правового регулювання банкрутства в Україні займалися такі дослідники: Бурбело О., Іорданов В., Ніколаєва Л. В., Старцев О. В., Пальчук П. М., Ноур Т., Василенко В., Левченко та багато інших. Деякі роботи, присв`ячені цій темі, не достатньо розкривають дані проблеми і шляхи їх подолання. Окремі дослідники взагалі вважають недоцільним внесення будь-яких змін до законодавства про банкрутство. Проте, такі думки є неправильними оскільки існує багато проблем цього закону, які потрібно виправити.
Метою даної статті є виявлення недоліків правового регулювання законодавства про банкрутство та знаходження шляхів вирішення цих недоліків.
Банкрутство є важливою складовою сучасної ринкової економіки. Вже досить довго процедура банкрутства використовується вищими органами влади для позбавлення економіки від неефективних суб`єктів підприємницької діяльності.
Правове регулювання банкрутства закладено Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Інститут банкрутства також регламентують Конституція України, Господарський Кодекс України, Цивільний Кодекс України та ряд інших нормативно-правових актів [1], [2].
Найважливішою проблемою правового регулювання в Україні на сьогоднішній день є досить слабка позиція боржника, подальша діяльність якого повністю залежить від дій кредиторів. Також вищі органи влади ще до відкриття самої процедури банкрутства, наперед визначають долю господарюючого суб`єкта і замість того, щоб проводити певні заходи щодо відновлення платоспроможності, роблять фактично провадження справи про банкрутство формальністю. Вони самі визначають кандидатуру керуючого санацією, її терміни і найважливіші питання, що повинні на ній розглядатися, таким чином проводять свою політику ліквідації боржника, не звертаючи ніякої уваги на його інтереси.
Законодавство України встановлює, що: «банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури» [3].
Підставою, яка зумовлює застосування процедури банкрутства до суб`єкта підприємницької діяльності є висування вимог кредиторів, які підтвердив суд та визнання цим же судом неплатоспроможності. «Неплатоспроможність – це неспроможність суб`єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов`язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності» [3].
Відкриття справи про банкрутство суб’єкта підприємницької діяльності можливе також за умов: якщо вимоги, які висуває кредитор беззаперечні; вони передбачають суто грошове спрямування; вимоги повинні сягати більш як 264000 гривень, тобто трьохсот мінімальних заробітних плат; після закінчення встановленого строку для погашення заборгованості повинно пройти не менше як три місяці [7, c. 10-11].
Якщо боржник не спроможний оплатити кредиторам заборгованість, через нестачу ліквідних активів, то він має право самостійно звернутися до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство, якщо в нього є наявне майно, для покриття судових витрат.
Можливий варіант, коли господарський суд відмовляє у прийнятті заяви, вразі якщо: боржник не внесений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до реєстру суб’єктів підприємницької діяльності; якщо заява подана на ліквідоване чи реорганізоване підприємство; якщо відносно боржника вже порушено справу про банкрутство; якщо сума вимог кредиторів не досягає трьохсот мінімальних заробітних плат; якщо вимоги кредиторів повністю погашаються заставою. В таких випадках суддя відмовляє порушенню справи про банкрутство і відправляє ухвалу про відмову заявнику не пізніше п’яти днів з дня отримання заяви та з документами, які додані до неї. Заявник в свою чергу має право її оскаржити у встановленому законом порядку [7, c. 10-13].
Учасниками процедури банкрутства крім боржника та кредитора є також Фонд державного майна України, державні органи з питань банкрутства, представник від працівників боржника, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) [9, с. 114].
За українським законодавством існують два види кредиторів: конкурсні, тобто кредитори, які з’явились до порушення справи про банкрутство, та вимоги яких не підкріплені заставою майна боржника, та поточні – ті, які виникли після порушення справи про банкрутство.
На практиці виділяють ще одну класифікацію кредиторів: ініціюючі кредитори – за ініціативою яких порушується справа про банкрутство; заставні кредитори – вимоги яких цілковито забезпечені заставою; привілейовані – вимоги яких не повинні бути визнані судом і оплачуються протягом процедури банкрутства.
Постанова, яка визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру видається уповноваженими органами та приводить до таких наслідків у діяльності підприємства банкрута: завершується підприємницька діяльність; строк виконання всіх грошових зобов`язань вважають таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та всіх інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості; відомості про фінансовий стан банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; встановлюється особливий порядок укладання угод пов`язаних із відчуженням майна банкрута чи передачею третім особам; скасовується арешт та інші обмеження щодо розпорядження майном банкрута, а накладення нових арештів чи обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов`язаннями банкрута можуть пред`явитись тільки в межах ліквідаційної процедури; зобов`язання боржника, визнаного банкрутом, виконуються в спец порядку; припиняються повноваження органів управління підприємством; припиняється нарахування податків та зборів (обов`язкових платежів) [6, с. 41-44].
Не кожна справа про банкрутство закінчується визнанням боржника банкрутом чи його ліквідацією. Інколи проводиться санація – відновлення платоспроможності боржника. Однозначно санацію заборонено проводити з боржниками, що ліквідуються власником та за відсутності боржника. За рахунок санації покращується фінансово-економічний стан боржника, частково або повністю задовольняють вимоги кредиторів через: кредитування, реструктуризацію підприємства, боргів, капіталу; можлива зміна виробничої чи організаційно-правової структури боржника.
Проведення санації засвідчує комітет кредиторів. Він в той же час, розглядає питання про призначення керуючого санацією. Керуючий санацією може бути запропонований одним із кредиторів або органом, який має право розпоряджатись майном боржника. Коли йде мова про державні підприємства та підприємства, частка державної власності у статутному фонді яких перевищує 25%, то кандидатуру керуючого санацією висуває державний орган з питань банкрутства.
Очолювати санацію може фізична особа, не зацікавлена ні боржником, ні кредитором, але яка має відповідну ліцензію. Прийняти ухвалу про проведення санації боржника і призначити керуючого санацією можливо лише за наявності клопотання комітету кредиторів [5, с. 45-51].
Під час санації можуть бути вжиті такі заходи щодо поновлення платоспроможності підприємства-боржника: реструктуризація підприємства; перепрофілювання підприємства; закриття нерентабельних виробництв; відстрочення та/або розстрочення платежів чи прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода; ліквідація дебіторської заборгованості; реструктуризація активів боржника; продаж майна боржника; зобов’язання інвестора про погашення боргу (його частини), у тому числі шляхом переведення на нього цього боргу; виконання зобов’язань боржника власником майна; отримання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, що відшкодовується в першу чергу за рахунок реалізації майна боржника; тощо [3].
Процес санації закінчується коли: закінчується термін, на який вона була встановлена; укладається мирна угода; достроково у повному обсязі погашена заборгованість перед кредиторами; невиконаний або неналежним чином виконаний план санації. У будь якому разі керуючий санацією повинен надати комітету кредиторів письмовий звіт.
У випадку взаємного бажання сторін, тобто кредиторів і боржника, вирішити конфлікт без «крайніх заходів» укладають мирову угоду. Вона, як зазначалося вище, є одним із способів відновлення платоспроможності підприємства-боржника.
Мирова угода – це письмова домовленість між боржником і кредитором про відстрочення або/та розстрочення, а також про прощення (списання) кредиторами боргів боржника [3].
Постанову про ухвалу мирової угоди від імені боржника приймає: або його керівник, або арбітражний керуючий, або керуючий санацією, або ліквідатор, а від імені кредиторів приймає комітет кредиторів.
Після внесення судом ухвали, протягом десяти днів, відбувається засідання зборів кредиторів, де обирається комітет кредиторів, до компетенції якого відноситься згода про ухвалення рішення про мирову угоду. Для укладання цієї угоди беззаперечно повинна бути наявна письмова згода всіх кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою.
Підписання мирової угоди, ще не гарантує її дієвість. Оскільки вона набуде чинності з того дня, коли її ухвалить суд. Саме суд повинен перевірити відповідність умов угоди дієвому законодавству України.
Мирову угоду визнають ухваленою з дати затвердження її судом. Саме з цього часу вона вбачає певні правові наслідки: сторони, що укладали угоду, повинні чітко дотримуватись і здійснювати умови угоди ( і обов’язкові, і додаткові); ні кредитори, ні боржник не мають права в односторонньому порядку відмовитись від виконання мирової угоди; офіційно припиняється повноваження арбітражного керуючого, але реально за ним повноваження залишаються до призначення нового керівника підприємства-боржника [8, c. 61-65].
На сьогоднішній день в практиці правового регулювання банкрутства існує дві основні моделі, які характеризують перевагу інтересів однієї із сторін: продебіторська та прокредиторська. Продебіторська – забезпечує захист інтересів боржника, нормалізує його діяльність, проводить фінансове оздоровлення, намагається всіма можливими способами відновити платоспроможність і завдяки цьому дає змогу розрахуватися із кредиторами. Прокредиторська - захищає інтереси тільки кредитора і забезпечує їм обов`язкове повернення боргів [4, с. 85-87].
Аналізуючи інститут банкрутства в Україні та спираючись на реальні факти можна зробити висновок, що в Україні система правового регулювання банкрутства є про кредиторською, незважаючи ні на декларації, ні на законодавство. Це пояснюється тим, що у боржника немає достатніх прав, йому забороняється вести будь-яку діяльність під час провадження справи про банкрутство, а саме цей період є найважливішим для відновлення платоспроможності.
Шляхами вирішення вищезазначених проблем є:
- посилення позиції боржника, шляхом збільшення його прав при провадженні справи про банкрутство;
- відповідні органи влади повинні проводити всі можливі заходи щодо відновлення платоспроможності, а не проводити майже відразу процедуру ліквідації, звертаючи таким чином основну увагу на інтереси боржника;
- при проведенні певних реабілітаційних заходів уповноважені на це органи мають враховувати специфіку діяльності кожного окремого суб`єкта;
- держава в разі банкрутства повинна забезпечувати працівників підприємства-банкрута робочими місцями, надавати їм соціальні гарантії та перекваліфікацію.
Отже, правове регулювання банкрутства в Україні треба удосконалити таким чином, щоб усіх учасників процедури банкрутства стимулювати до дій, спрямованих на реорганізацію підприємств, які за різних обставин стали боржниками; на відновлення їх платоспроможності, а не на ліквідацію, як це відбувається тепер. Такі дії сприятимуть збереженню кількості господарюючих суб`єктів, а вони, в свою чергу забезпечуватимуть сталий розвиток економіки і підвищуватимуть добробут громадян.
Список використаних джерел:
1. Конституція України // Відомості верховної Ради України. - 1996. - № З0. - cт. 141.
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради, 2003, № 18-22, ст.144
3. Закон України «Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом» // Відомості Верховної Ради України, 1992 , N 31, ст.440
4. Бурбело О. Деякі аспекти міжнародного доступу правового регулювання банкрутства підприємств / О. Бурбело // Економіст. – 2007. - № 8. с. 85-87
5. Василенко В. Правове регулювання санації боржника / В. Василенко // Банкрутство. – 2005. – с. 45-51
6. Іорданов В. Банкрутство. Ліквідація: правові наслідки визнання банкрутом / В. Іорданов // Все про бухгалтерський облік. – 2010. - № 60. – с. 41-44
7. Левченко А. Порушення справи про банкрутство / А. Левченко // Банкрутство. – 2005. – с. 10-13
8. Ноур Т. Мирова угода у справі про банкрутство / Т. Ноур // Банкрутство. – 2005. – с. 61-65
9. Ніколаєва Л. В. Підприємницьке право / Л. В. Ніколаєва, О. В. Старцев, П. М. Пальчук: Навчальний посібник. - К.: Істина. - 2001 с. 200

 
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: