Теоретичні та прикладні аспекти визначення місця малих підприємств у структурі ринкової економіки достатньою мірою не висвітлені у економічній літературі сучасності. Проте, світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є малий бізнес.
Актуальність теми. Роль та функції малих підприємств з точки зору загальноекономічних позицій полягають не тільки у тому, що вони є одним з найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства, які опираються на ринкові методи господарювання. Важливою функцією малих підприємств є сприяння соціально-політичній стабільності суспільства, тобто він відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення власного добробуту.
Метою даної статті є аналіз особливостей діяльності малих підприємств, їх місця у структурі ринкової економіки, визначенню переваг та недоліків, кількісно-якісних критеріїв їх визначення. У роботі відповідно до мети сформульовані завдання:
- дослідити світову практику визначення малих підприємств;
- оцінити переваги та недоліки кількісно-якісних критеріїв визначення малих підприємств;
- намітити основні шляхи до покращення діяльності малих підприємств в структурі ринкової економіки.
Теоретичні та прикладні аспекти дослідження місця малих підприємств у структурі ринкової економіки відображено в роботах таких науковців як: В.А. Подсоленко, Т.Л. Миронової, Ю. Лупенко, Л.І. Вороніної, Л.А.Мартинюк, Т.В.Черняк, В. Стадник, О. Петрицька, О.О. Олійник, І. Комарницький. Нами було досліджено дане питання та запропоновані методи визначення місця малих підприємств у структурі світової економіки та на території України.
Згідно із Господарським кодексом України, малими підприємствами (незалежно від форм власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень [1, стаття 63].
Для визначення справжнього місця малих підприємств у структурі ринкової економіки, необхідно усвідомити основну передумову: малий бізнес - це об’єктивна форма організації виробництва, яка пройшла у своєму розвитку вже далеко не одну сходинку і тим самим довела свою життєздатність та можливість адаптуватися не тільки до різноманітних соціально-економічних умов, а й до різноманітних систем господарювання [2, с. 237].
Роль та значення малих підприємств підтверджується світовою практикою: малий бізнес в значному ступені сприяє підвищенню ефективності ринкової економіки найрозвиненіших країн світу. Як особливий сектор економіки, малий бізнес є тим підґрунтям, на якому об’єктивно зароджується і вибудовується середній клас, а його розвиток і зміцнення дають унікальний шанс порівняно швидко створити нові мотиви поведінки людей й нову систему відносин між ними.
З економічної точки зору, роль представників малого бізнесу можливо визначити за допомогою наступних показників, наприклад, як доля:
– валового внутрішнього продукту (ВВП), що створюється підприємствами малого бізнесу в його загальному обсязі;
– національного доходу, що створюється малим бізнесом;
– дрібних підприємств в загальній кількості промислових підприємств;
– працездатністю населення, зайнятого на підприємствах малого бізнесу;
– малого бізнесу в експорті продукції;
– податків, які надходять до бюджету від сектору малого бізнесу в їх загальній кількості;
– окремих видів продукції та послуг, які створюються малими підприємствами в їх загальному обсязі.
Із збільшенням величини цих показників роль малого бізнесу, звичайно, зростає.
Функціональне призначення підприємств, їх роль в економіці в значній мірі змінюються в залежності від розміру підприємства. Велике та мале підприємство, навіть у межах однієї території і галузі, як правило, не є взаємозамінюваними. Відсутність одного з них – це незаповнена чарунка економіки, що призводить до зниження її загальної ефективності функціонування. Існує безліч критеріїв розподілу підприємств на великі, середні та малі.
Історично в господарській практиці широкого застосування набули традиційні схеми розподілу економіки на складові елементи (за галузевою, територіальною ознакою, за формою власності), які дозволяють всебічно ознайомитися із закономірностями та напрямками розвитку народного господарства, своєчасно відреагувати на проблеми, які зароджуються. Існує і розподіл підприємств за критерієм їх розміру в залежності від кількості працівників, вартості основних та оборотних фондів, обсягу виготовленої продукції та інших показників. Такий підхід довгий час залишався базою для формування оплати праці. Але життя вносить свої корективи та дає висновок про те, що необхідно підвищити роль розподілу підприємств на великі, середні та малі, покласти його в основу спеціальної системи організації диференційної уваги зі сторони держави до фінансового, матеріально-технічного благополуччя різних за розміром підприємств. У світовій практиці нараховується більше 50 статистичних критеріїв віднесення підприємства до групи малих, які можна класифікувати як кількісні, якісні та комбіновані [3, с. 21].
Практика доводить, що кількісні показники в різних країнах різні. Це пояснюється національними та галузевими особливостями, сферою діяльності господарюючого суб’єкта. Але майже у всіх країнах головними кількісними показниками залишаються чисельність працюючих на підприємстві та обсяг обороту (продажу), прибутку, доходу. Їх величина варіюється в межах однієї країни і в залежності від галузевої приналежності суб’єкта. Приміром, Республіка Крим або навіть окремі самоврядовувані зони у власному законодавстві можуть визначати власні критерії розмежування малих підприємств як за обсягом господарського обороту, так і за чисельністю працюючих [4, с. 276].
Наприклад, в Японії до категорії малих і середніх підприємств у галузях оборонної промисловості, в будівництві, на транспорті, у зв’язку, комунальному господарстві відносяться юридично самостійні компанії з числом зайнятих до 300 чоловік або обсягом основного капіталу до 100 млн. єн, оптовій торгівлі – до 100 чоловік або до 30 млн. єн капіталу, роздрібній торгівлі й сфері послуг – до 50 чоловік або до 10 млн. єн капіталу. Отже, головними критеріями визначення малих та середніх підприємств є величина капіталу, чисельність робітників і галузева приналежність [4, с. 276].
В Італії малий бізнес охоплює підприємства з чисельністю до 500 зайнятих. При цьому є досить багато виробництв, що використовують працю менше 20 робітників [4, с. 276].
У Великобританії використовуються критерії величини обороту, активів і середньої чисельності зайнятих [3, с. 22].
У Швеції, крім показника чисельності зайнятих, використовується ряд інших: стадія росту; галузь економіки; сфера діяльності (місцеві, регіональні, загальнонаціональні масштаби); особливість власників підприємств і менеджерів (наприклад, іноземці, жінки, тощо) [3, с. 22].
Слід зазначити, що кількісний варіант визначення малих підприємств має як переваги, так і недоліки. До переваг можна віднести доступність та простота з точки зору статистичних підрахунків. Про недоліки свідчить той факт, що вони «працюють» тільки для обмеженого кола підприємств, тобто існує трудність для порівняння. Наприклад, на електростанціях, багатомільйонні основні фонди приводяться в дію декількома робочими.
Інший підхід до визначення розміру підприємств – якісний. При цьому підході основними критеріями являються особливості діяльності та поведінки суб’єкта, обмежений доступ до ринку капіталу, невеликий сегмент ринку, який займає підприємство, та неспроможність здійснювати суттєвий вплив на його функціонування.
Наприклад, у Німеччині при віднесені підприємств до сектору дрібного та середнього підприємництва застосовують наступні критерії:
– єдність власності й управління;
– так звана видимість підприємства (обмеженість його масштабів), що дозволяє досягти високого ступеня трудової мотивації працівників;
– так зване сімейне ведення справи;
– особлива роль керівника такого підприємства (який виявляється безпосередньо включеним у процес виробництва);
– особливий характер фінансування (переважно за рахунок банківських кредитів), що породжує недостачу капіталу [3, с. 22].
Переваги якісного підходу полягають у його теоретичному обґрунтуванні й обліку широкого спектра якісних критеріїв, таких як «система менеджменту», «система контролю продуктивності», «система мотивації продуктивності». У той же час труднощі доступу до внутрішньої інформації фірми для визначення якісних характеристик, а також досить широкий спектр самих якісних критеріїв представляють складність для практичного застосування якісного підходу при визначенні суб’єктів малого бізнесу.
У 1971р. Болтонський комітет у Великобританії вперше запропонував комбінований підхід при визначенні малих підприємств у своїй країні - використання одночасно економічних і статистичних характеристик. До економічних критеріїв було віднесено наступні ознаки: невеликий ринок збуту, який не дозволяє фірмі значно впливати на ціни і обсяг продукції; відсутність філій, тобто власник сам контролює свій бізнес; персоніфіковане управління, при якому керівник бере участь у процесі прийняття всіх рішень. Статистичні критерії враховували кількість зайнятих і річний оборот підприємств в залежності від галузей, а також внесок підприємства у експортну діяльність країни, розвиток інновацій. Але, як і будь-яке явище, комбінований підхід також нерідко критикувався, визначалися його переваги та недоліки [3, с. 29].
Вважається, що розробка та застосування критеріїв для віднесення підприємства до сектору малого бізнесу має велике наукове та практичне значення, а звідси витікає і велика відповідальність державних органів за їх прийняття. Від прийняття тих чи інших критеріїв залежить: які підприємства віднести до малих, а які ні. В цьому випадку зміниться співвідношення між великим, середнім та малим бізнесом, величина державної підтримки розвитку малого підприємництва, а також зазнає змін статистична звітність.
Наукові принципи розробки критеріїв віднесення підприємства до категорії малих недосконалі, дебати вчених-економістів, дослідників провідних країн світу з проблем визначення малого підприємства і досі тривають. На нашу думку, необхідно відзначити наступні наукові принципи:
- доступність (простота в розумінні та використанні);
- невелика кількість критеріїв, величина яких буде варіюватися в залежності від специфіки та галузевої приналежності підприємства;
- об’єктивність;
- стабільність критеріїв (наприклад, недоліком критеріїв, які виражені у вартісному виразі, є те, що в умовах інфляції їх необхідно часто коректувати з урахуванням цього явища).
Малі підприємства мають свої власні інтереси, що визначають стратегію їх ринкової поведінки, відношення до держави та економічної політики, здійснюваної нею. Із всіх видів підприємств за організаційно-правовою формою необхідно виділяти їх частину за критерієм чисельності. Таким чином, існують малі приватні, і малі спільні підприємства [5, с. 61].
В силу історичних особливостей розвитку малого бізнесу в Україні, малі підприємства у більшості людей асоціюються лише з індивідуальною формою власності. Проте світовий досвід розвитку малого бізнесу доводить, що максимальна його ефективність досягається в умовах існування приватної форми власності. Перевагою цієї форми є можливість оперативно реагувати на зміни умов господарювання завдяки тому, що функції управління зосередженні безпосередньо у власника. Серед недоліків особливо хочеться відзначити обмеженість фінансових ресурсів та виключно високий ступінь ризику. У приватному секторі економіки власників малих підприємств об’єднують як корпоративні (збереження, примноження і захист приватної власності), так і загальні економічні (створення в країні ефективної ринкової економіки з високим рівнем споживчого попиту) інтереси.
Отже, як бачимо, універсальних критеріїв виділення малих підприємств, які дозволяли б безпомилково «сортувати» підприємства, не існує. Тому вважаємо за доцільне, орієнтуючись на вищезгадані принципи, визначити – за кількістю працівників, у кожній галузі, з урахуванням специфіки виробництва – які підприємства не можна відносити до категорії малих. В результаті спірних питань, вирішувати їх в індивідуальному порядку.
Література:
1. Господарський кодекс України поточна редакція від 13.10.2010 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=3&nreg=436-15
2. Лупенко Ю. та ін. Розвиток підприємництва в Україні. – К.: Нора-друк, 2003. – 248 с.
3. Підприємництво /за ред. Подсоленко В.А. та Миронової Т.Л./. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 616 с.
4. Основи економічної теорії: Підручник за ред. Ю.В, Ніколенка. – К.: 2003. – 540 с.
5. Малий бізнес та підприємництво в ринкових умовах господарювання: Навч. посіб. / За ред. проф. Л.І.Вороніної. – К.: 2004. – 308 с.