Наук. Кер., – Іванович О.С., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
Розвиток інноваційної діяльності у сфері послуг
За сучасних умов орієнтації економіки України на підвищення конкурентоспроможності надзвичайно важливого значення набуває активізація інноваційної діяльності, оскільки без цього неможливим є здійснення прогресивних структурних зрушень у країні, суттєве оновлення реального сектора й загалом забезпечення сталого соціально-економічного розвитку держави. У наш час нововведення охоплюють усі сфери людської діяльності, радикально впливають на процес господарювання, змінюють соціально-економічні відносини в суспільстві. Неперервні і постійні інновації стають необхідною та природною формою існування будь-якої фірми, забезпечують їй конкурентоспроможність і виживання на ринку. Теоретичні засади інноваційної діяльності у вітчизняній науці висвітлювали такі видатні фахівці, як В. Александрова, Л. Антонюк, Ю. Бажал, А. Гальчинський, В. Геєць, В. Гусєв, С. Єрохін, С. Ілляшенко, М. Крупка, О. Лапко, А. Махмудов, М. Мельникова, Н. Мова, В. Момот, В. Найдьонов, Л. Нейкова, А. Поручник, Д. Стеченко, В. Хаустов, Д. Черваньов, Н. Чухрай та ін., а також праці Дж. Бейлі, Л. Гітмана, Х. Джонсона, Д. Марковіца, У. Шарпа. Актуальність даної теми полягає в тому, що на даний момент ринок послуг дуже швидко розвивається, тому інновації в цій сфері є досить ефективним та потужним механізмом розвитку. Метою роботи є визначення особливостей інноваційної діяльності у сфері послуг, основні напрями, які вона охоплює та чинники, що впливають на інноваційну діяльність. Згідно з Законом України «про інноваційну діяльність», інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг [3, с. 2]. Варто відмітити основні фактори, що здатні стримувати та сприяти розвитку інноваційної діяльності [4, с. 98]. Таблиця 1 Основні чинники, що впливають на інноваційну діяльність Група чинників Чинники, що стримують ІД Чинники, що сприяють ІД Техніко-економічні Відсутність джерел фінансування; слабкість матеріально-технічної та наукової бази; домінування інтересів існуючого виробництва; високий економічний ризик; відсутність попиту; відсутність інформації про ринки; ускладнення та подорожчання науково-дослідних розробок; низький науково-інноваційний потенціал держави, регіонів. Наявність резерву фінансових та матеріально-технічних заходів; наявність необхідної господарської та науково-технічної інфраструктури; розвиток конкуренції та скорочення тривалості життєвого циклу наукоємних товарів; забезпечення науково-технічного потенціалу та державна підтримка інноваційної діяльності. Організаційно-управлінські Сталі організаційні структури, надмірна централізація, консервативність ієрархічних принципів побудови організації, перевага вертикальних потоків інформації; установча замкненість, труднощі в міжгалузевих взаємодіях; орієнтація на усталені ринки, орієнтація на короткострокову окупність; відсутність науково-інноваційних організаційних структур; недостатність міжнародного науково-технічного співробітництва. Гнучкість організаційних структур, демократичний стиль управління, перевага горизонтальних потоків інформації; індикативність планування, припущення коригувань, децентралізація, автономія, формування цільових проблемних груп, міжнародна науково-технічна кооперація; створення інноваційної інфраструктури (технопарків, бізнес-інкубаторів). Юридичні Недосконалість законодавчої бази з питань інноваційної діяльності, охорони інтелектуальної власності. Законодавчі заходи (особливі пільги, закони), що заохочують інноваційну діяльність, забезпечують інтелектуальну власність. Соціально-психологічні Опір змінам, які можуть викликати такі наслідки, як зміна статусу; необхідність нової діяльності, зміна стереотипів поведінки, існуючих традицій; страх невизначеності, страх відповідальності за помилку; супротив усьому новому, що надходить ("синдром чужого винаходу"); низький професійний статус інноватора, відсутність матеріальних стимулів та умов творчої праці; відплив наукових кадрів. Сприйнятливість до змін, нововведень; моральна винагорода, суспільне визнання; можливість самореалізації, розвиток умов творчої праці, матеріальні стимули.
Як свідчить наведена таблиця існує чимало чинників, що стримують розвиток інноваційної діяльності, тому даному питанню слід приділити значну увагу, необхідно вжити певних заходів щодо усунення цих проблемних аспектів. За своєю суттю інноваційна діяльність охоплює такі напрямки: випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології; прогресивні міжгалузеві структурні зрушення та реалізацію довгострокових науково- технічних програм з великими строками окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил; розробка і впровадження нової ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного становища [4, с. 97]. Інноваційна діяльність у сфері послуг повинна не лише охоплювати сферу виробництва послуг і сферу їх споживання в ціло¬му, але й відстежувати особливості конкретних споживачів, що, зрештою, зу¬мовлює необхідність програмного підходу, який передбачає прогнозування, вибірковість, адресність, раціональність використання всіх типів ресурсів, врахування специфічних особливостей послуг: невідчутність послуги (полягає в складності для виробника послуги по¬яснити і специфікувати послугу, а також оцінити її з боку покупця); покупець часто бере безпосередньо участь у виробництві послуг; надання послуг - це діяльність (процес), і тому послуга не може бути протестованою перш, ніж покупець її купить; послуга часто складається з системи дрібніших послуг, причому поку¬пець оцінює ці субпослуги; якість і привабливість надання послуг залежать від здатності покупця оцінити їхні результати. Україна майже втричі відстає від провідних європейських країн за розмі¬ром державної підтримки наукових досліджень та інноваційного розвитку Це підтверджує сучасний розрив у науково-технологічній сфері, який все більше віддалятиме Україну в перспективі від розвинених країн світу [2, с. 75]. Результати інноваційної діяльності є одним з найважливіших показників розвитку країни, тому необхідно створити ефективний механізм фінансування інноваційних проектів, адже залучення коштів є дуже складним процесом. Для підприємств, які тільки розпочинають або відроджують іннова¬ційну діяльність на ринку послуг, повинна бути впроваджена система специфічних заходів різ¬нобічної підтримки і, насамперед, поліпшення фінансового забезпечення. Окрім таких загальновідомих методів, як встановлення податкових знижок, надання пільгових кредитів, використання прискорених методів амортизації обладнання тощо, доцільно впровадити систему державних гарантій і страхування інноваційної діяльності, грантів, розробити та задіяти механізми техніч¬ної підтримки і передачі у користування приватних підприємств державних технологій і ноу-хау (що призведе до зни¬ження витрат). Проте характерною рисою сучасності є інтенсивне зростання інноваційної активності на міжнародному рівні: збільшуються державні витрати на науково-дослідні розробки, змінюються системи освіти і професійної підготовки спеціалістів, створюються нові наукомісткі галузі виробництва, формуються національні інноваційні системи; осягаються процеси введення і поширення інновацій — як вони працюють і як змусити їх працювати краще. Отже, інноваційні процеси охоплюють усі зміни, що відбуваються на планеті внаслідок людської діяльності. Інновації — це інструмент впливу на соціально-економічний процес розвитку суспільства, яким необхідно управляти. Інноваційна діяльність займає одну з основних позицій у загальній схемі інноваційного менеджменту вцілому [5, с 10]. Таблиця 2 Місце інноваційної діяльності в загальній схемі інноваційного менеджменту
Об'єкт управління інновації інноваційна діяльність інноваційний процес економічні відносини між учасниками ринку інновацій
Для активізації інноваційної діяльності варто визначити чинники, які зможуть цьому сприяти: По-перше, інфраструктуру інноваційної діяльності потрібно приймати і враховувати в обсязі й складі, що забезпечує її нормальне здійснення в національній економіці. Це означає, що до складу інфраструктури інноваційної діяльності входять мікросистеми, які забезпечують практичну реалізацію розроблених або створених нововведень (упровадження нововведень у мікросистему користувача). По-друге, якщо ініціацію інноваційної діяльності повинен здійснювати розробник, то до її інфраструктури обов’язково мають входити наукові підрозділи, що забезпечують розробку новацій і в такий спосіб, по суті, формують фонд нововведень або інноваційний заділ. Отже, інфраструктура інноваційної діяльності має складатися з двох основних систем підтримки, що, з одного боку, забезпечують створення нововведень, а з другого — сприяють якнайшвидшому впровадженню їх у практичну діяльність користувачів. По-третє, такі інфраструктурні підрозділи мають бути забезпечені фінансовими активами, необхідними для виконання своїх функцій [2, с. 79]. Процес економічної глобалізації, а також ринкова орієнтація економіки України вимагають приведення в дію взаємозалежних техніко-технологічних, організаційно-економічних та управлінських чинників ефе¬ктивного освоєння у виробництві науково-технічним досягнень. Інноваційний фактор стає вирішальним для виходу національної економіки з депресивного стану, забезпечення її сталого розвитку, зниження залежності держави від критичного імпорту, підвищення конкурентноздатності вітчизняної продукції та послуг, активізації експортної діяльності. Принцип поєднання інвестицій з інноваціями має бути головним принципом реструктуризації економіки України та її регіонів, управління нововведеннями у виробничих структурах. Отже, для нормального здійснення інноваційної діяльності необхідна відповідно розвинена інфраструктура; ініціювати інноваційну діяльність повинні самі розробники, інакше попит на інновації завжди випереджатиме їхню пропозицію; рівень інноваційних розробок має відповідати світовому рівню або перевищувати його.
Список використаної літератури: 1. Ареф’єва О.В., Зарубаний С.В. Особливості інноваційної діяльності у сфері послуг // Актуальні проблеми економіки.- 2008.- № 6 (84).- с. 302. 2. Гриньова В. М., Козирєва О. В. Соціально-економічні проблеми інноваційного розвитку підприємств: Монографія. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2006. – с. 192. 3. Закон України «Про інноваційну діяльність» ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 36, ст.266 ) 4. Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2005. — с. 504. 5. Микитюк П.П. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. - Тернопіль: Економічна думка, 2006. – с. 295.
